вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"04" лютого 2021 р. м. Київ Справа № 911/3179/20
м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108
Господарський суд Київської області
без виклику (повідомлення) сторін
Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., розглянув матеріали
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Групп"
02121, м. Київ, вул. Декабристів, буд. 3, оф. 401, код ЄДРПОУ 39367157
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод технічних масел "Аріан"
08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Поліграфічна, буд. 12, код ЄДРПОУ 20574128
про стягнення неустойки (пені, штрафу та інфляційних втрат) за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання
обставини справи:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. №3221/20 від 03.11.2020) Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Групп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод технічних масел "Аріан" про стягнення неустойки (пені, штрафу та інфляційних втрат) за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки № 11/03-19 від 11.03.2019, що укладений між ним та позивачем.
Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про долучення документів до позовної заяви, а саме: оригіналу платіжного доручення про сплату судового збору та копії договору № 11/03-19 від 11.03.2019 (вх. № 24236/20 від 04.11.2020).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.11.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження.
Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 26265/20 від 26.11.2020).
Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 31169/20 від 17.12.2020).
Відповідно до частин 4, 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписав рішення без його проголошення, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд -
встановив:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мега Груп» (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод Технічних масел «Аріан» (далі - відповідач, покупець) укладено договір поставки № 11/03-19 від 11.03.2019 (далі - Договір) згідно з яким, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти у свою власність й оплатити нафтопродукти (далі - товар), згідно умов договору та відповідних додаткових угод.
Відповідно до пункту 4.1 Договору поставка товару здійснюється на підставі підписаної сторонами відповідної додаткової угоди.
Згідно з пунктом 5.2 Договору оплата здійснюється покупцем за умовами, які визначені у відповідній додатковій угоді до Договору.
За пунктом 7.3 Договору, в разі несвоєчасної оплати товару покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період несвоєчасної оплати за кожний день прострочення від суми невиконаного грошового зобов'язання. Крім цього, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати. Процент за користування чужими грошовими коштами встановлюється у розмірі 36% річних. Сплата штрафних санкцій та процентів не звільняє сторони від виконання зобов'язань за цим договором
Відповідно до пункту 11.1 Договору цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2020 включно, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного завершення.
Додатковою угодою № 5 від 22.01.2020 сторонами погоджені умови поставки партії товару: загальна вартість товару складає 321418,27 грн., покупець оплачує 100% вартості товару протягом 25 календарних днів після отримання видаткової накладної, але не пізніше 17.02.2020.
Додатковою угодою № 7 від 11.03.2020 сторонами внесені такі зміни до Додаткової угоди № 5: загальна вартість товару складає 337163,00 грн., покупець оплачує 100% вартості товару не пізніше 27.03.2020.
Додатковою угодою № 6 від 12.02.2020 сторонами погоджені умови поставки партії товару: загальна вартість товару складає 340080,00 грн., покупець оплачує 100% вартості товару протягом 30 календарних днів після отримання видаткової накладної, але не пізніше 12.03.2020.
Додатковою угодою № 8 від 11.03.2020 сторонами внесені такі зміни до Додаткової угоди № 6: загальна вартість товару складає 360000,00 грн., покупець оплачує 100% вартості товару не пізніше 27.03.2020.
Аргументи Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Групп»
На виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар 22.01.2020, що підтверджується видатковою накладною № 93 на суму 321418,27 грн. Згідно з пунктом 1 додаткової угоди № 7 від 11.03.2020 сторонами погоджена вартість товару у розмірі 337163,00 грн. та строк оплати до 27.03.2020.
На виконання умов Договору 12.02.2020 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 340080,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 197. Відповідно до пункту 1 додаткової угоди № 8 від 11.03.20202 сторонами погоджена вартість товару - 360000,00 грн. та строк оплати до 27.03.2020.
Згідно з пунктом 5.1 Договору покупець здійснює 100% попередню оплату за товар у сумі, що зазначена у додатковій угоді.
Відповідно до пункту 5.3 Договору датою здійснення оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
З огляду на те, що відповідачем порушені строки оплати поставленого товару, позивачем нараховані: пеня у розмірі 36473,62 грн., 36% річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України у розмірі 80580,20 грн. та інфляційні втрати у розмірі 7422,89 грн.
Аргументи відповідача відносно настання форс-мажорних обставин не підтвердженні належними доказами, а саме: висновком Торгово-промислової палати України.
Аргументи Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Технічних масел «Аріан»
На виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 661498,27 грн., що підтверджується видатковими накладними № 93 від 22.01.2020 на суму 321418,27 грн. та № 197 від 12.02.2020 на суму 340080,00 грн.
