вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" лютого 2021 р. Справа№ 927/498/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Владимиренко С.В.
Євсікова О.О.
за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д.
за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 01.02.2021,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.09.2020
у справі №927/498/20 (суддя Ноувен М.П.)
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
до ОСОБА_1
про стягнення 59 558,58 грн,
Короткий зміст позовних вимог.
Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_1 (надалі - відповідач) про стягнення 59 558,58 грн заборгованості, а саме: 5 000 грн заборгованості за кредитом, 15 554,71 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 34 153,87 грн пені за несвоєчасність виконання зобов'язань по договору, 4 850,00 грн заборгованості по комісії за користування кредитом.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем умов договору банківського обслуговування від 17.03.2011 у частині повернення суми кредиту та сплати відсотків, пені.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 30.09.2020 у справі №927/498/20 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення мотивовано тим, що заборгованість за кредитом у сумі 5 000,00 грн доведена належними та допустимими доказами, але в цій частині позову відмовлено у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
Що стосується вимог про стягнення пені, заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості по комісії за користування кредитом, суд дійшов висновку відмовити, оскільки матеріали справи не містять погоджених належним чином сторонами умов щодо розміру штрафних санкцій та відсотків за користування кредитними коштами, а тому позивач не підтвердив позовні вимоги про стягнення процентів за користування кредитними коштами, пені та комісії в заявленому ним розмірі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.09.2020 у справі №927/498/20 скасувати повністю та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 253, 264, 642, 1048, 1049 Цивільного кодексу України.
Крім того, скаржник зазначив, що при вирішенні справи судом першої інстанції застосовано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц, від яких необхідно відступити.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2020, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Попікова О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 клопотання Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників судового процесу - задоволено. Відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою АТ КБ "Приватбанк" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.09.2020 у справі №927/498/20. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 23.11.2020 о 14:40 год. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 18.11.2020. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 18.11.2020. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов'язковою.
На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4865/20 від 23.11.2020, у зв'язку з перебуванням судді Євсікова О.О., який входить до складу колегії суддів, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №927/498/20.
Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2020, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Попікова О.В., Владимиренко С.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" на рішення Господарського суду Чернігівської області у справі №927/498/20 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді Попікова О.В., Владимиренко С.В. Розгляд справи постановлено здійснювати в раніше призначеному судовому засіданні 23.11.2020 о 14:40 год.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 задоволено клопотання АТ КБ "Приватбанк" (позивача) про участь його представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon" у справі №927/498/20. Задоволено клопотання Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про відкладення розгляду справи. Повідомлено учасників справи про здійснення розгляду справи №927/498/20 в судовому засіданні 07.12.2020 о 16:00 год. в режимі відеоконференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 повідомлено учасників справи про відкладення розгляду апеляційної скарги АТ КБ "Приватбанк" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.09.2020 у справі №927/498/20 на 23.12.2020 о 15:00 год., яке відбудеться в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у програмі «EASYCON».
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.09.2020 у справі №927/498/20 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді Євсіков О.О., Владимиренко С.В. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.09.2020 у справі №927/498/20 до розгляду на 01.02.2021 о 14 год. 00 хв., яке відбудеться в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у програмі "EASYCON". Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов'язковою.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Відповідач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надали суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Явка представників сторін.
В судове засідання від 01.02.2021, яке відбулося в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у програмі «EASYCON» з'явився представник позивача.
Відповідач до судового засідання не з'явився, про час та місце судового засідання належним чином повідомлений у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, зокрема залучені поштові повідомлення.
Колегією суддів враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (з подальшими змінами) з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу з 12.03.2020 по 28.02.2021 на всій території України встановлено карантин та запроваджено обмежувальні заходи.
В той же час, за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання - 01.02.2021 - від учасників справи не надійшло заяв, клопотань пов'язаних з рухом апеляційної скарги, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у цьому судовому засіданні.
Беручи до уваги те, що суд апеляційної інстанції не визнавав участь учасників справи обов'язковою, учасники належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, а також з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, необхідності забезпечення захисту здоров'я учасників судового процесу і співробітників суду та з урахуванням рекомендацій уповноважених суб'єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з огляду на наявність достатніх у матеріалах справи доказів для вирішення даної справи, ураховуючи те, що від учасників справи не надходило будь-яких заяв чи клопотань, зокрема щодо відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла до висновку про можливість здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами справи.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що 17.03.2011 ФОП Бернацький О.А. шляхом накладення електронно-цифрового підпису в системі інтернет-клієнт-банкінгу Приват, приєднався до Умов та правил надання банківських послуг, Тарифах ПриватБанку, що розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua.
Відповідно до заяви від 17.03.2011 Банк за наявності грошових коштів здійснює обслуговування кредитного ліміту на рахунку № НОМЕР_1 .
