ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.01.2021Справа № 910/3073/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн
Мультимедіа"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
про визнання недійсним договору
Суддя Зеленіна Н.І.
Секретар судового засідання Вовчик О.В.
Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки №4М14408И/П від 18.11.2016, який укладено між Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа".
Позовні вимоги обґрунтовані укладенням договору поруки №4М14408И/П від 18.11.2016 під впливом введення в оману.
Ухвалою Господарського суду міст Києва від 25.08.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.09.2020.
Ухвалою суду від 23.09.2020 відкладено підготовче засідання на 20.10.2020.
Протокольною ухвалою суду від 20.10.2020 відкладено підготовче засідання на 11.11.2020.
Протокольною ухвалою суду від 11.11.2020 відкладено підготовче засідання на 02.12.2020.
17.11.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог.
Ухвалою суду від 02.12.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відмовлено у задоволенні клопотань позивача про витребування доказів від 11.11.2020 та від 27.11.2020, задоволено клопотання відповідача про витребування доказів від 17.11.2020 та витребувано докази, відкладено підготовче засідання на 23.12.2020.
Протокольною ухвалою суду від 23.12.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.01.2021.
У судовому засіданні 27.01.2021 суд заслухав вступне слово представника позивача, який підтримував позовні вимоги та просив задовольнити позов; заслухав вступне слово представника відповідача, який заперечував проти задоволення позову, просив відмовити у задоволенні позову.
У судовому засіданні 27.01.2021 суд дослідив зібрані в матеріалах справи докази, заслухав пояснення представників сторін як щодо дослідження доказів, так і по суті позовних вимог та заперечення проти позову.
У судовому засіданні 27.01.2021 проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва
18.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" укладено догорів поруки №4М14408И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Мондіаль" своїх зобов'язань з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів, а саме: кредитного договору №4М14408И від 24.12.2014 та кредитного договору №4М14409И від 24.12.2014.
Відповідно до п. 2, 3 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.
Згідно з пунктами 4-6 договору поруки, у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. У випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.
У випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого п. 6 цього Договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "Приватбанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору (п. 7 договору поруки).
За умовами пункту 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.
У відповідності до п. 9 договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором впродовж 5 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в письмовій вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов'язань за цим Договором.
Згідно з п. 10 договору поруки, кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.
Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 11 договору поруки).
Цей договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 23.02.2016, укладеної сторонами (п. 17 договору).
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що ПАТ КБ "Приватбанк", володіючи повною фінансовою інформацією про товариство, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію, щодо можливості участі позивача у процедурі "трансформації" кредитного портфеля ПАТ КБ "Приватбанк", яка зі слів співробітників банку, була ініційована Національним банком України, та відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.16 №323/БТ, ПАТ КБ "Приватбанк" зобов'язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля.
При цьому, за твердженнями позивача, ПАТ КБ "Приватбанк" наголошував на тому, що кредитні зобов'язання попередніх боржників забезпеченні ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та іншим. Про ліквідність забезпечення зобов'язань боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора від 31.12.2015. Пізніше, такі дані були підтверджені окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора 31.12.2016, які були розміщені на вебсайті ПАТ КБ "Приватбанк".
Таким чином, позивач зазначає, що оцінивши пропозицію ПАТ КБ "Приватбанк", між сторонами укладено договір поруки, спрямований на отримання прибутку від реалізації таких активів або набуття права власності на них, так як зі слів банку сукупна вартість активів, що передані такими третіми особами в якості забезпечення своїх зобов'язання банку, у декілька разів перевищують заборгованість таких осіб перед банком, при цьому, обов'язковою умовою на якій наполягав позивач було набуття позивачем права власності на акти, що забезпечували зобов'язання боржників перед банком, що узгоджено сторонами у п. 10 договору поруки.
Після завершення процесу переоформлення боргів боржників перед банком, Рішенням Національного банку України від 18.12.2016 №498-р ПАТ КБ "Приватбанк" визнано неплатоспроможним, у результаті чого, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 №961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" ПАТ КБ "Приватбанк" перейшов у власність Держави, при цьому зобов'язання банку, щодо передання позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов'язання боржників банком не виконані, документи позивачу не передані.
Позивач зазначає, що протягом 2017-2018 років намагався отримати документи від банку, проте як виявилося банк і не був зобов'язаний передавати такі документи позивачу, хоча саме отримання згаданих документів і було метою укладення договору поруки.
У зв'язку з тривалим невиконанням банком умов п. 8 та п. 10 договору поруки, банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов'язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти договір поруки з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог Національного банку України), чим ввів позивача в оману, щодо істотних умов договору, в зв'язку з чим позивач просить визнати укладений між сторонами договір поруки недійсним на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами ті обставини на які він посилається, як на підставу своїх вимог, а саме не доведено наявності підстав для визнання недійсним договору поруки на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17.
Згідно зі ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Відповідно до ст. 556 Цивільного кодексу України, після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.
Згідно з частинами 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
За змістом ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України, істотне значення мають обставини щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.
Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.
Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.
При цьому, відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Позивач зазначає, що отримання кредитних коштів за кредитними договорами №4М14408И та №4М14409И було з метою погашення зобов'язань попередніх боржників танку у рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфелю банку, оскільки розмір кредиту за вказаними кредитними договорами співпадає із розміром заборгованості, яка була погашена позивачем за зобов'язаннями попередніх боржників. Укладення кредитних договорів та спірного договору поруки було направлено на отримання позивачем прибутку від реалізації активів попередніх боржників або набуття права власності на такі активи.
Зі змісту кредитного договору №4И16105Г від 31.10.2016 не вбачається, що позивач уклав його для отримання прибутку.
Окрім того, в матеріалах справи наявне техніко-економічне обґрунтування повернення кредитних коштів від 26.10.2016, з якого вбачається, що метою кредитування є фінансування поточної діяльності товариства.
Спірний договір поруки не містить посилань на те, що він укладений з метою отримання активів попередніх боржників, та, як результат, отримання прибутку, що спростовує доводи позивача про введення його в оману.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається із ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається між поручителем і кредитором, водночас він встановлює одностороннє зобов'язання, відповідно до якого кредитор має право вимагати від поручителя, щоб той виконав свій основний договірний обов'язок у відповідності до умов договору поруки, а поручитель зобов'язаний провести таке виконання.
Суд зазначає, що договір поруки є консенсуальним та безоплатним правочином, що відповідно виключає можливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання саме договору поруки.
Суд звертає увагу, що сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, уклавши такий договір.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
Зважаючи на вищевказане, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про визнання договору поруки недійсним, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. 2, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейшн Мультимедіа" до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним договору у справі №910/3073/20 - відмовити повністю.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.
Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 05.02.2021 р.
Суддя Н.І. Зеленіна