Справа № 909/976/20
03.02.2021 м. Івано-Франківськ
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В., секретар судового засідання Масловський А. Ю., розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця Чукура Миколи Михайловича,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АРС-ДІМ"
про зобов'язання виконати умови договору про передачу майнових прав
Представники сторін не з'явилися
встановив: до Господарського суду Івано-Франківської області звернувся Фізична особа-підприємець Чукур Микола Михайлович із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРС-ДІМ" про зобов'язання виконати умови договору про передачу майнових прав.
25.11.2020 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання на 21.12.2020 (ухвала від 25.11.2020).
14.12.2020 відповідач подав відзив на позовну заяву вх.№17557/20, який суд приєднав до матеріалів справи.
21.12.2020 суд постановив відкласти підготовче засідання на 03.02.2021 та зобов"язати позивача виконати вимоги ухвали від 25.11.2020 та надати суду докази, що підтверджують виконання Договору про передачу майнових прав № 2 від 7 жовтня 2016 року юридичними особами при здійсненні підприємницької діяльності; надати оригінали всіх документів, долучених до позовної заяви для огляду в судовому засіданні ( та належним чином завірені копії для долучення до матеріалів справи).
03.02.2020 позивач в судове засідання не з"явився, вимог ухвали суду не виконав, причин невиконання суду не повідомив, через електронну пошту 02.02.2021 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання вх.№1615/21 від 02.02.2021, яке суд керуючись ч. 4 ст. 170 ГПК України постановив повернути заявнику без розгляду, оскільки не підписане електронним цифровим підписом (ЕЦП), що унеможливлює ідентифікацію особи, яка звернулась до суду з цим клопотанням (ухвала від 03.02.2021).
Суд зазначає що відповідно до ч.2 ст.42 ГПК України, учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об"єктивному встановленню всіх обставин справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.11.2020 Господарський суд Івано-Франківської області прийняв позовну заяву ФОП Чукура Миколи Михайловича до ТОВ "АРС-ДІМ" до розгляду; відкрив провадження у справі. Цією ж ухвалою суд, з метою визначення юрисдикції постановив подати позивачу докази, що підтверджують виконання Договору про передачу майнових прав № 2 від 7 жовтня 2016 року юридичними особами при здійсненні підприємницької діяльності.
21.12.2020 у зв"язку із неподанням позивачем витребуваних судом доказів, суд постановив відкласти підготовче засідання у справі на 03.02.2021. Виходячи з викладеного, суд вважає, що позивач мав час та можливість виконати вимоги ухвали суду.
Представник відповідача в судове засідання не з"явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується приєднаним до матеріалів справи повідомленням про вручення поштового відправлення.
Суд зазначає, що не визнавав явку сторін обов"язковою, а відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, тому не вбачає підстав для відкладення підготовчого засідання та вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними в ній матеріалами.
При постановлені ухвали суд керувався таким.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
За змістом частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Разом з тим за приписами частини другої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частин першої та другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи -підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною першою статті 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Статтями 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи-підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право і дієздатністю, та не обмежує їх.
Набуття статусу фізичної особи - підприємця не означає, що усі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно.
Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю фізичної особи-підприємця залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.
Відповідно до частин першої, другої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
За статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
У справі що розглядається ФОП Чукур М.М., звертаючись до господарського суду з позовом зазначив, що ТОВ "АРС-ДІМ" порушив його право власності на майнові права на квартиру №5 площею 64,39 кв.м., яка буде створена в майбутньому та знаходиться на 1 поверсі в 1-му під"їзді у багатоквартирному житловому будинку за адресою: вул. Івана-Франка,1, смт.Печеніжин, Коломийського району, Івано-Франківської області. Позивач стверджував, що відповідач не виконав умови договору №2 про передачу майнових прав від 07.10.2016, а саме не передав у приватну власність позивачу вищевказану квартиру. В обґрунтування свого позову ФОП Чукур Микола Михайлович посилається на положення статей 11,15, 509, 525, 549, 625 Цивільного кодексу України, статтями 4, 174,181, 188, 216, 225, 230 Господарського кодексу України.
Дослідивши матеріали справи суд встановив, що предметом спору є передача майнових прав, які належать фізичній особі - Чукуру Миколі Михайловичу .
При цьому, суд звертає увагу на те, що долучений до матеріалів позовної заяви договір №2 про передачу майнових прав від 07.10.2016, який є підставою позову укладений між сторонами ТОВ "АРС-ДІМ" та громадянином Чукуром Миколою Михайловичем . З чого вбачається наявність спору про право, яке пов'язане із захистом майнових прав на квартиру фізичної особи, що є цивільно-правовим спором.
Суд в контексті спірних правовідносин не погоджується з правовою позицією позивача, яка ґрунтується на тому, що оскільки позивач є підприємцем, то укладений ним договір із зазначенням його стороною як фізична особа, стосується ведення господарської діяльності, а тому спір підсудний господарським судам України, оскільки позивач не подав доказів в підтвердження того, що його вимоги направлені на поновлення його прав на ведення господарської діяльності.
За змістом пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Суд констатує, що дотримання судом вимог процесуального законодавства не є обмеженням права особи на доступ до суду та права на справедливий суд.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Право на доступ до суду не є абсолютним і може бути обмежено рішеннями суду (Golder v.the United Kingdom, §38; Stanev v. Bulgaria § 230). Теж саме застосовується у справах щодо критеріїв прийнятності заяви, що за своїм характером регулюються державою, яка користується певною свободою розсуду у цьому питанні (Luordo v. Italy).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватися, зокрема, для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (Stankov v. Bulgaria §50,52).
Таким чином, заявнику слід звернутися із позовною заявою до суду загальної юрисдикції, в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Таким чином, питання щодо повернення суми судового збору суд вирішить за наявності відповідного клопотання позивача.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 231, статтями 232, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Провадження у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Чукура Миколи Михайловича до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРС-ДІМ" про зобов'язання виконати умови договору про передачу майнових прав - закрити.
2. Роз'яснити Фізичній особі-підприємцю Чукуру Миколі Михайловичу, що ця позовна заява належить розгляду в порядку цивільного судочинства.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в строки та порядку, визначені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Дата підписання 03.02.2021
Суддя Т.В.Максимів