03 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 320/2057/19
адміністративне провадження № К/9901/2256/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О., перевіривши касаційну скаргу Університету державної фіскальної служби України
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року
за позовом ОСОБА_1
до Університету державної фіскальної служби України
про зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди,
18 січня 2021 Університет державної фіскальної служби України в особі в.о. ректора ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам статей 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та наявність підстав до застосування процесуальних наслідків, визначених статтями 332-333 КАС України, суддя-доповідач виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 КАС України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів та встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах. Частиною першою статті 3 КАС України визначено, що порядок здійснення судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в адміністративній справі здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя зазначеної статті).
Водночас, за приписами частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акта суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Відповідно до частин першої, третьої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Згідно з частиною другою статті 55 КАС України особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.
Відтак, у КАС України розмежовуються такі юридичні категорії, як "представництво" і "самопредставництво".
Відповідно до підпункту 19 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.
Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02 червня 2016 року № 1401-VIII внесені доповнення до Конституції України, відповідно до яких розділ XV "Перехідні положення" Основного Закону України було доповнено пунктом 11, який передбачає, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року (абзац перший пункту). Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюватиметься з 1 січня 2020 року (абзац другий пункту). Вказані зміни набули чинності 30 вересня 2016 року.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах з 01 січня 2020 року здійснюється виключно прокурорами або адвокатами.
Водночас, варто зазначити, що пунктом 11 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України врегульовано саме питання представництва. Питання "самопредставництва" передбачено лише відповідними положеннями процесуальних кодексів.
За загальним правилом теорії права самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови колегіального виконавчого органу діяти від імені такої особи, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.
Разом з тим, змінами, внесеними до КАС України Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення" від 18 грудня 2019 року № 390-IX збільшено випадки самопредставництва юридичної особи, суб'єкта владних повноважень і визначено, що "юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені" та визначено перелік документів, що можуть підтвердити відповідні повноваження: "відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту)".
З аналізу цієї норми закону вбачається, що допуск особи до участі у справі та визнання належно вчиненими будь-яких інших з переліку передбачених статтею 44 КАС України процесуальних прав можливий за умови сукупної наявності обох цих умов. Отже, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб'єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження.
Поряд з цим, залишаються чинними і такими, що підлягають обов'язковому виконанню, приписи Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі - ЦК України) та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" з наступними змінами та доповненнями.
Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом (частина друга статті 167 ЦК України). До юридичних осіб публічного права, що створені державою, слід віднести й органи влади та управління: Верховну Раду України, КМУ, міністерства, відомства, державні комітети, інспекції, тощо.
Частиною першою статті 82 ЦК України визначено, що на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і реалізує їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Згідно з частиною четвертою статті 87 ЦК України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації, регулюються також спеціальним Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року № 755-IV (далі - Закон № 755-IV).
Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 755-IV з метою забезпечення державних органів достовірною інформацією про юридичних осіб, створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр, Реєстр, ЄДР).
Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 755-IV в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, такі відомості про юридичну особу: відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи. При цьому, відповідно до пункту другого частини першої статті 1 цього закону Витяг з Єдиного державного реєстру (далі - Витяг) містить відомості, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.
Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений статтею 10 Закону № 755-IV, яка, зокрема, визначає, що внесені до Реєстру документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі. Якщо ж відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі.
Отже, відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд.
Під час вивчення матеріалів касаційної скарги Університету державної фіскальної служби України Верховний Суд встановив, що касаційна скарга підписана в.о. ректора ОСОБА_2, на підтвердження повноважень якого до касаційної скарги додано копію Наказу Міністерства фінансів України від 06 січня 2021 року № 3-о про призначення ОСОБА_2 виконувачем обов'язків ректора з 06 січня 2021 року.
Однак, згідно з відомостями щодо Університету державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 40233365), які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (доступні за посиланням https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result), керівником юридичної особи є Пашко Павло Володимирович, а представниками (особами, які уповноважені вчиняти дії від імені юридичної особи) є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
З цього випливає, що відомості про особу, яка підписала касаційну скаргу, в Реєстрі відсутні.
