вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"25" січня 2021 р. м. Київ Справа № 911/123/20
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське підприємство “Відтворення та племсервіс” (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Кутузова, буд. 77)
до Броварської міської ради Київської області (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 15),
за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державного підприємства “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Кутузова, буд. 77),
про визнання права власності за набувальною давністю на нежитлову будівлю літера “А”, площею 873,5 кв.м. та сарай літера “Б”, що розташовані за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Кутузова, буд. 77
секретар судового засідання: Павлюк В.Г.
Представники сторін:
від позивача: П'янкова М.В. (виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань);
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: Джас І.В. (ордер КС № 674341 від 25.02.2020 р.); Добровольський І.О. (наказ № 429 від 26.06.2019 р.).
Обставини справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське підприємство “Відтворення та племсервіс” (далі - ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Відтворення та племсервіс”, позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Броварської міської ради Київської області (далі - Броварська міська рада, відповідач) про визнання права власності за набувальною давністю на нежитлову будівлю літера “А”, площею 873,5 кв.м. та сарай літера “Б”, що розташовані за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Кутузова, буд. 77.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на довготривале відкрите користування ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Відтворення та племсервіс” нежитловим приміщенням (ізолятора) та сараєм, побудованими в 1949 році, які розташовані по вул. Олега Онікієнка (Кутузова), 77 в місті Бровари Київської області, та вважає, що у відповідності до ст. 344 Цивільного кодексу України має право на захист та визнання за собою права власності на вказане майно, у зв'язку чим просить суд визнати право власності за ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Відтворення та племсервіс” за набувальною давністю на вказані нежитлову будівлю літера “А”, площею 873,5 кв.м. та сарай літера “Б”, що розташовані за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Кутузова, буд. 77.
Ухвалою господарського суду Київської області від 31.01.2020 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.03.2020 р.
Підготовче засідання відкладалось.
26.02.2020 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив б/н від 24.02.2020 р. (вх. № 4420/20 від 26.02.2020 р.) на позов, за змістом якого відповідач зазначає, що 23.01.2020 р. на адресу Броварської міської ради Київської області від Державного підприємства “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” надійшов лист, яким відповідача було повідомлено про те, що зазначене у позові нерухоме майно входить до складу єдиного майнового комплексу, що належить державному підприємству, та знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 3210600000:00:042:085, яка також належить ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” на праві постійного користування згідно державного акту ЯЯ № 154460 від 20.12.2011 р.
Вказане, за твердженням відповідача, також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого 24.10.2019 р. право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3210600000:00:042:085, площею 0,4585 га, зареєстровано за ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики”.
Як вказує Броварська міська рада Київської області, вищезазначене узгоджується з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, долученою до позовної заяви, щодо права власності на об'єкти, розташовані за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Олега Онікієнка (Кутузова), буд. 77, а саме - за вказаною адресою зареєстровано приміщення лабораторії А-1, загальною площею 163 кв.м., на земельній ділянці з кадастровим номером 3210600000:00:042:085, площею 0,4585 га, право приватної власності на яке 16.07.2019 р. було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу об'єкту державної власності, серія та номер 446, приватним нотаріусом Кравець О.О. До 16.07.2019 р. правонабувачем вказаного об'єкту нерухомості було ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики”, а власником - Міністерство аграрної політики та продовольства України.
З огляду на викладене, оскільки правокористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 3210600000:00:042:085, площею 0,4585 га, на якій розташовані спірні об'єкти нерухомості, є ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики”, Броварська міська рада Київської області, на думку останньої, є неналежним відповідачем у вказаній справі.
Поряд з цим, відповідач наголошує, що на підтвердження користування майном, а саме - нежитловою будівлею літера “А”, площею 873,5 кв.м. та сараєм літера “Б”, що розташовані за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Кутузова, буд. 77, позивачем долучені договори оренди нежитлових приміщень, розташованих за вказаною адресою, однак, зі змісту таких договорів, на переконання Броварської міської ради Київської області, неможливо ідентифікувати, яку саме будівлю (літера А, літера А1, літера Б) ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Відтворення та племсервіс” здавало в оренду. Окрім того, технічний паспорт, який долучений до позовної заяви позивачем, виготовлений 20.11.2019 р., в той час, як у позові останній вказує, що спірні будівлі були побудовані та введені в експлуатацію в 1949 році.
