Справа № 640/3696/20 Суддя (судді) першої інстанції: Іщук І.О.
21 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Ключковича В.Ю.,
при секретарі судового засідання Тукалової О.В.
за участю учасників судового процесу:
від позивача: Івасюк Я.П.,
від відповідача (апелянта): Мудренко Д.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінема-Центр" до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправними та скасування рішень,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Сінема-Центр" з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, в якій просило суд:
- cкасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №0003534208;
- cкасувати податкове повідомленння-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №0003524208;
- cкасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №Ю-101;
- cкасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахуванння відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №0003514208.
Позов мотивовано тим, що що висновки відповідача, які викладені в акті перевірки та стали підставою для прийняття оскаржуваних рішень є необґрунтованими, оскільки відповідач неправильно кваліфікував характер надання послуг позивачеві бухгалтерських послуг фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 , яка протягом 2015-2019 років надавала ТОВ «Сінема-Центр» відповідні послуги за Договором як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи. З огляду на зазначене, позивач стверджує, що відповідач у ході проведення дійшов безпідставного та помилкового висновку, що ФОП ОСОБА_1 є найманим працівником підприємства позивача, а надані нею послуги згідно з Договором та актами наданих послуг надані в ході трудової діяльності та відносяться до функцій та обов'язків найманих працівників підприємства.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року позов задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу, відповідно до змісту якої, апелянт посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на обставини аналогічні тим, що були викладені в акті перевірки на підставі висновків якого податковим органом було прийнято оскаржувані позивачем рішення. Разом з цим, апелянт наголошує, робота, яка виконується головним бухгалтером, не є разовою та обсяг виконуваної працівником роботи визначається, виходячи із професії, кваліфікації, посади, а тому висновок суду про укладення позивачем цивільно-правового договору із головним бухгалтером є помилковим. Крім того, апелянт зауважує, що ФОП ОСОБА_1 відповідно до пункту 5.2 Розділу 5 Регламенту Акредитованого центру сертифікації ключів Інформаційно-довідкового департаменту ДФС для отримання послуг ЕЦП юридичною особою було подано документи, що підтверджують належність підписанта (окрім керівника) до юридичної особи та його повноваження (наказ про призначення на посаду або трудовий договір).
З огляду на зазначене, апелянт стверджує, що оскільки ФОП ОСОБА_1 одночасно є найманим працівником підприємства, а виконані роботи (надані послуги) згідно Договорів та актів виконаних робіт надані в ході трудової діяльності та відносяться до функцій та обов'язків найманих працівників підприємства, то суми доходу виплаченого в рамках надання цих послуг та робіт підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб відповідно до пп. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 Кодексу, як заробітна плата, а сторони договору прирівнюються до працівника та роботодавця в розумінні пп. 14.1.195 та 14.1.222 п. 14.1 ст. 14 Кодексу та фактично є трудовими.
Таким чином, апелянт зазначає, що з огляду на виявлені під час перевірки порушення позивачем вимог податкового законодавства податковим органом було правомірно прийнято оскаржувані рішення, натомість висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні не відповідають обставинам справи та нормам чинного законодавства, а тому є помилковими, а прийняте судом рішення - незаконним, що у свою чергу, свідчить про наявність визначених ст. 317 КАС України підстав для його скасування та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Позивачем, у свою чергу, було подано до суду відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого останній зазначає, що вимоги апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, а викладені у апеляційній скарзі доводи такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та суперечать нормам чинного законодавства. Разом з цим, позивач стверджує, що судом першої інстанції при вирішенні даного спору було правильно встановлено обставини справи та надано їм належну правову оцінку з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.
З огляду на викладені у відзиві обставини, позивач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У судовому засіданні учасники судового процесу підтримали доводи та вимоги викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу відповідно.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінема-Центр" з питань дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01.07.2016 по 30.06.2019, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 30.06.2019, військового збору за період з 01.07.2016 по 30.06.2019.
