03 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 400/1950/20
адміністративне провадження № К/9901/2103/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
перевіривши касаційну скаргу Баштанської міської ради
на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року
у справі №400/1950/20
за позовом ОСОБА_1
до Баштанської міської ради
про скасування рішення міської ради та зобов'язання повторно розглянути заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки,
22 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Баштанської міської ради, в якому просив:
- скасувати пункт 4 рішення Баштанської міської ради XLIII сесії сьомого скликання від 04 березня 2020 року № 32, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, площею 0,25 га., із земель комунальної власності по АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати відповідача розглянути заяву від 13 лютого 2020 року у відповідності до вимог ст. 118 та 122 Земельного кодексу України.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 липня 2020 року скасовано та ухвалено постанову, якою позов задоволено.
16 січня 2021 року відповідачем направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року у справі №400/1950/20.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень ч. 5 ст. 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Суд також звертає увагу на положення п. 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.
Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
За правилами п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у п. 7 ч. 3 ст. 2 та ч. 1 ст. 13 КАС України, а також ч. 1 ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Крім того, серед основних напрацьованих Європейським судом з прав людини підходів до касаційного перегляду судових рішень та, відповідно, застосування "процесуальних фільтрів" до такого перегляду слід віднести наступні:
- Конвенція не зобов'язує держави створювати апеляційні або касаційні суди, проте, якщо вони створені, то особі має гарантуватися дотримання гарантій п. 1 ст. 6 ЄКПЛ на рівні цих судів, хоча у таких випадках можуть застосовуватися менш суворі стандарти.
- право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати передбачуваним обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
- сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору або наявність сумнів у правильності рішення, яке набрало законної сили, не може бути самостійною підставою для оскарження судового рішення.
- жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
- головною функцією судів вищих інстанцій з перегляду є розгляд правових питань, що мають важливе та виключне значення, усунення фундаментальних правових помилок і недоліків, допущених судами нижчих інстанцій, забезпечення єдності судової практики, уніфікованого та єдиного застосування права, а не новий розгляду справи.
В касаційній скарзі відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині ненадання права відповідачу та невстановлення строку для направлення відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 304 КАС України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 липня 2020 року у справі №400/1950/20. Запропоновано учасникам справи, у строк протягом семи днів, з дня отримання копії апеляційної скарги, надати відзив на апеляційну скаргу, який має відповідати вимогам ст. 304 КАС України, з наданням доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасниками справи.
Так із доданих до касаційної скарги копій електронних листів вбачається, що судові рішення та повістки суд апеляційної інстанції направляв скаржнику на офіційну електронну адресу та зазначав, що у зв'язку з відсутністю фінансування на відправку поштової кореспонденції, ухвалу в паперовому вигляді можна отримати в приміщені П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Також колегія суддів зазначає, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами, що кореспондується із приписами ст. 44 КАС України.
Аналогічна правова позиція вословлена Верховним Судом в ухвалах від 06 лютого 2018 року у справі №361/10487/13-а, від 15 березня 2019 року у справі №766/20775/17 та від 12 травня 2020 року у справі №620/1207/19.
Згідно із ч. 2 до ст. 351 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення, а у даному випадку порушення норм процесуального права не призвело до ухвалення незаконного рішення.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що в обґрунтування звернення скаржник не зазначає посилання на існування обставин (та їх мотивування), які передбачені підпунктами "а"-"г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, що виключає можливість касаційного перегляду справи незначної складності.
Суд також враховує, що згідно з оскаржуваним рішенням суду апеляційної інстанції відповідача зобов'язано повторно розглянути заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, при цьому повторний розгляд заяви не означає позитивного рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою.
Крім того, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на орган місцевого самоврядування обов'язку (не є підставою для виникнення зобов'язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність чи користування.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2019 року у справі №461/10926/15-а, від 07 листопада 2019 року у справі №682/345/16-а, від 05 березня 2020 року у справі №495/8898/16-а, від 02 квітня 2020 року у справі №308/10004/16-а та від 29 квітня 2020 року у справі №352/669/15-а.
До того ж, при постановлені рішення суд апеляційної інстанції керувався правовою позицією викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 березня 2018 року у справі №526/233/16-ц, від 24 квітня 2018 року у справі №401/2400/16-ц, від 30 травня 2018 року у справі №826/5737/16, від 13 червня 2018 року у справі №307/2765/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі №539/3192/16-ц, від 28 листопада 2018 року №463/1865/17, від 06 лютого 2019 року №488/3005/17-ц, від 15 травня 2019 року №729/608/17, від 15 травня 2019 року №352/1414/15-ц, від 12 червня 2020 року у справі №749/942/18.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч. "с" ст. 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до ст. 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Як зазначив Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі "Науменко проти України" (заява № 41984/98, п. 52), правова певність (визначеність) передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи; цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов'язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи; повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень; перегляд в порядку нагляду не може розглядатися як прихована апеляція, і сама можливість двох поглядів на один предмет не є підставою для повторного розгляду; відхилення від цього принципу можливе тільки, коли воно спричинене незалежними і непереборними обставинами.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що дана справа розглянута за правилами спрощеного провадження, а передбачені ч. 5 ст. 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржниками не обґрунтовані у касаційній скарзі, а тому відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 21 березня 2019 року у справі № 2340/4500/18, від 12 травня 2020 року у справі №440/4154/19 та 19 жовтня 2020 року у справі №420/2461/20
Керуючись ст. ст. 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Баштанської міської ради на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року у справі №400/1950/20 за позовом ОСОБА_1 до Баштанської міської ради про скасування рішення міської ради та зобов'язання повторно розглянути заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіІ.В. Желєзний Я.О. Берназюк Н.В. Коваленко