27.02.2020 р. до господарського суду Київської області від Державного підприємства “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” надійшла заява б/н, б/д (вх. № 4533/20 від 27.02.2020 р.) про залучення останнього до участі у даній справі в якості третьої особи з огляду на те, що нежитлова будівля літера “А”, площею 873,5 кв.м. та сарай літера “Б”, що розташовані за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Кутузова, буд. 77, визнання права власності за набувальною давністю на які є предметом спору у даній справі, знаходились у ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” на праві господарського відання відповідно до акту прийому-передачі основних засобів від 18.12.1991 р. та на праві власності на підставі договору купівлі-продажу об'єкта державної власності № 08/19 від 25.06.2019 р., укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та ОСОБА_1 , реєстраційний номер 446 від 25.06.2019 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець О.О. Вказана обставина підтверджується, серед іншого, також відповіддю Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 97-10-0.20-1673/183-19 від 09.08.2019 р. з проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування для обслуговування будівлі, розташованої за адресою: м. Бровари, вул. Кутузова, 77, що належить державному підприємству, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 186583860 від 29.10.2019 р. щодо реєстрації права постійного користування земельною ділянкою за заявником, на всій площі якої розташована будівля літера “А” по вул. Кутузова, 77 у м. Бровари Київської області, технічним паспортом від 18.02.2009 р. на спірну нежитлову будівлю, приписом від 10.07.2002 р., протоколом № 14/2002 від 10.07.2002 р. про самовільне будівництво будинків та споруд, постановою № 64/02 від 10.07.2002 р. у справі про адміністративне правопорушення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, якою визначено, що станом на 10.07.2002 р. ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” здійснено самовільну прибудову до будівлі № 77 по вул. Кутузова у м. Бровари Київської області.
Наведені вище документи, на думку заявника, є підтвердженням передачі спірного майна останньому на праві господарського відання, і, відповідно, наявності у ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” права володіння, користування та розпорядження спірним майном.
З огляду на викладене, оскільки нежитлова будівля літера “А”, площею 873,5 кв.м. та сарай літера “Б”, що розташовані за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Кутузова, буд. 77, визнання права власності за набувальною давністю на які є предметом спору у даній справі, належать ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики”, то рішення у справі № 911/123/20, на думку заявника, може порушити його законні права та інтереси, зокрема, право розпорядження спірним майном.
Ухвалою господарського суду Київської області від 23.03.2020 р., у зв'язку із введенням в Україні постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 р. “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19” (з подальшими змінами та доповненнями) карантинних заходів, учасників справи було повідомлено, що підготовче засідання у даній справі 26.03.2020 р. о 14:00 не відбудеться, а про дату і час наступного судового засідання останніх буде повідомлено додатково ухвалою суду.
26.03.2020 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь б/н від 19.03.2020 р. (вх. № 6596/20 від 26.03.2020 р.) на відзив, за змістом якої позивач зазначає, що до Державного підприємства “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” в червні 2019 р. було застосовано процедуру приватизації, в результаті чого Регіональне відділення Фонду державного майна по Київській області виставило єдиний майновий комплекс, що перебував у користуванні ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики”, на аукціон, покупцем за результатами якого стала фізична особа ОСОБА_1 .
Як вказує позивач, відповідно до договору купівлі-продажу об'єкта державної власності № 08/19 від 25.06.2019 р., укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та ОСОБА_1 , останній придбав у власність єдиний майновий комплекс, який складається, зокрема, з приміщення лабораторії площею 163 кв.м, з чого, на думку ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Відтворення та племсервіс”, слідує, що приватизоване державне майно на даний час перебуває в приватній власності, а не в державній. Окрім того, позивач стверджує, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновником (учасником) ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” є фізична особа ОСОБА_1 , а отже, фактично підприємство вже не є державним. Поряд з цим, позивач зазначає, що згідно з умовами згадуваного договору № 08/19, право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 3210600000:00:042:085, яке належало ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” згідно державного акту ЯЯ № 154460 від 20.12.2011 р., до покупця не переходило.
Також ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Відтворення та племсервіс” вказує, що ОСОБА_1 був зобов'язаний через шість місяців від дати переходу права власності на об'єкт приватизації здійснити необхідні заходи щодо припинення юридичної особи - ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики”, і, відповідно, припинити право постійного користування земельною ділянкою, та звернутися до міської ради з клопотанням про надання в оренду землі у відповідності до ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України, однак, вказаного обов'язку виконано не було, і станом на даний час, на думку позивача, в безоплатному користуванні ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка, за яку не сплачується орендна плата, а місцевий бюджет, у свою чергу, недоотримує кошти.
Окрім того, як стверджує позивач, ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” ніколи не було власником будь-якого майна, а єдиний майновий комплекс (приміщення лабораторії 163 кв.м), власником якого було Міністерство аграрної політики та продовольства України, перебував у користуванні підприємства на праві господарського відання. З огляду на викладене, ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Відтворення та племсервіс” вважає, що оскільки ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” не надало доказів реєстрації за ним права власності та інших речових прав на спірне нерухоме майно відповідно до ст. 182 ЦК України, та не підтвердило того факту, що спірне майно входить до складу єдиного майнового комплексу, що належить підприємству, то ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики”, на думку позивача, не може бути відповідачем у даній справі.
31.03.2020 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло заперечення б/н від 24.03.2020 р. (вх. № 6846/20 від 31.03.2020 р.) на відповідь позивача на відзив, за змістом якого відповідач зазначає, що нежитлова будівля літера “А”, площею 873,5 кв.м. та сарай літера “Б”, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , знаходяться на земельній ділянці з кадастровим номером 3210600000:00:042:085, яка передана в постійне користування ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” згідно державного акту ЯЯ № 154460 від 20.12.2011 р.