За результатом перевірки складено акт від 28.10.2019 №8/26-15-42-09-33835003 (надалі - акт перевірки), відповідно до якого встановлено допущення позивачем наступних порушень:
- пп. 164.2.1 п. 164.2 ст.164, ст. 167, пп.168.1.1 п.168.1 ст.168, із врахуванням пп. 14.1.180, пп. 14.1.195, пп. 14.1.222 п.14.1 ст.14, п. 54.2 ст. 54, п. 57.1 ст. 57, п. 164.5 ст. 164, пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, пп. 168.4.1 п. 168.4 ст. 168, пп. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168, пп. "а" п. 171.1 ст. 171, пп. "е" п.176.1 ст.176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого Товариством занижено податкове зобов'язання по сплаті до бюджету податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 915 120, 00 гривень, в тому числі за 2016- 72 720,00 грн., за 2017 -324 000,00 грн., за 2018 - 345 600,00 грн, за 2019 - 172 800,00 грн.;
- п. 51.1 ст. 51, пп. "б" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями) та розділ 3 "Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку" затверджений наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4, щодо подання з помилками податкових розрахунків (форма №1- ДФ) за період ІІІ кв. 2016 по IV кв. 2017;
- пп.1.1, пп. 1.3, пп.1.5 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX, пп. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті до бюджету військового збору на загальну суму 76 260,00 гривень, в тому числі 2016 - 6 060,00 грн., за 2017 - 27 000,00 грн., за 2018 - 28 800,00 грн., за 2019 - 14 400,00 грн.;
- п. 1 ч. 2 ст. 6, п. 1 ч. 1 ст. 7 та п. 5 ст. 8 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" із змінами та доповненнями на суму 469 003, 04 гривень, в тому числі за 2015 - 34 280, 84 грн, за 2016 - 94 941,00 грн., за 2017 - 109 725,00 грн., за 2018 - 147 430,80 грн., за 2019 - 82625,40 грн.;
- п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI, зі змінами та доповненнями за несвоєчасне подання звітів за лютий 2016.
На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем прийнято наступні рішення:
- податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №0003534208;
- податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №0003524208;
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №Ю-101;
- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №0003514208;
Вважаючи, що вказані рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що висновки, зазначені в акті перевірки не можуть бути покладені в основу рішення суду по суті в даній адміністративній справі, оскільки обставини, зазначені в акті перевірки не підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні вимог Кодексу адміністративного судочинства України, у той час як позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження обставин, якими останній обґрунтовує заявлені позовні вимоги.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №0003534208, №0003524208, вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №Ю-101 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахуванння відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.11.2019 №0003514208.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Відповідно до п.164.1 ст.164 ПК України базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Згідно з положеннями пп. 164.2.1 п.164.2 ст.164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (п. 171.1 ст.171 ПК України).
Особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, за вимогами пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, зобов'язані:
а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;
б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування.
Пунктом 177.8 ст.177 ПК України передбачено, що під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до пп.14.1.195 та пп.14.1.222 п.14.1 ст.14 цього Кодексу.
Відповідно до п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір.
Підпунктом 1.2 вказаної норми передбачено, що об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст.163 цього Кодексу (загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід фізичної особи).
Згідно з п. 1 ч.1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Абзацом 1 п. 1 ч. 1 ст. 7 цього Закону визначено, що для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що визначальною передумовою для сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску є, наявність між суб'єктом господарювання та фізичною особою - підприємцем відносин, які фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця.
Як було встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, перевіркою питань використання у діяльності праці найманих осіб було встановлено порушення в частині неоформлення гр. ОСОБА_1 , яка фактично працює на посаді головного бухгалтера.
Так, зокрема, контролюючим органом у акті перевірки зазначається, що ОСОБА_1 займає посаду головного бухгалтера без належного оформлення трудових відносин та без укладання трудового договору, а саме згідно інформаційної бази ДПС, головним бухгалтером ТОВ «Сінема-Центр» обліковується ОСОБА_1 , яка підписує податкову звітність підприємства за допомогою ЕЦП. Згідно відомостей нарахування заробітної плати, за перевіряємий період заробітна плата не нараховувалась та не виплачувалась. Наказ про призначення на посаду головного бухгалтера або трудовий договір до перевірки не надано.
Разом з цим, перевірної на підставі даних АІС «Податковий блок» встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ДПІ у Солом'янському районі та здійснює підприємницьку діяльність згідно КВЕД 69.20 - діяльність у сфері бухгалтерського обліку й удиту; консультація з питань оподаткування.
З огляду на встановлені обставини, посадові особи контролюючого органу дійшли висновку, що надані послуги ФОП ОСОБА_1 лежать в компетенції та обов'язках найманого працівника.
Отже, оскільки перевіркою встановлено, що ОСОБА_1 одночасно є найманим працівником підприємства, а виконані роботи (надані послуги) згідно договорів та актів виконаних робіт та наданих послуг в ході трудової діяльності та відносяться до функцій та обов'язків найманих працівників підприємства, то суми доходу виплачені в рамках надання цих послуг та робіт підлягають оподаткуванню ПДФО, як заробітна плата, а сторони договору прирівнюються до працівника та роботодавця, а правовідносини фактично є трудовими.
