Дата документу 04.02.2021 Справа № 333/4715/19
Єдиний унікальний № 333/4715/19
Провадження №22-ц/807/430/21
Головуючий в 1-й інстанції - Дмитрієва М.М.
04 лютого 2021 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,
суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2020 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 06 листопада 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення упущеної вигоди,-
У серпні 2019 року до Комунарського районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення упущеної вигоди. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 18 січня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , при укладенні якого відповідачем було повідомлено, що ринкова вартість квартири становить 147 295 грн. Проте згодом позивачу стало відомо, що вартість квартири є значно вищою, аніж її вартість, вказана у договорі, що вказує на завдання позивачу при укладенні договору упущеної вигоди, тобто неотримання грошових коштів як продавцем.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2020 року, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення упущеної вигоди - залишено без задоволення.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що відповідачем було введено позивача в оману, щодо реальної вартості предмета нерухомості, що завдало позивачу шкоду у вигляді збитків (упущеної вигоди). Підстави позову доведені належними та допустимими доказами, та необґрунтовано відхилені судом першої інстанції.
В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 18 січня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гармашовим Г.М. та зареєстрований у реєстрі за № 97.
Відповідно до п. 5 договору, продаж зазначеної квартири вчинено за 147 295 грн., які продавець отримав повністю до підписання цього договору і будь - яких матеріальних вимог які б стосувалися розрахунків за продану квартиру до покупця не має.
Продавець своїм підписом під цим договором підтверджує факт розрахунку за договором та факт відсутності до покупця будь - яких матеріальних претензій, які б стосувалися розрахунку за квартиру.
Сторонам роз'яснено, що угода про ціну є суттєвою умовою договору. У разі приховування сторонами дійсної ціни, нотаріус не несе відповідальності при настанні негативних наслідків. Сторони обізнані із рівнем ринкових цін квартири та вищезазначену ціну вважають справедливою (п.6 договору).
Сторонам роз'яснено, що відповідно до ч. 3 ст. 632 ЦК України, зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (п. 5 договору); Згідно із звіту про оцінку майна реєстраційний номер СК 180120, виданого ТОВ «Український Центр Експертної Оцінки Майна» 18 січня 2016 року (сертифікат № 170/15 суб'єкта оціночної діяльності від 25 січня 2014 року, виданим ФДМУ, ринкова вартість цієї квартири станом на 18 січня 2016 року становить 147 295 грн. (п. 7 договору).
Відповідно до звіту про ретроспективну оцінку майна ФОП ОСОБА_4 , станом на 18 січня 2016 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становила 323 781 грн. Датою завершення складання звіту зазначено 26 липня 2019 року.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що з умов договору купівлі - продажу вбачається, що на момент його укладення сторони були обізнані з рівним ринкової вартості квартир та зазначену у ньому ціну вважали справедливою, через що будь - які підстави для виникнення упущеної вигоди відсутні, через відсутність порушеного права позивача.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 632 ЦК України, передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Відповідно до ч.1 ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Відповідно до п. 5 договору, укладеного між сторонами, продаж зазначеної квартири вчинено за 147 295 грн., які продавець отримав повністю до підписання цього договору і будь-яких матеріальних вимог які б стосувалися розрахунків за продану квартиру до покупця не має.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.
Згідно з частинами першою, другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Положеннями частини третьої статті 12 та частин першої статті 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Протиправна поведінка відповідача у справі, яка на думку позивача виразилась у введенні позивача в оману з приводу розміру ринкової вартості квартири не підтверджені належними та допустимими доказами, а враховуючи принцип свободи договору та за відсутності вимог щодо визнання вказаного договору недійсним, вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2020 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова складена 04 лютого 2021 року.
Головуючий, суддя-доповідач С.В. Кухар
Судді: О.В. Крилова
О.З. Поляков