Як вважає відповідач, факт переходу права власності на лабораторію площею 163 кв.м., яка розташована за цією ж адресою на вказаній земельній ділянці, жодним чином не впливає на право користування такою земельною ділянкою ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” та можливу належність спірних об'єктів (нежитлова будівля літера “А”, площею 873,5 кв.м. та сарай літера “Б”, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ) іншому суб'єкту господарювання.
З огляду на викладене, оскільки правокористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 3210600000:00:042:085, площею 0,4585 га, на якій розташовані спірні об'єкти нерухомості, є ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики”, Броварська міська рада Київської області, на думку останньої, є неналежним відповідачем у вказаній справі.
08.04.2020 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшло пояснення б/н від 03.04.2020 р. (вх. № 7259/20 від 08.04.2020 р.) щодо заяви ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” про залучення останнього до участі у даній справі в якості третьої особи. За змістом вказаного пояснення позивач зазначає, що, на його думку, рішення суду у даній справі № 911/123/20 жодним чином не вплине на права та обов'язки державного підприємства. Обґрунтовуючи свою позицію, ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Відтворення та племсервіс” вказує, що оскільки ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” пройшло процедуру приватизації та мало бути ліквідоване в грудні 2019 року, то право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3210600000:00:042:085 також мало бути припинене, а доказів реєстрації за підприємством права власності та інших речових прав на спірне нерухоме майно, як наголошує позивач, надано не було. Відповідно, ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики”, на думку позивача, не може бути залучене до участі у даній справі в якості третьої особи без самостійних вимог.
Ухвалою господарського суду Київської області від 11.06.2020 р. було повідомлено учасників справи, що підготовче засідання у справі № 911/123/20 відбудеться 16.07.2020 р. о 14:00.
16.07.2020 р. до господарського суду Київської області від представника від Державного підприємства “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” надійшло пояснення № 909 від 15.07.2020 р. (вх. № 14670/20 від 16.07.2020 р.) до заяви про залучення підприємства до участі у даній справі в якості третьої особи. За змістом вказаного пояснення заявник зазначає, що згідно з п.п. 5.1.2, 5.1.5 договору купівлі-продажу об'єкта державної власності № 08/19 від 25.06.2019 р., укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та ОСОБА_1 , на останнього було покладено обов'язок щодо продовження протягом п'яти років з моменту укладання вказаного договору діяльності державного підприємства за видами діяльності, переліченими у п. 5.1.3 договору, а також визначено порядок перетворення державного підприємства у господарське товариство.
Як наголошує ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики”, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 15.07.2020 р. організаційно-правовою формою заявника є саме державне підприємство. Також заявник стверджує, що в статуті останнього в редакції від 13.03.2019 р., який діє на даний час у зв'язку з тим, що ДП“Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” не перетворене в товариство з обмеженою відповідальністю з огляду на відсутність погодження всього пакету документів Регіональним відділенням Фонду державного майна України, організаційно-правовою формою заявника є державне підприємство.
У судовому засіданні 16.07.2020 р. представник позивача підтримувала позицію, викладену ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Відтворення та племсервіс” у відповіді б/н від 19.03.2020 р. (вх. № 6596/20 від 26.03.2020 р.) на відзив та поясненні б/н від 03.04.2020 р. (вх. № 7259/20 від 08.04.2020 р.) щодо заяви ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” про залучення останнього до участі у даній справі в якості третьої особи; представник відповідача проти позову заперечував з мотивів, зазначених у запереченні б/н від 24.03.2020 р. (вх. № 6846/20 від 31.03.2020 р.) на відповідь позивача на відзив; представники ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” підтримували заяву б/н, б/д (вх. № 4533/20 від 27.02.2020 р.) про залучення підприємства до участі у даній справі в якості третьої особи та зазначили про необхідність його залучення до справи на стороні відповідача.
Як зазначалось вище, 27.02.2020 р. до господарського суду Київської області від Державного підприємства “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” надійшла заява б/н, б/д (вх. № 4533/20 від 27.02.2020 р.) про залучення останнього до участі у даній справі в якості третьої особи з огляду на те, що нежитлова будівля літера “А”, площею 873,5 кв.м. та сарай літера “Б”, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , визнання права власності за набувальною давністю на які є предметом спору у даній справі, знаходились у ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” на праві господарського відання відповідно до акту прийому-передачі основних засобів від 18.12.1991 р. та на праві власності на підставі договору купівлі-продажу об'єкта державної власності № 08/19 від 25.06.2019 р., укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та ОСОБА_1 , реєстраційний номер 446 від 25.06.2019 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець О.О.
За змістом заяви, вказана обставина підтверджується, серед іншого, відповіддю Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 97-10-0.20-1673/183-19 від 09.08.2019 р. з проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування для обслуговування будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належить державному підприємству, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 186583860 від 29.10.2019 р. щодо реєстрації права постійного користування земельною ділянкою за заявником, на всій площі якої розташована будівля літера “А” по АДРЕСА_1 , технічним паспортом від 18.02.2009 р. на спірну нежитлову будівлю, приписом від 10.07.2002 р., протоколом № 14/2002 від 10.07.2002 р. про самовільне будівництво будинків та споруд, постановою № 64/02 від 10.07.2002 р. у справі про адміністративне правопорушення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, якою визначено, що станом на 10.07.2002 р. ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” здійснено самовільну прибудову до будівлі № 77 по вул. Кутузова у м. Бровари Київської області.
