П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
04 лютого 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/2316/19
Головуючий в 1 інстанції: Пекний А.С.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03 січня 2020 року (м.Херсон, дата складання повного тексту рішення - 03.01.2020р.) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, 3-ї особи Головного територіального управління юстиції у Херсонській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, -
04.11.2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бєрьозка Ю.В. звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, 3-ї особи ГТУЮ у Херсонській області, в якому просив стягнути з Міністерства юстиції України на його користь:
- середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 12.06.2019р. по день прийняття рішення суду у справі з розрахунку 423,99 грн. за кожен робочий день з вирахуванням обов'язкових до сплати податків та зборів.
- невиплачену різницю у середньому заробітку після його коригувань в сторону збільшення: за період з 12.06.2019р. по момент прийняття рішення суду у 2019 році із розрахунку 258,63 грн. за кожний робочий день, з вирахуванням обов'язкових до сплати податків та зборів.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідачем не було виконано рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12.05.2017р. у справі №821/1757/16, яким його поновлено на посаді заступника начальника Управління ГТУЮ у Херсонській області - начальника Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Херсонській області з 28.10.2016р., у зв'язку з чим, як зазначає позивач, з боку відповідача має місце затримка виконання рішення, строк якої в даному випадку починає перебіг з 12.06.2019р. та, відповідно просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 03 січня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено повністю. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 12.06.2019 року по 03.01.2020 року в сумі 60206,58 грн., з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 невиплачену різницю у середньому заробітку після його коригувань в сторону збільшення за період з 12.06.2019 року по 03.01.2020 року в сумі 36484,06 грн., з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, представник Міністерства юстиції України 27.01.2020 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03.01.2020 року та прийняти нове, яким у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
03.02.2020 року матеріали даної справи, разом із вказаною вище апеляційною скаргою, надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2020 року відрито апеляційне провадження по даній справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність будь-яких законних підстав для її задоволення.
Судом 1-ї інстанції встановлено наступні обставини справи.
30.06.2015 року наказом Міністерства юстиції України №2028/к ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника ГТУЮ з питань державної виконавчої служби-начальника Управління ДВС ГТУЮ у Херсонській області.
28.10.2016 року наказом Міністерства юстиції України №4998/к позивача звільнено з посади заступника начальника управління ГТУЮ з питань державної виконавчої служби - начальника Управління ДВС ГТУЮ у Херсонській області за перевищення службових повноважень та на підставі п.7 ч.2 ст.65 Закону України «Про державну службу».
28.10.2016 року наказом ГТУЮ у Херсонській області №2182/1 оголошений наказ Міністерства юстиції України від 28.10.2016 року №4998/к.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 12.05.2017року у справі №821/1757/16, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2017 року, визнано неправомірними та скасовано накази Міністерства юстиції України від 28.10.2016 року №4998/к «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 » та ГТУЮ у Херсонській області від 28.10.2016 року №2182/1 «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 », а ОСОБА_1 поновлений на посаді заступника начальника управління ГТУЮ у Херсонській області - начальника управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Херсонській області з 28.10.2016 року.
В частині поновлення позивача на посаді постанова Херсонського окружного адміністративного суду від 12.05.2017 року допущена до негайного виконання.
В подальшому в частині негайного виконання судом 18.05.2017 року позивачу було видано виконавчий лист №233/2017р., «боржником» за цим виконавчим документом вказано Міністерство юстиції України.
18.07.2018 року постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України ВП№56648844 за вказаним виконавчим листом відкрито виконавче провадження.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 07.11.2017 року у справі №821/1409/17, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2018 року, стягнуто з ГТУЮ у Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.10.2016 року по 07.11.2017 року у розмірі 108541,44 грн.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 23.04.2018 року у справі №821/452/18, частково зміненим постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2018року, стягнуто з ГТУЮ у Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.11.2017 року по 23.04.2018 року у розмірі 48758,85 грн.