Відповідно до пункту 5.6 Договору сторони по закінченню кожного календарного кварталу проводять звірку розрахунків за поставлений в такому місяці товар. Акт звірки взаєморозрахунків, який підписаний та скріплений печаткою зі сторони покупця, передається покупцем постачальникові до 10 числа календарного місяця, наступного за календарним кварталом, за який проводиться звірка.
Відповідач у повному обсязі розрахувався за поставлений товар, що підтверджується долученим до матеріалів справи платіжними дорученнями: № 965 від 01.07.2020 на суму 220000,00 грн., № 753 від 25.05.2020 на суму 11018,00 грн., № 956 від 23.06.2020 на суму 100000,00 грн., № 652 від 15.05.2020 на суму 20000,00 грн., № 903 від 21.05.2020 на суму 20400,00 грн., № 852 від 13.05.2020 на суму 10000,00 грн., № 803 від 05.06.2020 на суму 20000,00 грн., № 774 від 08.05.2020 на суму 50000,00 грн., № 775 від 08.05.2020 на суму 10000,00 грн., № 740 від 24.03.2020 на суму 90000,00 грн., № 756 від 21.04.2020 на суму 200000,00 грн.
Аргументи позивача про збільшення вартості вже прийнятого відповідачем товару на підставі підписання сторонами додаткових угод, свідчить лише про наміри сторін, але фактичних поставок товару за цими додатковими угодами не відбувалось, що підтверджується долученими до матеріалів справи документами, тобто, аргументи позивача відносно збільшення розміру вартості поставленого товару та нарахування на нього штрафних санкцій є необґрунтованими.
Крім того, у матеріалах справи міститься акт звірки взаєморозрахунків за підписом відповідача, в якому чітко зазначено вартість поставленого товару: 22.01.2020 - 321418,27 грн., 12.02.2020 - 340080,00 грн.
Також, вимоги позивача про нарахування 36% річних на підставі статі 536 Цивільного кодексу України за кожен день прострочення від суми заборгованості не підлягають задоволенню, з огляду на те, що вони за своєю правовою природою підпадають під визначення пені, яка також заявляється до стягнення, тобто, відбувається подвійне стягнення коштів за одне й те ж саме правопорушення.
Відповідно до пункту 10.1. Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання прийнятих на себе зобов'язань за даним договором, якщо таке невиконання є наслідком обставин непереборної сили (форс-мажору).
З урахуванням того, що на усій території України постановою Кабінету Міністрів України встановлено карантин, очевидно, що відповідач звільняється від покладених на нього зобов'язань у зв'язку з форс-мажорними обставинами.
Норми права, що підлягають застосуванню
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мега Груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод Технічних масел «Аріан» укладено договір поставки № 11/03-19 від 11.03.2019 згідно з яким, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець, в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти у свою власність й оплатити нафтопродукти, згідно з умовами договору та відповідних додаткових угод.
Згідно з пунктом 5.2 Договору оплата здійснюється покупцем за умовами, які визначені у відповідній додатковій угоді до Договору.
Додатковою угодою № 5 від 22.01.2020 сторонами погоджені умови поставки партії товару: загальна вартість товару складає 321418,27 грн., покупець оплачує 100% вартості товару протягом 25 календарних днів після отримання видаткової накладної, але не пізніше 17.02.2020.
Додатковою угодою № 7 від 11.03.2020 сторонами внесені такі зміни до Додаткової угоди № 5: загальна вартість товару складає 337163,00 грн., покупець оплачує 100% вартості товару не пізніше 27.03.2020.
Додатковою угодою № 6 від 12.02.2020 сторонами погоджені умови поставки партії товару: загальна вартість товару складає 340080,00 грн., покупець оплачує 100% вартості товару протягом 30 календарних днів після отримання видаткової накладної, але не пізніше 12.03.2020.
Додатковою угодою № 8 від 11.03.2020 сторонами внесені такі зміни до Додаткової угоди № 6: загальна вартість товару складає 360000,00 грн., покупець оплачує 100% вартості товару не пізніше 27.03.2020.
На виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 661498,27 грн., що підтверджується видатковими накладними № 93 від 22.01.2020 на суму 321418,27 грн. та № 197 від 12.02.2020 на суму 340080,00 грн. та актом звірки взаєморозрахунків за підписом позивача, в якому чітко зазначено вартість поставленого товару: 22.01.2020 - 321418,27 грн., 12.02.2020 - 340080,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За своєю юридичною природою договір купівлі-продажу є двосторонньою угодою, оскільки при її укладанні та здійсненні виявляється воля двох сторін, які беруть у ній участь.