Вирішуючи питання щодо правової природи правовідносин між позивачем та ФОП ОСОБА_1 колегія суддів виходить з наступного.
Положеннями ст. 14 ПК України визначено, що заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом (підпункт 14.1.48.).
Податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу; (підпункт 14.1.180.).
Разом з цим, вказаною нормою визначено, що працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону (підпункт14.1.195).
Роботодавець - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов'язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов'язки, передбачені законами.
Для цілей розділу IV цього Кодексу до роботодавця прирівнюються юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво), постійне представництво нерезидента або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) дохід за виконання роботи та/або надання послуги згідно із цивільно-правовим договором у разі, якщо буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими (підпункт 14.1.222 ПК України).
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо відмінностей між трудовими та цивільними правовідносинами.
Так, зокрема у постанові від 26 вересня 2018 року по справі № 822/723/17 Верховним Судом зазначено, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
У свою чергу, відповідно до приписів статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З наведеного слідує, що основною ознакою, яка відрізняє цивільні (підрядні) відносини від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
З урахуванням викладеного та аналізуючи зміст наявних у матеріалах справи доказів, зокрема, Договору від 01.06.2015 про надання бухгалтерських послуг №1 з додатковими уходами до цього договору, актів про надання послуг до вказаного договору, а також видаткових касових ордерів, вбачається, що вказані ФОП ОСОБА_1 надавала послуги, а не здійснювала трудову функцію, оскільки у договорі не визначено конкретної кваліфікації, професії та посади цієї особи, а надані послуги сплачені на підставі актів про надання послуг, а отже є юридично самостійними.
Разом з цим судом встановлено, позивач не організовував процес надання ФОП ОСОБА_1 послуг, оскільки вона самостійно визначала порядок надання таких послуг, що було підтверджено позивачем у ході розгляду справи.
Крім того, судом також встановлено, що для здійснення своєї підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 уклала з ТОВ "Пріоритет Інтернешнл" Договір суборенди приміщення від 01.01.2019 №33/19, що свідчить про її самостійну організацію власної діяльності.
При цьому, колегія суддів критично оцінює посилання апелянта, що використання ФОП ОСОБА_1 електронно-цифрового підпису, оформленого як на головного бухгалтера підприємства, при підписанні податкової звітності в електронному вигляді, оскільки, як вірно було зазначено судом першої інстанції, використання ЕЦП ФОП ОСОБА_1 не може свідчити про те, що відносини позивача та ФОП ОСОБА_1 є трудовими. Наведене може вказувати лише на неузгодженість законодавства в даній сфері, відсутність механізму для отримання ЕЦП не працівником підприємства, проте ніяким чином не підтверджує наявність трудових відносин.
Щодо висновків контролюючого органу про те, що такі відносини позивача з ФОП ОСОБА_1 притаманні для правовідносин, врегульованих законодавством про працю і не є характерними для договорів цивільно-правового характеру, то колегія суддів зазначає, що вказане є оціночним поняттям та припущенням відповідача, а не достовірно встановленим фактом. При цьому, колегія суддів зауважує, що нормами чинного законодавства не встановлено заборони надавати бухгалтерські послуги на підставі цивільно-правових угод так само як і не встановлено імперативної норми, щодо виконання відповідної роботи виключно найманим працівником.
Також, колегія суддів враховує, що податковим органом не встановлювалено факту не сплати ФОП ОСОБА_1 податків та зборів внаслідок виконаних робіт (наданих послуг) на підставі укладеного з ТОВ "Сінема-Центр" договору.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необгрунтованість висновків контролюючого органу, викладених в Акті перевірки та відповідно протиправність прийнятих на підставі цих висновків оскаржуваних рішень.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, апелянтом не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано жодних належних та допустимих доказів які б свідчили про правомірність прийнятих ним рішень у межах спірних правовідносинах.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані рішення відповідача, не відповідають критеріям, визначеним ст. 2 КАС України, а представлені позивачем докази у своїй сукупності дають підстави вважати що оскаржувані рішення суб'єкта владних повноважень є протиправними та таким, що прийняті відповідачем необґрунтовано.
Отже, на підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права.
У свою чергу, вказані представником відповідача в апеляційній скарзі доводи не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 310, 315-316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О.Беспалов
В.Ю. Ключкович