08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua
2/381/68/21
381/1927/20
28 січня 2021 року Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого судді Ковалевської Л.М., за участі секретаря Омельчук С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Фастові цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом та виселення,-
встановив:
В липні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання її такою, що втратила право користування житловою площею та виселення.
Позовні вимоги мотивує тим, що позивачеві на праві особистої власності належить будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Даний будинок позивачеві заповів ОСОБА_3 . Ще при житті ОСОБА_3 в даному будинку була зареєстрована його співмешканка ОСОБА_2 , яка з 11.11.2004 проживає в ньому і по теперішній час. В теперішній час даний будинок потрібен позивачеві для особистого користування. Позивач неодноразово звертався до відповідачки добровільно вирішити дане питання, але вона відмовляється знятися з реєстрації та виселитися.
Ухвалою судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 серпня 2020 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
14.12.2020 позивач ОСОБА_1 подав до Фастівського міськрайонного суду Київської області уточнену позовну заяву, в якій просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловою площею за адресою: АДРЕСА_1 та виселити.
Ухвалою суду від 12.01.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Гончаренко С.С. вимоги уточненого позову підтримали, просили його задовольнити з підстав викладених в ньому.
Відповідач ОСОБА_2 заперечувала проти позову, правом на подачу відзиву не скористалась, проте в судовому засіданні свої заперечення мотивувала тим, що вона в даному будинку прожила 37 років. Зареєстрував її в будинку її чоловік, тобто попередній власник ОСОБА_3 , з яким вони в офіційному зареєстрованому шлюбі не перебувала. На даний час, власник - позивач ОСОБА_1 , має намір продати успадкований будинок.
Суд, вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Гончаренко С.С., відповідача ОСОБА_2 , вивчивши письмові матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами за своєю природою є цивільно-правовими, регулюються ЦК України щодо права власності та захисту права власності та положеннями ЖК України.
Згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08.05.2019 позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8).
В судовому засіданні було з'ясовано, що даний будинок позивачеві заповів ОСОБА_3 , з яким відповідач ОСОБА_2 перебувала у фактичних шлюбних відносинах, та була зареєстрована в будинку з його згоди.
Як вбачається з будинкової книги домоволодіння АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за даною адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.51-55).
Відповідач ОСОБА_2 не є членом сім'ї власника будинку, тобто позивача по справі ОСОБА_1 і ніколи ним не була, даний факт підтвердила і сама відповідачка.
Проте, відповідач ОСОБА_2 продовжує проживати в будинку, не допускаючи позивача до нього, при цьому не несе жодних витрат з його утримання та сплати комунальних платежів, що підтверджено наданими позивачем квитанціями (а.с.16-17).
Позивач доведено, що факт реєстрації відповідача, у належному йому житловому будинку, порушує його права, як власника, оскільки він змушений сплачувати рахунки відповідача за надані комунальні послуги, що є порушенням його прав.
У зв'язку з цими обставинами, позивач ОСОБА_1 неодноразово звертався до поліції по вказаному спірному питанню, але отримував відповідь, що підстав для внесення відомостей до ЄРДР на даний час немає за відсутності в даному випадку будь-якого кримінального правопорушення (а.с.7, 14).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач не має жодних законних підстав на вказане домоволодіння, в тому числі права користування та розпорядження, оскільки відповідно до ст..57 ч.1 п.2 Сімейного кодексу України вказаний будинок є особистою власністю позивача, як майно, набуте ним на законних підставах.
Факт реєстрації відповідача у вказаному будинку та його проживання порушує права позивача як власника та створює для нього певні незручності, які обмежують його права вільного володіння, користування та розпорядження належним йому майном.
На виконання вимог ст.. 175 ч.3 п.6 ЦПК України з метою досудового врегулювання спору, позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням знятися з реєстрації за вказаною адресою в добровільному порядку та виселитись з будинку, сплативши борги за користування ним, але відповідач відмовляється це робити, посилаючись на те, що в неї немає іншого житла (а.с.15-16). При цьому, позивач пропонував відповідачці варіанти вирішення її проблем з житлом, проте, відповідач на жодні пропозиції не реагувала. Дані обставини не заперечувались відповідачем в ході судового розгляду.
Положеннями статей 317, 319, 321 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У пункті 33 ППВССУ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності (законного володіння).
Частиною 1 статті 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів своєї сім'ї.
Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 34 постанови «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року №5, - під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.
До членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 Житлового Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. (Правова позиція Верховного Суду України, висловлена у Постанові від 16 листопада 2016 року, Справа № 6-709цс16).
Частиною 2 ст. 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.
Суд вважає, що ефективним способом захисту інтересів позивача ОСОБА_1 є визнання відповідача ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 та виселення її з вказаного будинку.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, оскільки є обґрунтованими та доведеними, а також знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.
Керуючись ст. 4, 10-13, 76-81, 258-265 ЦПК України,- 15, 16, 317, 319, 321, 383, 386, 391 ЦК України, ст.ст. 150, 156, 157 ЖК, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом та виселення - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 такою, що втратила право користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 та виселити з вказаного будинку.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду виготовлений 05.02.2021.
Суддя Л.М. Ковалевська