Наведені вище документи, на переконання заявника, підтверджують передачу спірного майна останньому на праві господарського відання, і, відповідно, свідчать про наявність у ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” права володіння, користування та розпорядження спірним майном,
З огляду на викладене, ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” вважає, що рішення у справі № 911/123/20 може порушити його законні права та інтереси, зокрема, право розпорядження спірним майном.
Ухвалою господарського суду Київської області від 16.07.2020 р. було залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державне підприємство “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики”.
05.08.2020 р. до господарського суду Київської області від представника Державного підприємства “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” надійшов відзив № 983 від 03.08.2020 р. (вх. № 16456/20 від 05.08.2020 р.) на позовну заяву, який за своїм змістом є поясненнями третьої особи в порядку ст. 168 ГПК України, та в якому остання просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтовуючи свою позицію, ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики”, посилаючись на постанову Верховного Суду від 19.09.2018 р. у справі № 296/6949/17, зазначає, що, на думку третьої особи, позов про визнання права власності за набувальною давністю не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Як вказує третя особа, в інвентаризаційній справі № 660ю будівлі № 77 по вул. Кутузова (Олега Онікієнка) у м. Бровари Київської області є наявними, зокрема, лист Української виробничо-наукової лабораторії № 17 від 16.06.2004 р. про “виготовлення поетажного плану приміщення для підведення газопроводу”, підписаний директором ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” Дідиком М.В.; заказ № 196 на проведення основної інвентаризації будівлі за адресою: м. Бровари, вул. Кутузова, 77, вартістю 416,00 грн. авансового внеску і рахунок № 196 від 22.06.2004 р. на оплату проведення первинної інвентаризації на суму 416,00 грн., які отримані ОСОБА_2 ; заява ОСОБА_2 про виготовлення поетажного плану та технічного паспорту приміщення вказаної будівлі № 77; лист Української виробничо-наукової лабораторії № 09 від 22.02.2008 р. про “внесення змін до технічного паспорту приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ”, підписаний Дідиком М.В. тощо. Третя особа вважає, що вказані документи підтверджують належність спірного майна останній за актом прийому-передачі від 18.12.1991 р., а також використання майна саме ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” щонайменше в період з 2004 р. по даний час. При цьому, третя особа наголошує, що відповідно до доданого до позовної заяви статуту позивача в редакції від 24.03.2008 р., ОСОБА_2 станом на 24.03.2008 р. був одночасно директором ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики”, і учасником (засновником) ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Відтворення та племсервіс”, з чого, в свою чергу, слідує, що позивач був обізнаний про належність спірного майна третій особі, а відтак, немає підстав для визнання за позивачем права власності на спірне майно за набувальною давністю.
04.09.2020 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшло пояснення б/н від 21.08.2020 р. (вх. № 17853/20 від 25.08.2020 р.), за змістом якого позивач зазначає, що 25.06.2019 р. Регіональне відділення Фонду державного майна по Київській області виставило єдиний майновий комплекс, що перебував у користуванні ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики”, на аукціон, покупцем за результатами якого стала фізична особа ОСОБА_1 . Позивач стверджує, що оскільки після приватизації власником державного підприємства стала фізична особа, то, відповідно, ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” перейшло із державної власності в приватну.
Також ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Відтворення та племсервіс” вказує, що ОСОБА_1 був зобов'язаний через шість місяців від дати переходу права власності на об'єкт приватизації здійснити необхідні заходи щодо припинення юридичної особи - ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики”, і, відповідно, припинити право постійного користування земельною ділянкою, яка не була предметом договору купівлі-продажу, а отже, безоплатне користування нею на даний момент відбувається з порушенням законодавства.
Окрім того, ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Відтворення та племсервіс” вказує, що воно було зареєстровано ще в 1995 році за адресою: АДРЕСА_1 , та спірне приміщення зайняло відкрито. При цьому, позивач наголошує, що за весь час володіння та користування ним вказаним приміщенням ніхто не звертався до товариства з вимогою звільнити чи повернути його у власність.
З огляду на викладене, оскільки, на думку позивача, нежитлова будівля літера “А”, площею 873,5 кв.м. та сарай літера “Б”, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , не мають власника, то позовні вимоги у даній справі підлягають задоволенню.
07.09.2020 р. до господарського суду Київської області від представника третьої особи надійшло клопотання № 1108 від 04.09.2020 р. (вх. № 18787/20 від 07.09.2020 р.) про ознайомлення з матеріалами справи.
07.09.2020 р. до господарського суду Київської області від представника третьої особи надійшло клопотання № 1109 від 04.09.2020 р. (вх. № 18786/20 від 07.09.2020 р.) про долучення доказів до матеріалів справи, а саме - копії листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях № 50-0101-3523 від 19.08.2020 р. на підтвердження тієї обставини, що до подання даної позовної заяви ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Відтворення та племсервіс” не зверталось до останнього з метою з'ясування наявності власника спірного майна.