Про розмір ліміту Банк повідомляє клієнта на свій вибір або у письмовій формі або через встановлені засоби електронного зв'язку банку та клієнта. Порядок встановлення, зміни ліміту, погашення заборгованості та розмір відсоткової ставки за користування кредитним лімітом регламентуються Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами Банку, що розміщені у мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua. І разом з цією заявою складають Договір банківського обслуговування.
На виконання умов кредитного договору позивач у період з 17.03.2011 по 19.06.2013 надав можливість відповідачу використовувати кредитні кошти в межах встановлених позивачем кредитних лімітів (з 17.03.2011 - 1 000 грн, з 07.05.2013 - 1 000 грн, з 19.06.2013 - 5 000 грн), за наслідком чого вихідний залишок заборгованості склав 5 000 грн, що підтверджується довідкою про розміри встановлених кредитних лімітів та випискою по рахунку (а.с. 26, 30).
Внаслідок порушення відповідачем зобов'язань з повернення грошових коштів позивачем нараховано пеню у сумі 34 153,87 грн, 15 554,71 грн процентів за користування кредитом, 4 850,00 грн комісії за користування кредитом.
Стосовно підстави звернення позивача до суду з позовом до фізичної особи суд зазначає наступне:
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 11.08.2014 внесено запис № 20630100002004880 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця Бернацького Олега Анатолійовича.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона, як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу, як ФОП не припинились.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно із ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).
Як свідчать матеріали справи, на підставі умов кредитного договору б/н від 17.03.2011 позивач надавав відповідачу кредитні кошти в межах кредитного ліміту і відповідач, отримуючи кредитні кошти, допустив виникнення заборгованості в сумі 5 000,00 грн щодо повернення кредитних коштів у вказаному розмірі.
Відповідно до поданого позивачем розрахунку заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту) в сумі 5 000 грн виникла з 27.08.2013.
Таким чином, заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту) відповідача перед позивачем в частині погашення суми основного боргу станом на 04.05.2020 склала 5 000 грн.
Згідно зі ст. ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідач свої зобов'язання по поверненню кредиту не виконав.
Відтак, матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача по неповерненню кредитних коштів в сумі 5 000,00 грн.
Судом першої інстанції правомірно відхилено заперечення відповідача щодо того, що позивачем не надано будь-яких доказів того, що саме електронним цифровим підписом відповідача підписано заяву від 17.03.2011, оскільки матеріали справи містять докази надання кредиту та користування сумами кредиту відповідачем.
Доказів того, що кредитний договір від 17.03.2011 визнавався недійсним матеріали справи не містять.
З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором у сумі 5 000,00 грн.
Разом з тим, до відзиву на позов відповідачем додана заява про застосування строку позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості посилався на Витяг з Умов та правил користування банківськими послугами, розміщеними на офіційному сайті ПАТ КБ "Приватбанк" в мережі Інтернет за адресою https:// www.privatbank.ua/terms як невід'ємну частину спірного договору.
Названим аргументам позивача судом першої інстанції було надано вірну правову оцінку. Суд вірно зауважив, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, про відкриття рахунку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо погодження сторонами збільшеного строку позовної давності.
Крім того, відповідно до доданого до матеріалів справи Витягу з "Умов та правил надання банківських послуг" термін позовної давності щодо вимоги про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів встановлюються сторонами тривалістю 5 років (п. 3.18.5.7 Умов).
Виходячи з викладеного, вірним є висновок суду, що Витяг з Умов та правил користування банківськими послугами, який міститься в матеріалах даної справи, не може беззаперечного свідчити про погодження останнього відповідачем, оскільки не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати, як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 17.03.2011 шляхом підписання Заявки на отримання послуг.
Суд зазначає, що за відсутності в Заявці домовленості сторін про погодження сторонами строків позовної давності, наданий банком Витяг з Умов та правил не може розцінюватися, як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
До того ж, слід зауважити, що надані позивачем Умови надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору ані щодо будь-яких встановлених ними нових Умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, ані щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також якщо ці умови прямо не передбачені. Як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім електронним цифровим підписом у системі інтернет-клієнт-банкінгу і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання, як другої сторони до запропонованого договору. (Наведена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 17.07.2020 у справі № 910/8189/19)
Відповідно до поданого позивачем розрахунку, 27.08.2013 у відповідача виникла заборгованість по неповерненню кредиту в сумі 5 000,00 грн.
Перебіг позовної давності у даному випадку почався з 28.08.2013. Отже, строк позовної давності по поверненню кредитних коштів сплив 28.08.2016.