Крім того, до касаційної скарги будь-яких документів на підтвердження факту відсутності керівника Університету державної фіскальної служби України та покладення виконання його обов'язків на ОСОБА_2 не додано.
Разом з тим, суд касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу скаржника на необхідність дотримання Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 18 червня 2015 року № 1000/5, при оформленні та засвідченні копій службових документів. Так, згідно з пунктами 6-8 Розділу 3 «Печатки» вказаних Правил право засвідчення документів та їх копій може надаватися посадовим та іншим особам на підставі довіреності. У посадових інструкціях визначаються повноваження щодо засвідчення документів та їх копій. Відбиток печатки, що засвідчує підпис посадової особи, ставиться таким чином, щоб він охоплював останні кілька літер найменування посади особи, яка підписала документ, але не підпис посадової особи. У відповідності до пунктів 2-4, 6, 8, Розділу 10 «Засвідчення копій та витягів службових документів» установа має право засвідчувати копії документів, що створюються в ній, за винятком копій документів, які відповідно до законодавства потребують засвідчення в нотаріальному порядку. Копії документів інших установ можуть виготовлятися і засвідчуватися установою в таких випадках: на вимогу судових та інших правоохоронних органів; для внутрішнього використання в установі (під час вирішення питань щодо прийняття громадян на роботу, навчання, засвідчення їх трудових, житлових та інших прав у взаємовідносинах з установою). Дозволяється виготовляти копію із засвідченої копії документа, якщо оригінал відсутній або його отримати неможливо. Копія документа повинна відповідати оригіналу, тобто повністю відтворювати інформацію оригіналу і всі його зовнішні ознаки або їх частину. Копія набуває юридичної сили лише в разі її засвідчення в установленому порядку. Напис про засвідчення копії складається зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, дати засвідчення копії. Напис про засвідчення копії скріплюється відбитком печатки відповідного структурного підрозділу установи або печатки «Для копій». У випадках, визначених законодавством, копії документів засвідчуються відбитком печатки установи. На лицьовому боці у верхньому правому куті першого аркуша документа проставляється відмітка «Копія».
Таким чином, документи, надані на підтвердження наявності у ОСОБА_2 повноважень здійснювати представництво інтересів Університету державної фіскальної служби України, а також відомості щодо Університету державної фіскальної служби України з ЄДР не свідчать про його можливість здійснювати представництво інтересів скаржника у порядку його самопредставництва.
Зазначене робить неможливим встановлення судом касаційної інстанції дійсних намірів Університету державної фіскальної служби України щодо оскарження рішень судів попередніх інстанцій у Верховному Суді, оскільки суду касаційної інстанції не надано доказів щодо належного уповноваження ОСОБА_2 на вчинення будь-яких процесуальних дій у розумінні статті 59 КАС України.
Згідно з вимогами пункту 1 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається, якщо касаційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для прийняття до розгляду вказаної касаційної скарги, оскільки її підписано особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено у встановленому законом порядку.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги з огляду на підписання її особою, повноваження якої не підтверджені, та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом в ухвалах від 16 січня 2020 року у справі № 826/11291/17, від 17 січня 2020 року у справі № 340/1511/19, від 20 січня 2020 року у справи № 420/5959/18, від 21 січня 2020 року у справі № 2140/1691/18, від 18 березня 2020 року у справі № 160/7498/18, від 18 серпня 2020 року у справі № 300/2412/19, від 17 вересня 2020 року у справі № 300/2412/19.
Керуючись статтями 55, 59, 169, 248, 328, 332, 355, 359 КАС України, суд
1. Відмовити у прийнятті касаційної скарги Університету державної фіскальної служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року за позовом ОСОБА_1 до Університету державної фіскальної служби України про зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди.
2. Повернути скаржнику касаційну скаргу.
3. Надіслати учасникам справи копію ухвали про повернення касаційної скарги.
4. Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права на повторне звернення до Верховного Суду.
5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя Я.О. Берназюк