Частиною 2 статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Статтю 538 Цивільного кодексу України визначено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.
При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
На виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар, що підтверджується видатковою накладною № 93 від 22.01.2020 на суму 321418,27 грн., видатковою накладною № 197 від 12.02.2020 на суму 340080,00 грн., проте, відповідач, у визначений договором строк, за поставлений товар не розрахувався, в наслідок чого, Додатковою угодою № 7 від 11.03.2020 сторонами внесені зміни до пунтку 1.2 Додаткової угоди № 5 у такій редакції: загальна сума товару в додатковій угоді № 5 складає 337163,00 грн. та до пункту 1.5, згідно з яким покупець оплачує 100% вартості товару не пізніше 27.03.2020; Додатковою угодою № 8 від 11.03.2020 сторонами внесені зміни до пункту 1.2 Додаткової угоди № 5 у такій редакції: загальна сума товару в додатковій угоді № 6 складає 360000,00 грн. та до пункту 1.5 - згідно з яким покупець оплачує 100% вартості товару не пізніше 27.03.2020.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 3 статті 632 Цивільного кодексу України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
З урахуванням юридичної природи договору купівлі-продажу, здійсненою позивачем поставкою на підставі Додаткових угод № 5, 6, за ціною, яка зазначена у їх первісних редакціях і того, що відповідач, у визначений строк, за поставлений товар не розрахувався, отже, жодним чином не виконав своє зобов'язання як боржника до моменту внесення змін до Договору, оскільки перша оплата за товар відбулась 24.03.2020, тобто, в розумінні статей 538, 599, 632 Цивільного кодексу України, договір в частині ціни та строку оплати в первісних редакціях додаткових угод не виконаний в розумінні статей 538, 599, 632 Цивільного кодексу України, а сторони шляхом підписання Додаткових угод № 7, 8 від 11.03.2020 внесли зміни в ціну та строк оплати поставленого товару за видатковими накладними № 93 від 22.01.2020, № 197 від 12.02.2020, які, з урахуванням вимог статті 204 Цивільного кодексу України, застосовуються судом під час розгляду справи.
При цьому, доводи відповідача про те, що збільшення вартості вже прийнятого відповідачем товару на підставі підписання сторонами додаткових угод свідчить лише про наміри сторін, але фактичних поставок товару за цими додатковими угодами не відбувалось - не беруться судом до уваги, оскільки суперечать змісту додаткових угод № 7, 8 від 11.03.2020, у яких чітко визначено, що ними вносяться зміни до додаткових угод, що визначали умови саме спірних поставок, а також такі доводи суперечать умовам пункту 4.1 Договору, відповідно до якого поставка товару здійснюється на підставі підписаної сторонами відповідної додаткової угоди та пункту 5.2 Договору, за яким оплата здійснюється покупцем за умовами, які визначені у відповідній додатковій угоді до Договору, отже, умови кожної поставки товару за Договором визначаються окремою додатковою угодою, а не внесенням змін до додаткових угод, що визначали умови попередніх поставок.
Згідно з частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Таким чином, у відповідача виник обов'язок зустрічного виконання зобов'язання на підставі додаткової угоди № 7 від 11.03.2020, згідно з якою вартість товару складає 337163,00 грн. і оплатити 100% вартості товару не пізніше 27.03.2020 та додаткової угоди № 8 від 11.03.2020, згідно з якою вартість товару складає 360000,00 грн. і оплатити 100% вартості товару не пізніше 27.03.2020.
Відповідачем, на виконання умов Договору, оплачено поставлений товар, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями: № 965 від 01.07.2020 на суму 220000,00 грн., № 753 від 25.05.2020 на суму 11018,00 грн., № 956 від 23.06.2020 на суму 100000,00 грн., № 652 від 15.05.2020 на суму 20000,00 грн., № 903 від 21.05.2020 на суму 20400,00 грн., № 852 від 13.05.2020 на суму 10000,00 грн., № 803 від 05.06.2020 на суму 20000,00 грн., № 774 від 08.05.2020 на суму 50000,00 грн., № 775 від 08.05.2020 на суму 10000,00 грн., № 740 від 24.03.2020 на суму 90000,00 грн., № 756 від 21.04.2020 на суму 200000,00 грн.