Судом першої інстанції було досліджено та перевірено всі обставини позовних вимог, у тому числі строк настання права вимоги по поверненню кредитних коштів, строк повернення кредитних коштів, часткове виконання відповідачем своїх зобов'язань, в результаті чого встановлено, що охоронюваний законом інтерес позивача в частині вимог по стягненню заборгованості по кредиту було порушено відповідачем.
Щодо наявності обставин переривання позовної давності слід зазначити наступне.
Відповідно до поштової накладної позивач з позовною заявою до суду звернувся 05.06.2020.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме: обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
За змістом статей 264, 267 ЦК України переривання строку позовної давності може мати місце виключно у випадку вчинення особою відповідних дій в межах цього строку.
Як встановлено судом, у червні 2015 року та у жовтні 2015 року ПАТ КБ "Приватбанк" звертався до Ніжинського міськрайонного суду з позовом до Фізичної особи - підприємця Бернацького Олега Анатолійовича з позовами про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 2/740/873/15, № 2/740/1437/15)
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17.06.2015 (провадження № 2/740/873/15) відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ФОП Бернацького О.А. про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв'язку з тим, що позовна заява не підлягає розгляду в судах цивільного судочинства.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 07.10.2015 (провадження № 2/740/1437/15) відмовлено у відкритті провадження за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ФОП Бернацького О.А. про стягнення заборгованості за кредитним договором. Як на підставу для відмови у відкритті провадження суд посилався на п.1 ч.2 ст. 122 ЦПК України (в редакції, чинній на момент винесення ухвал), оскільки заява не підлягала розгляду в судах в порядку цивільного законодавства.
Відповідно до частин 2, 3 статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі.
Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.
Виходячи з аналізу наведених норм перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися у разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.
З огляду на викладене суд зазначає, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову), не перериває перебігу позовної давності. (Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 904/1080/19).
Крім того, серед інших обставин, у апеляційній скарзі банк зазначає про те, що мало місце переривання позовної давності, оскільки відповідач 12.06.2015 здійснив часткову оплату боргу по кредиту.
Зазначені аргументи відповідача суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, зважаючи на наступне.
Відповідно до наявної у справі банківської виписки, вбачається, що 12.06.2015 на рахунок відповідача надійшло 17,00 грн (а.с 29), які було зараховано банком та відображено в графі «сума погашення пені».
Колегія суддів, враховуючи те, що сторонами не було збільшено строк позовної давності, дійшла висновку, що у даному випадку трирічний термін позовної давності сплив 12.06.2018, оскільки з позовом у цій справі позивач звернувся 10.06.2020. Інші докази погашення боргу за матеріалами справи відсутні.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги по стягненню 5 000 грн заборгованості за кредитом, задоволенню не підлягають у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.
Що стосується вимог позивача про стягнення 15 554,71 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 34 153,87 грн пені, 4 850 грн заборгованості по комісії, слід зазначити наступне.
За змістом статті 634 ЦК Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, останній має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору, комісії і проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Як свідчать матеріали справи, у Заяві відповідача про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг від 17.03.2011 не визначено процентної ставки, розміру пені та ставки по комісії за користування кредитом.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом та комісії за користування кредитом, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості посилався на Витяг з Умов та правил користування банківськими послугами, розміщеними на офіційному сайті ПАТ КБ "Приватбанк" в мережі Інтернет за адресою https:// www.privatbank.ua/terms, як невід'ємну частину спірного договору.
В той же час, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цим Витягом з Умов ознайомився і погодився відповідач, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, про відкриття рахунку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати комісії за користування кредитом, щодо сплати неустойки (пені), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що Витяг з Умов та правил користування банківськими послугами, який міститься в матеріалах даної справи, не може беззаперечно свідчити про погодження останнього відповідачем, оскільки не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати, як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 17.03.2011, шляхом підписання анкети-заяви при приєднання до умов і правил надання банківських послуг.
За відсутності в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату комісії за користування кредитом та процентів за користування кредитом, наданий банком Витяг з Умов та правил не може розцінюватися, як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Умови, на які посилається банк, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору ані щодо будь-яких встановлених ними нових Умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, ані щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також якщо ці умови прямо не передбачені.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати комісії за користування кредитом, процентів за користування кредитом, а також розмір пені.
Суд зазначає, що у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Отже, зважаючи на подібність матеріально-правового регулювання правовідносин у цій справі та справі № 342/180/17-ц, керуючись також ч. 4 ст. 236 ГПК України, при вирішенні даного спору, судом також врахована правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.
Враховуючи вищевикладені висновки та обставини справи, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 15 554,71 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 34 153,87 грн пені, 4 850,00 грн заборгованості по комісії є необґрунтованими, тому у їх задоволенні правомірно відмовлено судом першої інстанції.
