ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
04 лютого 2021 року Справа № 906/850/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Мельник О.В. , суддя Грязнов В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 27.10.2020 у справі №906/850/20 (суддя Машевська О.П.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія " Нафтогаз України", м.Київ
до Комунального підприємства теплозабезпечення, м.Коростень, Житомирська область
про стягнення 6 552, 46 грн.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 27.10.2020 у справі №906/850/20 позов задоволено частково. Зменшено розмір пені на 50% із суми 6048,41 грн до суми 3024,21грн. Стягнуто з Комунального підприємства теплозабезпечення на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" 3024,21грн пені, 504,05грн 3% річних, 2102,00грн судового збору. У стягненні 3024,20 грн пені відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Житомирської області від 27.10.2020 у справі №906/850/20 Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою в якій з підстав висвітлених у ній, просить суд апеляційної інстанції поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Житомирської області від 27.10.2020 у справі №906/850/20, скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 27.10.2020 у справі №906/850/20 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" щодо стягнення пені в розмірі 3024,20 грн. задоволити.
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не погоджується з цим рішенням щодо часткового задоволення позовних вимог у зв'язку зі зменшенням судом розміру неустойки, і вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема ст. 233 Господарського кодексу України, ст.ст. 549, 551 Цивільного кодексу України, та процесуального права ст.ст. 236 та 238 Господарського процесуального кодексу України, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в цій частині з наступних підстав.
Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при вирішенні питання щодо зменшення пені повинен був об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, а не лише відповідача, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення. Під час розгляду справи не було враховано інтереси позивача. Водночас вважає, що даний випадок не є винятковим, відповідачем не надано належних та допустимих доказів поважності порушення умов договору, тому підстави для зменшення розміру пені відсутні. Також, судом взагалі не було з'ясовано, чи були заподіяні позивачу збитки неналежним виконанням зобов'язання, а також не було оцінено розмір таких збитків.
Несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов'язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2020 у справі №906/850/20 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 27.10.2020 у справі №906/850/20; запропоновано відповідачу - у строк до 11.01.2020 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів позивачу. Також, роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Матеріалами справи стверджується, що ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано сторонами у справі, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Відповідач своїм процесуальним правом на подачу відзиву з приводу поданої апеляційної скарги не скористався.
Відповідно до ст. ст. 269, 270 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги, стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.
02 жовтня 2018 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник/позивач) та Комунальним підприємством теплозабезпечення (споживач/відповідач) укладено Договір постачання природного газу № 5228/18-КП-10 (а.с.12).
За п.п.1.1,1.2 договору постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями.
На виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 5 216 998,10 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, та не заперечується відповідачем (т.1 а.с. 43-49).
Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Сторони зазначили, що борг сплачено у повному обсязі.
Оскільки кошти за поставлений природний газ були сплачені з порушенням встановлених договором строків, позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції за порушення строків виконання зобов'язання.
У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язань щодо здійснення оплати за природний газ у строк, визначений договором від 13.09.2016 № 2412/1617-ТЕ-34, позивач, посилаючись на умови п. 8.2 даного договору нарахував відповідачу пеню у сумі 6048,41 грн, а також у порядку ст. 625 ЦК України - 504,05 грн. 3% річних, що стало підставою для звернення до суду з позовною заявою (т.1 а.с. 39-42).
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що як вбачається із вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції позивачем оскаржується лише в частині відмови судом першої інстанції у стягненні суми пені в розмірі 3024,20 грн, в іншій частині судове рішення не оскаржується, а тому згідно з ч.1 ст.269 ГПК України в апеляційному порядку не переглядається.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Особа, яка звертається до господарського суду з позовом, самостійно обирає спосіб захисту, визначає відповідача, предмет та підстави позову та зазначає у позовній заяві яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов.
Відповідно до ч.2 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7 ст.179 ГК України).
В силу положень ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами ст.629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
02 жовтня 2018 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник/позивач) та Комунальним підприємством теплозабезпечення (споживач/відповідач) укладено Договір постачання природного газу №5228/18-КП-10.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1ст.655 ЦК України).