13.10.2020 р. до господарського суду Київської області від представника третьої особи надійшло додаткове пояснення № 1253 від 09.10.2020 р. (вх. № 22268/20 від 13.10.2020 р.), в якому третя особа заперечує вимоги позивача про визнання права власності на спірне майно літера “А”, площею 873,5 кв. м та сарай літера “Б”, посилаючись на дані інвентаризаційної справи (інвентарний номер 660ю) будівлі №77 відносно площі спірних приміщень. Серед іншого, представник третьої особи звертає увагу на те, що позовом не визначено та не підтверджено факт заволодіння позивачем спірним майном. До того ж, позивач не надав доказів звернення до Фонду державного майна України, до КП Броварської міської ради “Броварське бюро технічної інвентаризації”, до Броварської міської ради Київської області, до Виробничо-наукового об'єднання з племінної справи в тваринництві “Укрплемоб'єднання” щодо визначення власника спірного майна або визнання спірного майна безхазяйним на момент заволодіння спірним майном позивачем. На підтвердження своєї позиції до своїх пояснень третя особа надала копії наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області № 464 від 16.07.2019 р., акту проведення контрольного обміру приміщень лабораторії-ізолятора від 30.06.2009 р., листа Фонду державного майна України № 10-15-763 від 19.01.2016 р. з витягом про майно, довідки Республіканського виробничо-наукового об'єднання по племінній справі у тваринництві “Укрплемоб'єднання” Держагропром №40-01-09/201 від 04.12.1991 р., довіреності Міністерства аграрної політики та продовольства України №37-31-1-13/21611 від 23.12.2016 р.
Окрім того, 13.10.2020 р. до господарського суду Київської області від представника третьої особи надійшло клопотання № 1254 від 09.10.2020 р. (вх. № 22267/20 від 13.10.2020 р.), в якому представник третьої особи просить суд не брати до уваги надані позивачем з поясненнями від 03.09.2020 р. копії документів.
У судовому засіданні 15.10.2020 р. представник позивача підтримувала позовні вимоги у повному обсязі; представники третьої особи проти позову заперечували, зазначаючи, що позивачем не надано доказів на підтвердження наявності підстав для задоволення позову. Представник відповідача у судове засідання не з'явився. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені належно в порядку, передбаченому ГПК України.
Також у судовому засіданні 15.10.2020 р. представники позивача та третьої особи заявили суду про подання всіх наявних у них на даний час доказів, що мають значення для вирішення спору.
Ухвалою господарського суду Київської області від 15.10.2020 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.11.2020 р.
22.10.2020 р. до господарського суду Київської області від представника третьої особи надійшли додаткові пояснення № 1285 від 17.10.2020 р. (вх. № 22934/20 від 22.10.2020 р.), в яких третя особа заперечує надані позивачем докази у судовому засіданні 15.10.2020 р.
22.10.2020 р. до господарського суду Київської області від представника третьої особи надійшло клопотання № 1286 від 17.10.2020 р. (вх. № 22935/20 від 22.10.2020 р.), в якому третя особа просить суд поновити Державному підприємству “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” строк на подання відповіді Національної академії аграрних наук України № 6.1/3-17 від 16.06.2020 р., наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 45 від 07.02.2017 р. з додатком № 1 до нього про присвоєння третій особі статусу суб'єкта племінної справи у тваринництві та долучити копії зазначених доказів до матеріалів справи.
10.11.2020 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання б/н від 05.11.2020 р. (вх. № 24742/20 від 10.11.2020 р.), за змістом якого позивач просив суд приєднати надані письмові докази до матеріалів справи.
12.11.2020 р. до господарського суду Київської області від представника третьої особи надійшло заперечення № 1406 від 10.11.2020 р. (вх. № 24924/20 від 12.11.2020 р.), в якому третя особа заперечувала проти поданого позивачем клопотання про долучення документів до матеріалів справи від 05.11.2020 р. та просила суд відмовити в його задоволенні.
У судовому засіданні 12.11.2020 р. представник позивача клопотала про недопущення представників третьої особи до участі у розгляді справи по суті, оскільки Державне підприємство “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” знаходиться в стані ліквідації, і, відповідно, належно уповноваженою особою підприємства і керівником є ліквідатор.
Протокольною ухвалою суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача щодо недопуску представників третьої особи до участі у справі, оскільки судом було встановлено, що, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Добровольський І.О. є не тільки виконуючим обов'язки директора, але і ліквідатором підприємства, і що останнім було укладено договір про надання правової допомоги з адвокатом Джас І.В.
Ухвалою господарського суду Київської області від 12.11.2020 р. було оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 03 грудня 2020 року, постановлено повідомити учасників процесу про судове засідання (присутніх представників позивача та третьої особи - під розписку).
