04 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 947/15850/20
адміністративне провадження № К/9901/3769/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її адвокатом Богданцевою Іриною Володимирівною, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року у справі № 947/15850/20 за позовом ОСОБА_1 до першого заступника начальника відділу прикордонної служби "Південний" Одеського прикордонного загону Пулькіна Максима Васильовича, Одеського прикордонного загону, про оскарження постанови,
02 лютого 2021 року на адресу Касаційного адміністративного суду надійшла вказана касаційна скарга.
Пунктом першим частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо касаційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.
Так, відповідно до частини третьої статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Частиною першою статті 57 КАС України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.
У рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 зроблено висновок, що за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.
Взаємовідносини між довірителем та представником мають договірний характер.
Згідно з частинами першою та третьою статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Приписами частини першої статті 240 ЦК України визначено, що представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто; може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.
Відповідно до положень статей 248, 249 ЦК України представництво за довіреністю припиняється, зокрема, у разі скасування довіреності особою, яка її видала.
Особливості представництва в адміністративному судочинстві передбачено, серед іншого, частиною четвертою статті 59 КАС України, згідно з якою повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У свою чергу, відповідно до зазначеного Закону (частина перша статті 26) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно з частиною другою статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги; ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката; Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.
Пунктом 4 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 (далі - також Положення) передбачено, що ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням та повинен містити обов'язкові реквізити, передбачені цим Положенням.
Приписами підпункту 12.3 пункту 12 Положення імперативно визначено, що ордер містить наступні реквізити: посилання на договір про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноважених законом на надання безоплатної правової допомоги, номер (у випадку наявності) та дату цього документа.
Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, остання підписана особою, яка зазначена як представник позивача - адвокат Богданцева І.В.
На підтвердження своїх повноважень до касаційної скарги додано ордер на надання правової допомоги ОСОБА_1 від 28 січня 2021 року серії ОД №665051.
При цьому, ордер не містить обов'язкових реквізитів, а саме підстави його видачі (посилання на договір про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноваженої законом на надання безоплатної правової допомоги), що вказує на його дефектність, що в свою чергу виключає, в даному випадку, можливість посилання на ордер як на документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги.
Суд зазначає, що повноваження адвоката можуть бути підтверджені ордером на надання правничої (правової) допомоги, але тільки в разі наявності посилання в ньому на чинний договір про надання правової допомоги, що в даному випадку разом із зазначенням інших обов'язкових реквізитів легітимізує даний ордер.
Таким чином, у матеріалах касаційної скарги відсутній документ, який би підтверджував рішення ОСОБА_1 реалізувати своє право на касаційне оскарження судових рішень не самостійно, а через представника, з наданням останньому певного обсягу повноважень для цього.
Отже, Судом не може бути прийнятий ордер на надання правової допомоги від 28 січня 2021 року серії ОД №665051, оскільки він не містить всіх обов'язкових реквізитів, передбачених Положенням.
Зазначення в ордері посилання на договір про надання правової допомоги є обов'язковим, оскільки повноваження адвоката, зокрема щодо підписання касаційної скарги, повинно підтверджуватись домовленістю сторін у договорі про надання правової допомоги, який засвідчує існування між клієнтом та адвокатом домовленості стосовно об'єму наданих йому повноважень, шляхом окремого визначення такої дії у договорі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року № 811/1507/18.
Суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, сформульовану в рішеннях від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (пункт 27), від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України" (пункт 31) де зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у пункті 55 справи "Креуз проти Польщі", що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти ("Kreuz v. Poland" № 28249/95).
Згідно з вимогами пункту 1 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо касаційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати.
Враховуючи, що до касаційної скарги не додано документів, які б підтверджували волевиявлення ОСОБА_1 на надання повноважень адвокату Богданцевій Ірині Володимирівні щодо його представництва у Верховному Суді та права підпису процесуальних документів, які подаються до суду, подано ордер, який не містить обов'язкових реквізитів, суд прийшов до висновку, що касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що підписана особою, яка не має права її підписувати.
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду реалізація права на звернення до суду є процесуальною дією, яка має здійснюватися самою особою у порядку самопредставництва або її процесуальним представником (постанови від 13 березня 2018 року у справі № 914/2772/16; від 21 березня 2018 року у справі № 914/2771/16).
Звернення до суду, в тому числі, до Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України, що забезпечує сталість та єдність судової практики (статті 17 та 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів") з використанням правничої допомоги інших осіб, зокрема, адвоката, при реалізації права на справедливий суд (стаття 131-2 Конституції України, статті 16, 57 Кодексу адміністративного судочинства України та стаття 10 Закону України "Про судоустрій і статус суддів") передбачає надання до суду належних доказів дійсної волі особи, що є учасником справи, на уповноваження іншої особи на право надання правничої допомоги.
Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності таких повноважень на момент вчинення певної процесуальної дії (докази повинні бути в оригіналі або у формі копії, якісно оформленої особою, що є учасником справи), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, що делеговані йому особою, що реалізує право на справедливий суд. Представник повинен демонструвати повагу до суду, підтверджуючи наявність повноважень на представництво, а також не позбавляти довірителя права знати про дії представника, зокрема, стосовно звернення з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги з огляду на підписання її особою, повноваження якої не підтверджені, та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.
Керуючись статтями 59, 169, 248, 328, 332, 355, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її адвокатом Богданцевою Іриною Володимирівною, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року у справі № 947/15850/20 за позовом ОСОБА_1 до першого заступника начальника відділу прикордонної служби "Південний" Одеського прикордонного загону Пулькіна Максима Васильовича, Одеського прикордонного загону, про оскарження постанови - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. А. Губська