За п. 2 ч. 2 ст. 19 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" відповідач зобов'язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів.
Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв природний газ власного видобутку виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями, що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими відтисками печаток актами приймання-передачі природного газу та не заперечується відповідачем (т.1 а.с. 43-49).
Як встановлено апеляційним судом, відповідач свої зобов'язання за договором в частині оплати вартості отриманого природного газу виконав в повному обсязі, однак, з порушенням п. 6.1 договору від 13.09.2016 № 2412/1617-ТЕ-34, що підтверджується виписками по операціях за даним договором та довідкою по операціях за даним договором в період з 01.10.2018 по 30.09.2019 (т.1 а.с. 51-52).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Пунктом 8.2 договору сторони передбачили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років (п. 10.3 договору).
Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з простроченням грошового зобов'язання позивач, керуючись пунктом 8.2 договору, нарахував відповідачу пеню у сумі 6048,41 грн, а також у порядку ст. 625 ЦК України - 504,05 грн. 3% річних.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру пені до 90% (т.1 а.с. 198-200), посилаючись на те, що через невідповідність тарифів на централізоване теплопостачання економічно обґрунтованим витратам на їх виробництво, Комунальне підприємство теплозабезпечення має невідшкодовану різницю в ціні, яка передбачалась на той час статтею 20 Закону України "Про теплопостачання". Вказана стаття передбачала, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. У разі якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством. Таким чином з 2016 року виникла різниця в тарифах, на тепло, яке виробляється, транспортується та постачається бюджетним установам яка залишається непогашеною в розмірі 4887531,00 грн. Вказані обставини призвели до збитковості підприємства, що негативно позначилось на фінансовому стані підприємства, таким чином Комунальне підприємство теплозабезпечення не могло належним чином виконувати зобов'язання по зазначеному договору через неналежне несвоєчасне виконання державою своїх зобов'язань по відшкодуванню різниці в тарифах.
Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положення ч. 3 ст. 551 ЦК України дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц).
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).
Судом приймається до уваги висновки Конституційного Суду України, викладені у п.3.4 мотивувальної частини Рішення від 20 червня 2007 року N 5-рп/2007 у справі 1-14/2007 (справа щодо кредиторів підприємств комунальної форми власності) про те, що однією з найважливіших цілей діяльності місцевого самоврядування є забезпечення нагальних потреб населення територіальної громади у комунальних та інших невідкладних послугах соціального характеру, наприклад, з водопостачання, опалення, вивезення сміття та відходів тощо.
Конституційний Суд України, аналізуючи положення частини 8 статті 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", наголошує, що комунальні унітарні підприємства є суб'єктами господарювання, які надають життєво необхідні послуги населенню, і в основі їх діяльності покладені інтереси територіальної громади.
Також слід зазначити, що за своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягуються в разі порушення такого зобов'язання.
Водночас, суд зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції при зменшенні розміру пені до 3024,21 грн. від заявленої суми правомірно врахував ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором (повне погашення суми боргу відповідачем), а також прийняв до уваги фінансовий стан боржника та причини, які призвели до порушення виконання грошового зобов'язання.
Колегія суддів, оцінивши доводи сторін у цій справі, взявши до уваги обставини, які мають істотне значення в цій справі для вирішення питання щодо зменшення розміру пені, зокрема враховуючи, що відповідачем повністю погашено основну заборгованість за отриманий газ, зважаючи на те, що нарахування та стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних слугує компенсацією позивачеві негативних наслідків, пов'язаних з порушенням відповідачем умов договору, а стягнення з відповідача пені в повному обсязі, призведе до невиправданого та надмірного збагачення позивача, погоджується, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України виняткових підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені до 3024,21 грн.
Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст. 233 ГК України, 551 ЦК України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18.
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими. Суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
На підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 27.10.2020 у справі №906/850/20 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області.
Повний текст постанови складений "04" лютого 2021 р.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Грязнов В.В.