04 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 914/1794/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Львівської міської ради
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 (у складі колегії суддів: Матущак О.І. (головуючий), Бонк Т.Б., Мирутенко О.Л.)
та ухвалу Господарського суду Львівської області від 24.07.2020 (суддя Щигельська О.І.) про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 914/1794/20
за позовом Львівської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «МС-МК8»
про зобов'язання знести об'єкт незавершеного будівництва,
06.01.2021 Львівська міська рада (далі - Рада) звернулася безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 24.07.2020 про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову у справі №914/1794/20.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Ради, Суд дійшов таких висновків.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.07.2020, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2020, відмовлено у задоволенні заяви Ради про вжиття заходів забезпечення позову у справі №914/1794/20 шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «МС-МК8» вчиняти дії, пов'язані із забудовою земельної ділянки площею 0,2600 га (кадастровий номер 4610137500:07:004:0027) на вул. Малогірській, 12-Б.
Рада подала до Суду касаційну скаргу, в якій просить зазначені судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким заяву Ради задовольнити.
Згідно з частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК.
Пунктом 2 частини 1 статті 287 ГПК визначено перелік ухвал суду першої інстанції, на які може бути подано касаційну скаргу після їх перегляду в апеляційному порядку. Зокрема, до їх числа належать ухвали, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини 1 статті 255 цього Кодексу.
Ухвали про відмову у забезпеченні позову (пункт 4 частини 1 статті 255 ГПК) до переліку таких ухвал не віднесено, а тому, відповідно, не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Згідно з Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходів щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, для запобігання будь-яким зловживанням системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).
Наявність вичерпного переліку ухвал суду першої інстанції, які після їх перегляду в апеляційному порядку можуть бути оскаржені до касаційного суду, не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» у праві на звернення до касаційного суду зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечити сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду», що повністю узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, положеннями Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.
Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 914/1794/20.
Керуючись статтями 234, 235, 287, пунктом 1 частини 1 статті 293 ГПК, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 914/1794/20 за касаційною скаргою Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 24.07.2020.
2. Копію цієї ухвали, оригінал касаційної скарги разом із доданими до скарги матеріалами (у тому числі оригіналом платіжного доручення про сплату судового збору від 29.12.2020 № 756 на суму 2 102,00 грн) надіслати скаржникові.
3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. С. Берднік
Судді: І. С. Міщенко
В. Г. Суховий