За пунктом 7.3 Договору, в разі несвоєчасної оплати товару покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період несвоєчасної оплати за кожний день прострочення від суми невиконаного грошового зобов'язання. Крім цього, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати. Процент за користування чужими грошовими коштами встановлюється у розмірі 36% річних. Сплата штрафних санкцій та процентів не звільняє сторони від виконання зобов'язань за цим договором.
З огляду на те, що відповідачем порушені строки оплати поставленого товару, позивачем правомірно нараховані пеня, на підставі пункту 7.3 Договору та інфляційні втрати, на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
За результатами перевірки розрахунку пені та інфляційних втрат, що здійснений позивачем, суд зазначає, що стягненню підлягає пеня у розмірі 17844,06 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6340,28 грн. (з урахуванням збільшеної вартості товару, проте, і з урахуванням збільшеного строку оплати товару, за остаточними редакціями додаткових угод, що визначали умови спірних поставок товару).
Відносно аргументів відповідача про наявність у матеріалах справи акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2020 по 26.05.2020, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 5.6 Договору сторони по закінченню кожного календарного кварталу проводять звірку розрахунків за поставлений в такому місяці товар. Акт звірки взаєморозрахунків, який підписаний та скріплений печаткою зі сторони покупця, передається покупцем постачальникові до 10 числа календарного місяця, наступного за календарним кварталом, за який проводиться звірка.
Актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2020 по 26.05.2020, складеного на виконання пункту 5.6 Договору, сторонами погоджено, що позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар: 22.01.2020 - на суму 321418,27 грн., 12.02.2020 - на суму 340080,00 грн.
Вказані в акті дані відповідали домовленостям сторін на момент його складання, що, як вказано судом вище, були змінені внесенням змін до умов додаткових угод, суд не бере до уваги акт звірки взаєморозрахунків як доказ дійсної вартості товару, оскільки акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто, має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.08.2019 у справі № 916/2377/18, від 20.06.2018 у справі № 902/680/15 та від 29.03.2018 у справі № 925/1165/16).
Відносно вимог позивача про стягнення 36% за користування чужими грошовими коштами, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України в разі прострочення оплати товару за вимогою продавця покупець зобов'язаний сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами.
На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця (частина 3 статті 693 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі, безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 Цивільного кодексу України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статті 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України). Вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами.
Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Право на нарахування та отримання процентів за користування коштами у разі їх безпідставного одержання передбачено законом. Проте, вказана стаття не встановлює розміру процентів за користування грошовими коштами, відсилаючи кредитора та боржника з метою вирішення цього питання до договору або закону. Крім того, проценти, у розумінні зазначених правових норм, застосовуються тільки у випадках користування чужими, тобто, залученими на певний строк, коштами за відсутності прострочення виконання грошового зобов'язання або при умові відстрочення чи розстрочення оплати за отриманий товар, виконані роботи чи надані послуги.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина 1 статті 549 Цивільного кодексу України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Кваліфікуючими ознаками штрафу є: а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
У свою чергу, пеня як різновид неустойки характеризується такими ознаками: а) застосування виключно у грошових зобов'язаннях; б) можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання; г) триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення
За пунктом 7.3 Договору в разі несвоєчасної оплати товару покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період несвоєчасної оплати за кожний день прострочення від суми невиконаного грошового зобов'язання. Крім цього, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати. Процент за користування чужими грошовими коштами встановлюється у розмірі 36% річних. Сплата штрафних санкцій та процентів не звільняє сторони від виконання зобов'язань за цим договором.
Отже, з огляду на викладене у пункті 7.3 Договору, з урахуванням характерних ознак штрафних санкцій, суд дійшов висновку, що проценти, передбачені пунктом 7.3 Договору, за своєю правовою природою не охоплюють поняття процентів за користування чужими грошовими коштами, а є санкцією, настання якої зумовлено простроченням боржником грошового зобов'язання зі сплати товару у визначений сторонами строк, тобто, охоплюються визначенням пені, яка також нарахована позивачем, що, у свою чергу, унеможливлює задоволення позову в цій частині, з огляду на те, що положеннями статті 61 Конституції України визначено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аргументи позивача про те, що визначені пунктом 7.3 Договору 36% відсотків за своєю правовою природою є відсотками, які передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не приймаються судом, з огляду на те, що пункт 7.3 Договору не містить відомостей про погодження сторонами саме збільшеного розміру відсотків, які передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Аргументи відповідача відносно настання форс-мажорних обставин, відхиляються судом, з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Статтями 4.1, 4.2, 4.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44, Торгово-промислова палата України відповідно до статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" здійснює засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з усіх питань договірних відносин, інших питань, а також зобов'язань/обов'язків, передбачених законодавчими, відомчими нормативними актами та актами органів місцевого самоврядування, крім договірних відносин, в яких сторонами уповноваженим органом із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено безпосередньо регіональну ТПП.