19.11.2020 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання б/н від 15.11.2020 р. (вх. № 25628/20 від 19.11.2020 р.), в якому остання просить суд усунути від участі у розгляді справи по суті представників третьої особи, оскільки Державне підприємство “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” знаходиться в стані ліквідації, і, відповідно, належно уповноваженою особою підприємства і керівником є ліквідатор. За поясненнями представника позивача, зазначене письмове клопотання відтворює зміст усного клопотання, що заявлялося представником позивача у минулому судовому засіданні.
Оскільки, у минулому судовому засіданні 12.11.2020 р. судом було встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Добровольський І.О. є не тільки виконуючим обов'язки директора, але і ліквідатором підприємства, і що саме Добровольським І.О. було укладено договір про надання правової допомоги з адвокатом Джас І.В, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні клопотання представника позивача щодо недопуску представників третьої особи до участі у справі.
У судовому засіданні 03.12.2020 р. представники позивача та третьої особи були присутніми; представник відповідача у судове засідання не з'явився.
Як встановлено судом, відповідно до довідки відділу автоматизованого документообігу та обробки внутрівідомчої службової кореспонденції (канцелярії) апарату господарського суду Київської області від 17.11.2020 р., ухвалу суду від 12.11.2020 р. про оголошення перерви в судовому засіданні у даній справі до 03.12.2020 р. не було направлено відповідачу у зв'язку з відсутністю фінансування. Отже, докази належного повідомлення відповідача про дату та час судового засідання 03.12.2020 р. у матеріалах справи станом на час судового засідання були відсутніми.
З огляду на відсутність у матеріалах справи доказів належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання, суд дійшов висновку щодо оголошення перерви в судовому засіданні.
Ухвалою господарського суду Київської області від 03.12.2020 р. було оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 24 грудня 2020 року.
24.12.2020 р. до господарського суду Київської області засобами електронного зв'язку від представника позивача надійшло клопотання б/н від 23.12.2020 р. (вх. № 31746/20 від 24.12.2020 р.), в якому остання просить суд відкласти судове засідання з розгляду справи по суті, призначене на 24.12.2020 р., у зв'язку із захворюванням представника позивача на COVID-19.
У судовому засіданні 24.12.2020 р. представник третьої особи у розгляді поданого представником позивача клопотання поклалась на розсуд суду; представники позивача та відповідача у судове засідання не з'явились. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені в порядку, передбаченому ГПК України.
Ухвалою господарського суду Київської області від 24.12.2020 р. було оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 25 січня 2021 року.
25.01.2021 р. до господарського суду Київської області від представника третьої особи надійшли пояснення № 1605 від 24.12.2020 р. (вх. № 1697/21 від 25.01.2021 р.), відповідно до яких ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” заперечувало проти задоволення позовних вимог з огляду на їх безпідставність.
25.01.2021 р. до господарського суду Київської області представником третьої особи було подано письмовий виклад промови у судових дебатах № 18 від 22.01.2021 р. (вх. № 1733/21 від 25.01.2021 р.), яку у даному судовому засіданні було проголошено представником ДП “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики”.
У судовому засіданні 25.01.2021 р. представник позивача позовні вимоги підтримувала; представники третьої особи проти позову заперечували; представники відповідача у судове засідання не з'явився. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені в порядку, передбаченому ГПК України.
У судовому засіданні 25.01.2021 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
Як слідує з позову, Товариство з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське підприємство “Відтворення та племсервіс” користується нежитловим приміщенням (ізолятора) та сараєм, побудованими в 1949 році, які розташовані по вул. Олега Онікієнка (Кутузова), 77 в місті Бровари Київської області, з 1995 року.
Відповідно до технічного паспорта, замовником якого є ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Відтворення та племсервіс”, зазначене нежитлове приміщення має площу 873,5 м.кв.
Позивач стверджує, що власник зазначеного вище нежитлового приміщення невідомий, та що на момент подання даного позову були відсутніми будь-які звернення до позивача від третіх осіб щодо спірного майна.
Відповідно до листа КП «Броварське бюро технічної інвентаризації» № 227 від 10.12.2019 р. технічна документація на приміщення ізолятора, що розташоване по вул. Олега Онікієнка (Кутузова), 77, відсутня.
Згідно з даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 193549291 від 17.12.2019 р., за вказаною адресою на спірне нежитлове приміщення власник відсутній.
Окрім того, ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Відтворення та племсервіс” як юридична особа зареєстроване по вул. Олега Онікієнка (Кутузова), 77 з 06.07.1995 р. При цьому, позивач наголошує, що за весь час володіння та користування ним вказаним приміщенням ніхто не звертався до товариства з вимогою звільнити чи повернути його у власність.
Як зазначає позивач, незважаючи на невизначений статус нерухомого майна, з метою недопущення його руйнування, він добросовісно та відкрито користується спірним майном, здійснюючи його належне обслуговування та ремонт.
На підтвердження відкритості користування позивачем було надано: договори оренди, які були укладені, починаючи з 1996 року та по теперішній час, де позивач є орендодавцем; висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 27.02.2008 р., ініційованої орендарем позивача ФОП Подвойським І.Ж., оскільки останній займається виробництвом шкіряного взуття; договором про постачання електричної енергії від 04.03.2015 р., де також орендарем позивача для здійснення господарської діяльності укладено вказаний договір, за погодженням з ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Відтворення та племсервіс”.
