ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.02.2021Справа № 903/720/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження господарську справу
за позовом Підприємства теплових мереж «Ковельтепло»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіппо»
про стягнення 68 689, 31 грн.
Без повідомлення учасників справи.
Позивач звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до відповідача про стягнення заборгованості у розмірі 68 689, 31 грн.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 01.10.2020 позовну заяву передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 позовну заяву Підприємства теплових мереж «Ковельтепло» було залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків та спосіб їх усунення.
03.11.2020 та 09.11.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Підприємства теплових мереж «Ковельтепло» надійшла заява про усунення недоліків, у якій позивач усунув недоліки зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 28.10.2020.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відпвідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
У відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
Відповідно до ст. 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
При цьому Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника Рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України № 4469/07 від 02.05.2013 та Рішення Європейського Суду з прав людини від 15.03.2012 Папазова та інші проти України, (заява № 32849/05 від 19.08.2005, №20796/06 від 19.04.2006, №14347/07 від 20.03.2020, №40760/07, від 08.08.2007).
Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 5011-46/18261-2012.
Суддя Алєєва І.В. у період з 28.12.2020 по 16.01.2021 перебувала у відпустці.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,-
Підприємство теплових мереж «Ковельтепло» є основним в місті Ковелі виробником і надавачем послуг по теплопостачанню населенню, бюджетним установам та суб'єктам підприємницької діяльності.
01.01.2019 між Підприємством теплових мереж «Ковельтепло» (далі - Теплопостачальна організація/Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гіппо» (далі - Споживач/Відповідач) було укладено договір про відпуск теплової енергії(далі - Договір) № 728/010119-63/4г.
У відповідності до п.1. 1. Договору, Теплопостачальна організація зобов'язується відпускати теплову енергію у вигляді пари та гарячої води, який зобов'язаний оплатити прийняту теплову енергію та дотримуватися передбаченого Договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію системи теплоспоживання до приміщення по вул. Володимирській, буд. 101 та по вул. Незалежності, буд. 106 в м. Ковелі.
Підприємство теплових мереж «Ковельтепло» надавало послуги по теплопостачанню приміщень згідно з умовами договору, відповідно до якого відповідачу було відпущено теплову енергію протягом січня 2020 - квітня 2020 на загальну суму 168935, 33 грн.
Відповідно до п.3.3 умов Договору відповідач зобов'язувався проводити оплату за послуги щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим місяця.
За твердженням позивача, відповідач своєчасно не вносив плату за Договором, що призвело до появи за вказаний період заборгованості, яка станом на 29 вересня 2020 року становить 32224, 54 грн., що підтверджується наданими позивачем розрахунками боргу з 01.01.2020 по 31.08.2020, а також рахунками за надані послуги та актами здачі - приймання робіт (наданих послуг) копії яких містяться в матеріалах справи.
Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до п. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 № 1198 споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих правил.
Частиною 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
За приписами п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вже зазначалось, позивачем було здійснено відповідачу постачання теплової енергії за період з січня 2020 по квітень 2020, однак відповідач за вказане постачання не розрахувався, в наслідок чого у останнього перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 32 224, 54 грн. Доказів на спростування вказаної заборгованості відповідача перед позивачем матеріали справи не містять. Контр розрахунку відповідачем суду не подано, не повідомлено суд про наміри подання додаткових доказів чи неможливості їх подання щодо на спростування доводів позивача.
Беручи до уваги вищезазначене та наведені обставини, Господарський суд враховує, що відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, факт наявності заборгованості відповідача за договором не спростований, доказів їх сплати суду не надано, у той час як розмір відповідно заявленої до стягнення заборгованості у розмірі 32 224, 54 грн. позивачем доведено у повному обсязі.
Господарським судом встановлено що відповідачем порушено зобов'язання за договором про забезпечення постачання теплової енергії щодо погашення заборгованості.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п.5.3. Договору на відпуск теплової енергії № 728/010119-63/4г, при порушенні строку оплати теплової енергії споживач сплачує теплопостачальній організації пеню в розмірі 1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але розмір її не повинен перевищувати 100 % загальної суми боргу.
Щодо вимоги позивач про стягнення з відповідача 1 % пені від простроченої суми грошового зобов'язання за кожен день прострочення у розмірі 32 224, 54 грн., суд вважає, що зазначена вимога підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Перевіривши математичний розрахунок пені, наведений позивачем в позовній заяві, суд встановив, що він здійсненний з розрахунку 1 % від простроченої суми грошового зобов'язання за кожен день прострочення, що є більшим від подвійної облікової ставки НБУ та є порушенням наведеного вище Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Здійснивши власний математичний розрахунок пені з урахуванням вимог ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 6 ст. 232 ГК України по заявленим позивачем періодам, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені за порушення зобов'язання за умовами договору підлягає частковому задоволенню у розмірі 2 762, 11 грн.
Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача суму штрафу у розмірі 2 255, 72 грн.
Згідно п.5.3 договору на відпуск теплової енергії №728/010119-63/4г від 01.01.2019 за прострочення оплати послуг понад 30 днів додатково нараховується штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу.
Дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленого до стягнення суми штрафу, суд вважає його обґрунтованим, арифметично вірним та таким, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме у розмірі 2 255, 72 грн.
Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 928, 63 грн. - 3 % річних та 1 055, 88 грн. інфляційних втрат.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов'язань за Договором щодо оплати за надану теплову енергію, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за Договором.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена статтею 625 ЦК України.
Так, за приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в Постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Господарський суд перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди, по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики ВС про нарахування інфляційних втрат за повний місяць, вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в заявленому розмірі, а саме у розмірі 1 055, 88 грн.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3 % річних, суд вважає, що вимоги позивача підлягає задоволенню в заявленому розмірі, а саме у розмірі 928, 63 грн.
Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 74 ГПК України, обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 ГПК України, встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1 200, 40 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ГІППО» (Україна, 01042, місто Київ, ПРОВУЛОК НОВОПЕЧЕРСЬКИЙ, будинок 19/3, корпус 2, КАБІНЕТ 33, ідентифікаційний код 32650231) на користь ПІДПРИЄМСТВА ТЕПЛОВИХ МЕРЕЖ «КОВЕЛЬТЕПЛО» (Україна, 45000, Волинська обл., місто Ковель, ВУЛИЦЯ ВОЛОДИМИРСЬКА, будинок 97, А, ідентифікаційний код 30514446) заборгованість у розмірі 32 224 (тридцять дві тисячі двісті двадцять чотири) грн. 54 коп., пеню у розмірі 2 762 (дві тисячі сімсот шістдесят дві) грн. 11 коп., 3 % річних у розмірі 928 (дев'ятсот двадцять вісім) грн. 63 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 055 (одна тисяча п'ятдесят п'ять) грн. 88 коп., штраф у розмірі 2 255 (дві тисячі двісті п'ятдесят п'ять) грн. 72 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 200 (одна тисяча двісті) грн. 40 коп.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Алєєва