ТПП України уповноважує регіональні ТПП засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, за винятком засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що стосуються зобов'язань за: умовами зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України; умовами зовнішньоекономічних договорів, контрактів, типових договорів, угод, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України; умовами договорів, контрактів, типових договорів, угод між резидентами України, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України.
У випадку настання тимчасової неможливості виконання регіональною ТПП своєї функції із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зокрема, через відсутність уповноваженої особи, окупацію території, настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) тощо дану функцію виконує ТПП України або інша регіональна торгово-промислова палата, найближча за розташуванням, якщо це не суперечить умовам договору, контракту, угоди тощо між сторонами, або за письмовою угодою сторін.
Частиною першою статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", передбачено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
З огляду на викладене, виходячи з наведених норм законодавства, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України, тобто, аргументи відповідача не є доказом існування обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які звільняють сторін від відповідальності за невиконання умов Договору.
Відносно заявлених до стягнення з відповідача витрат позивача на правничу допомогу, суд зазначає таке.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем додано: договір про надання правової допомоги № 20 від 11.12.2020, ордер серія АА № 1067200 від 14.12.2020, платіжне доручення № 4152 від 11.12.2020 на суму 1500,00 грн., договір про надання правової допомоги № 27 від 22.07.2020, довіреність від 28.10.2020, платіжне доручення № 3941 від 05.10.2020 у розмірі 2500,00 грн.
Аргументи позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 2700,00 грн. відхиляються судом, з огляду на таке.
На підтвердження понесених витрат, у цій частині, до матеріалів справи долучено: договір про надання правової допомоги № 27 від 22.07.2020 довіреність від 28.10.2020, платіжне доручення № 3941 від 05.10.2020 у розмірі 2500,00 грн.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
За довіреністю від 28.10.2020, що долучена до матеріалів справи, судом встановлено, що позивачем уповноважено на представництво інтересів у суді фізичних осіб: Литвинчука А.О. та Литвинчук О.А., проте, матеріали справи не місять свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю вищезазначених осіб.
За змістом вищенаведених норм можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за послуги саме адвоката (у розумінні положень статей 1, 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
Відносно аргументів позивача про стягнення втрат на правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн., суд зазначає таке.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу, у цій частині, позивачем додано: договір про надання правової допомоги № 20 від 11.12.2020, ордер серія АА № 1067200 від 14.12.2020, платіжне доручення № 4152 від 11.12.2020 на суму 1500,00 грн. з призначенням платежу - гонорар за юридичну допомогу згідно договору № 19 від 11.12.2020.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Проте, як вбачається з матеріалів справи, надання правової допомоги у даній справі здійснювалось на підставі договору про надання правової допомоги № 20 від 11.12.2020, договору про надання правової допомоги № 27 від 22.07.2020, отже, наявне у матеріалах справи платіжне доручення про сплату гонорару за юридичну допомогу згідно з договором № 19 від 11.12.2020 не підтверджує понесення позивачем витрат у даній справі на підставі долучених документів, при цьому, зміст договору про надання правової допомоги № 20 від 11.12.2020 не відображає пов'язаність зобов'язань за ним з даною справою, що, за відсутності інших документів, зокрема, передбаченого вказаним договором акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), що визначений пунктом 11.2. договору його невід'ємною частиною, не дає змогу суду оцінити дотримання вимог статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Судовий збір за подання позовної заяви, в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 11, 73, 74, 76-80, 129, 232, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов (вх. №3221/20 від 03.11.2020) Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Групп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод технічних масел "Аріан" про стягнення неустойки (пені, штрафу та інфляційних втрат) за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод технічних масел "Аріан" (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Поліграфічна, буд. 12, код ЄДРПОУ 20574128) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Групп" (02121, м. Київ, вул. Декабристів, буд. 3, оф. 401, код ЄДРПОУ 39367157) 17844,06 грн. (сімнадцять тисяч вісімсот сорок чотири гривні шість копійок) пені, 6340,28 грн. (шість тисяч триста сорок гривень двадцять вісім копійок) інфляційних втрат, 408,40 грн. (чотириста вісім гривень сорок копійок) судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення складено 04.02.2021.
Суддя С.О. Саванчук