На підтвердження утримання майна в належному стані позивач надав докази: проведення орендарем по договору оренди від 01.12.2000 р., в рахунок орендної плати, ремонтних робіт, а саме - встановлення бетонного забору на суму 4780,00 грн.; проведення ремонтних робіт відповідно до кошторису (розрахунок одиничних розцінок), що є додатком № 1 від 31.01.2007 р. до договору оренди від 01.01.2006 р. та договору оренди приміщень від 27.12.2005 р. на суму 122556,71 грн.; виконання в рахунок орендної плати орендарем за договором від 01.06.2009 р. робіт по укладанню асфальту на суму 11592,60 грн.
З огляду на викладене, оскільки, на переконання позивача, нежитлова будівля літера “А”, площею 873,5 кв.м та сарай літера “Б”, що розташовані за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Олега Онікієнка (Кутузова), не мають власника, позивач і звернувся до суду з позовом у даній справі та просить визнати право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське підприємство “Відтворення та племсервіс” за набувальною давністю на нежитлову будівлю літера «А» площею 873,5 кв.м та сарай літера «Б», рік побудови та введення в експлуатацію - 1949.
Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 та ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За приписами ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частиною 1 статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.
Відповідно до частин 1, 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Частиною 1 статті 345 ЦК України визначено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов'язки.
Відповідно до частин 1-3 статті 335 ЦК України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність. Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених статтями 336, 338, 341 і 343 цього Кодексу.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є, зокрема, фізичні особи та юридичні особи. Однак, не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно. Тому встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна.
При цьому, у випадку якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може застосувати унормований статтею 344 ЦК України спосіб набуття права власності, оскільки відсутня безумовна умова - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився би із ним власник.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, який різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), що перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк становить десять років.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 р. у справі № 910/17274/17.
Приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач, обґрунтовуючи добросовісне володіння нежитловою будівлею літера “А”, площею 873,5 кв.м. та сараєм літера “Б”, що розташовані за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Кутузова, буд. 77, посилався на те, що починаючи з 1995 року він добросовісно та відкрито користується цим майном, однак, належних та допустимих доказів у підтвердження зазначених обставин до матеріалів справи не надано.
Так, позивачем не наведено жодних доводів та не надано відповідних доказів на обґрунтування обставин, за яких підстав ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Відтворення та племсервіс” отримало (зайняло) спірне майно, за наявності яких умов розпочало відкрите володіння ним, починаючи з 1995 року, та саме за площею нежитлової будівлі 873,5 кв.м.
В матеріалах справи міститься копія інвентаризаційної справи за № 660ю, оригінал якої зберігається у Комунальному підприємстві Броварської міської ради «Броварське бюро технічної інвентаризації», будівлі № 77 по вул. Кутузова (нова назва - Онікієнка Олега) у м. Бровари Київської області, в якій зазначено, що станом на 18.02.2009 р. загальна площа всіх приміщень будівлі, розташованих за адресою: вул. Онікієнка Олега (колишня назва - Кутузова), буд. 77, м. Бровари, Київська обл., становить 1009,0 кв.м. (будівля А1), площа погреба (літера Б) не зазначена.
Доказів зміни площі будівлі та/або її окремих приміщень до матеріалів справи не надано.
Таким чином, загальна площа всіх приміщень будівлі № 77 по вул. Кутузова (нова назва - Онікієнка Олега) у м. Бровари Київської області складає 1009,0 кв.м. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Водночас, матеріали справи містять наданий ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Відтворення та племсервіс” технічний паспорт від 20.11.2019 р. на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, розташованими за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Онікієнка Олега, 77, в характеристиці якого зазначено, що всі спірні приміщення 1949 року будівництва; площа всіх приміщень складає 1043,7 кв.м.
Суд констатує, що, звертаючись до суду з даним позовом про визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, товариством не зазначено, на яку саме частину нерухомого майна (які саме приміщення) із загальної площі будівлі позивач просить визнати за ним право власності, відсутні технічні характеристики нерухомого майна, що є предметом спору, відсутній перелік та площі приміщень, з яких складається нежитлова будівля літ. «А», право власності на яку просить визнати за ним позивач.
При цьому, слід відзначити, що площа, яка утворюється за вирахуванням від загальної площі будівлі (1009,00 кв.м) площі приміщень лабораторії, яка належала ДП «Українська науково-виробнича лабораторія імуногенетики» та була приватизована (163,00 кв.м), а саме 1009,00-163,00=846,00 кв.м, не дорівнює площі, на яку позивач просить визнати право власності (873,5 кв.м).
Водночас, вимога про визнання права власності на сарай літ. «Б» не містить ідентифікуючих ознак останнього, і, зокрема, площі вказаного об'єкта нерухомості.
При цьому, жодних доказів зайняття (отримання?) у 1995 році, користування, володіння позивачем вказаним сараєм матеріали справи не містять.