Відносно аргументів скаржника про необхідність відступлення від висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог банку про стягнення процентів за користування чужими коштами та пені з посиланням на Умови та Правила надання банківських послуг, розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц та застосованого судом першої та апеляційної інстанцій у цій справі, колегія суддів зазначає таке.
Так, у справі № 342/180/17-ц за подібного правового регулювання за позовом АТ КБ "Приватбанк" до фізичної особи про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами за користування чужими коштами та пені, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24.09.2014 у справі № 6-144цс14, та, посилаючись на положення статей 207,626, 628, 638, 626, 1054, 1055, 633, 634, 1056-1, 1048, 1049, 1050, 549, 551 Цивільного кодексу України, дійшла наступних висновків:
- визначальним для укладення договору приєднання є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору та стверджувати про узгодженість дій та волевиявлення учасників цивільних правовідносин й відповідність певним стандартам поведінки;
- умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений;
- умови та правила надання банківських послуг, розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), належним доказом бути не можуть, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування;
- враховуючи, що позивач вимоги про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання з підстав та у розмірах, установлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 Цивільного кодексу України не заявляв, позовні вимоги аргументовані умовами кредитного договору з посиланням на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення заборгованості за процентами за користування чужими коштами та пені за порушення умов кредитного договору, та відмовила у цій частині у задоволенні позову.
Мотивуючи необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц, АТ КБ "Приватбанк" зазначає, що відповідачем у справі № 342/180/17-ц була фізична особа, тому на правовідносини між сторонами поширювалася дія законодавства про захист прав споживачів. Натомість у цій справі відповідачем, з яким укладено кредитний договір, є фізична особа-підприємець, на яку, за твердженням скаржника, норми законодавства про захист прав споживачів не поширюються.
Банк зазначив, що відповідач не потребує особивого захисту як споживач, та, здійснюючи підприємницьку діяльність відповідно до положень ст. 42 ГК України, на власний ризик, міг проаналізувати зміст кредитного договору та повністю усвідомити його умови.
На підставі наведеного АТ КБ "Приватбанк" зазначає, що юридична особа в силу свого правового статусу здатна усвідомлювати значення та наслідки своїх дій, здатна ознайомитися з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку при укладенні кредитного договору. Тому, на думку скаржника, при розгляді цієї справи слід відступити від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, аналізуючи фактичні обставини справи, названі доводи апеляційної скарги щодо неможливості застосування до правовідносин сторін висновків, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17-ц вважає необґрунтованими, оскільки у даному випадку слід виходити з наданого судом тлумачення норми права, а не суб'єктного складу сторін спору.
У цьому зв'язку , колегією суддів також враховано аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 916/548/19, від 18.02.2020 у справі № 914/504/18, від 17.07.2020 у справі №910/8189/19.
З огляду на викладене, скаржник не довів необхідності відступлення від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17-ц, згідно з якою у разі заявлення банком позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості на підставі кредитного договору, необхідним є доведення позивачем належними та допустимими доказами те, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка установлена у вигляді сплати процентів за користування кредитом, комісії за використання ліміту, а також відповідальності у вигляді неустойки за порушення термінів виконання договірних зобов'язань. Колегія суддів підстав для відступлення від наведених висновків також не вбачає.
Окрім того, відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Серед іншого, колегія суддів також погоджується з висновком суду щодо відмови у задоволенні заяви відповідача щодо зловживання позивачем процесуальними правами.
Відповідно до частини першої статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі (ч.2 ст. 43 ГПК України).
Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб.
Господарський процесуальний обов'язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду.
При цьому, суд зазначає, що у вирішенні питання про визнання тих чи інших дій зловживанням процесуальними правами позиція учасника справи є важливою, але не вирішальною, оскільки законодавець відносить відповідні повноваження до виключної компетенції судів.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №58/505 та від 28.04.2020 у справі №910/6245/19.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами (частина 3 статті 2 ГПК України).
Дослідивши доводи відповідача щодо тієї обставини, що позивачем подавались позовні заяви з метою маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями суд зазначає, що ОСОБА_1 не надано достатніх та обґрунтованих доказів на підтвердження вказаних обставин.
Крім того, суд зазначає, що АТ КБ "Приватбанк" звертався до суду з позовними заявами у різні часові проміжки.
При цьому, ст. 55 Конституції України гарантує право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
В свою чергу, ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За таких обставин, доводи відповідача щодо зловживання Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" своїми процесуальними правами, є необґрунтованими, а тому у задоволенні заяви правомірно відмовлено судом.
Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка.
Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.09.2020 у справі №927/498/20 залишити без змін.
3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови суду складено та підписано - 05.02.2021.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді С.В. Владимиренко
О.О. Євсіков