Стосовно наданих ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Відтворення та племсервіс» до матеріалів справи доказів зайняття ним у 1995 році спірної нежитлової будівлі площею 873,5 кв.м. слід відзначити таке.
Надані позивачем договори оренди, укладені останнім як орендодавцем з ФОП Подвойським І.Ж (б/н від 01.01.2017 р. щодо передачі в оренду нежитлового приміщення площею 258,20 кв.м, № 7 від 12.01.2010 р. щодо передачі в оренду нежитлового приміщення площею 200,00 кв.м, б/н від 12.01.2015 р. щодо передачі в оренду нежитлового приміщення площею 200,00 кв.м, б/н від 01.06.2009 р. щодо передачі в оренду нежитлового приміщення площею 447,30 кв.м, б/н від 01.01.2006 р. щодо передачі в оренду нежитлового приміщення площею 258,20 кв.м), ФОП Мишком В.В. (б/н від 01.01.2011 р. щодо передачі в оренду нежитлового приміщення площею 215,70 кв.м, б/н від 01.01.2017 р. щодо передачі в оренду нежитлового приміщення площею 215,70 кв.м, б/н від 27.12.2005 р. щодо передачі в оренду нежитлового приміщення, площа якого взагалі не зазначена) оцінюються судом критично, оскільки жоден з договорів не містить будь-яких інших ідентифікуючих ознак та технічних характеристик приміщень, що були предметами договорів оренди, окрім їх площі та знаходження за адресою: м. Бровари, вул. Кутузова, 77.
Між тим, за приписами ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками.
При цьому, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 762 України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права; наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Оскільки жодних доказів наявності у позивача будь-якого права передавати в оренду нерухоме майно у зазначені вище періоди укладання договорів оренди до матеріалів справи не надано, а предмети договорів оренди не містять достатніх індивідуальних ознак, суд дійшов висновку, що вказані договори не можуть бути достатніми, належними та допустимими доказами на підтвердження обставин добросовісного відкритого володіння майном, щодо якого ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Відтворення та племсервіс» заявлені позовні вимоги.
З цих же підстав судом критично оцінюються посилання позивача на здійснення його орендарями ремонтних та будівельних (асфальтування) робіт, а також на замовлення орендарем ОСОБА_3 експертизи та укладення ним договору про постачання електричної енергії.
Окремо суд звертає увагу на наступне.
Як зазначалося вище, нерухоме майно може стати об'єктом набуття за давністю, оскільки вважається, що таке майно існує, тобто воно має відповідний правовий режим, є об'єктом нерухомості, який прийнятий в експлуатацію (п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 р. у справі № 910/17274/17).
Відтак, якщо будівля чи споруда не є об'єктом нерухомості, прийнятим в експлуатацію, право на яке зареєстроване в установленому порядку, то набути право власності за давністю володіння на таке майно неможливо.
При цьому, позивачем не доведено, що спірний об'єкт був побудований з дотриманням норм чинного на момент будівництва законодавства та введений в експлуатацію, тобто набув статусу нерухомого майна.
Натомість сам позивач зауважує про те, що свого часу вказані будівлі були побудовані без складання необхідної на той час документації та оформлення права власності на будівлю. А отже у даному випадку відсутні підстави стверджувати, що спірні будівлі набули статусу нерухомого майна.
Подібний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 10.05.2018 р. у справі № 920/726/17.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Згідно зі статтею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
При вирішенні питання щодо набувальної давності тягар доказування наявності всіх наведених вище умов для набуття права власності за набувальною давністю лягає на зацікавлену сторону - позивача.
Таким чином, беручи до уваги встановлені вище обставини та наведені у даному рішенні норми матеріального права, суд, надаючи правову кваліфікацію доказам, які представлені учасниками процесу з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, дійшов висновку, що у даному випадку правові підстави для визнання за позивачем права власності на спірне майно за набувальною давністю відсутні, оскільки останнім не надано достатніх належних і допустимих доказів на підтвердження обставин добросовісного володіння та користування з 1995 року нежитловою будівлею літера «А» саме площею 873,5 кв.м та сараєм літ. «Б», та що ці будівлі є об'єктами нерухомості, введеними в експлуатацію. Викладене свідчить про недоведеність наявності усієї сукупності необхідних передумов для визнання за ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Відтворення та племсервіс” права власності на вказане нерухоме майно за набувальною давністю в порядку статті 344 ЦК України.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське підприємство “Відтворення та племсервіс” у даній справі є недоведеними, необґрунтованими і такими, що не підтверджені матеріалами справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Відтворення та племсервіс” є відсутніми.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи документів, наданих та висловлених представниками позивача та третьої особи пояснень була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське підприємство “Відтворення та племсервіс” (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Кутузова, буд. 77) до Броварської міської ради Київської області (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 15), за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державного підприємства “Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики” (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Кутузова, буд. 77), про визнання права власності за набувальною давністю на нежитлову будівлю літера “А”, площею 873,5 кв.м. та сарай літера “Б”, що розташовані за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Кутузова, буд. 77, відмовити повністю.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 04.02.2021 р.
Суддя В.М. Бабкіна