Далі, рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 23.11.2018 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2019 року у справі №2140/1834/18, стягнуто з ГТУЮ у Херсонській області на користь ОСОБА_1 а середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 24.04.2018 року по 23.11.2018 року у сумі 62750,52 грн., з відрахуванням обов'язкових платежів та зборів та невиплачену різницю у середньому заробітку після його коригувань у сторону збільшення у розмірі 53407,04 грн. з відрахуванням обов'язкових платежів та зборів, в тому числі: за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року - 13724,88 грн., за період з 01.01.2018 року по 08.10.2018 року - 39682,16 грн.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 11.06.2019 року у справі №540/953/19 за позовом ОСОБА_1 до ГТУЮ у Херсонській області та Міністерства юстиції України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 року, стягнуто на користь позивача з ГТУЮ у Херсонській області:
- середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 24.11.2018 року по 11.06.2019 року з розрахунку 423,99 грн. за кожен робочий день з вирахуванням обов'язкових до сплати податків та зборів у розмірі 55118,7 грн.
- невиплачену різницю у середньому заробітку після його коригувань в сторону збільшення за період з 09.10.2018 року по 31.12.2018 року із розрахунку 207,76 грн. за кожний робочий день, з вирахуванням обов'язкових до сплати податків та зборів у розмірі 12050,08 грн.
- невиплачену різницю у середньому заробітку після його коригувань в сторону збільшення за період з 01.01.2019 року по 11.06.2019 року із розрахунку 258,63 грн. за кожний робочий день, з вирахуванням обов'язкових до сплати податків та зборів у розмірі 28449,3 грн.
Разом з тим, рішення суду від 12.05.2017 року у справі №821/1757/16 в частині поновлення позивача на роботі на момент розгляду судом 1-ї інстанції, т.б. станом на 03.01.2020 року досі не виконано, у тому числі і у примусовому порядку. Т.б. позивач на роботі так і не поновлений.
Не погоджуючись з такими діями відповідача та тривалою затримкою виконання рішення суду по справі №821/1757/16, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності п/вимог та, відповідно, з неправомірності дій (бездіяльності) відповідача.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Як передбачено статтею 129 Конституції України, основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Як слідує зі змісту приписів ч.ч.2,3 ст.14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
А відповідно до ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Так, п.3 ч.1 ст.371 КАС України встановлено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
В свою чергу, на момент виникнення спірних правовідносин, т.б. на час незаконного звільнення, позивач був державним службовцем, правовий статус якого був урегульований Законом України від 10.12.2015р. №889-VIII «Про державну службу».
Як вбачається з приписів ст.5 вказаного Закону №889, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Разом з тим, відносини щодо поновлення на роботі незаконно звільненого державного службовця, компенсації за вимушений прогул та за затримку виконання рішення про поновлення на роботі нормами Закону України «Про державну службу» безпосередньо не врегульовані.
У зв'язку з вказаним, судова колегія зазначає, що застосуванню до спірних правовідносин підлягають і норми Кодексу Законів про працю України.
Так, як визначено ч.ч.1,5 ст.235 КЗПП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.
При цьому, слід звернути увагу на те, що згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Тобто, законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
У відповідності до вимог ст.236 КЗПП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Також, слід зазначити, що положення ст.236 КЗПП України ,окрім іншого, ще встановлюють і відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
Таким чином, відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена ст.236 КЗПП України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Згідно із ст.236 КЗПП України, проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Тобто, наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов'язковою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження.
Аналогічна правова позиція з цього спірного питання викладена і Верховним Судом, зокрема, в постановах від 16.02.2018 року у справі №807/2713/13-а, від 21.03.2018 року у справі №243/2748/16-ц, від 27.06.2019 року у справі №821/1678/16, від 17.07.2019 року у справі №825/1281/16, від 25.07.2019 року у справі №2а-3138/10/0370, від 27.11.2019 року у справі №802/1183/16-а.
Статтею 27 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
А відповідно до п.2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» (затв. Постановою КМУ №100 від 08.02.1995р.), середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Якщо протягом останніх 2-х календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за передні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не працював жодного робочого дня середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 Порядку.
Як передбачено п.4 цього ж Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (п.5 Порядку №100).
Пунктом же 8 вказаного Порядку №100 визначено, що після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
У п.10 Порядку №100 закріплено, зокрема, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у п.п.6,7,8 розділу IV Порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення
Так, як видно з матеріалів справи, розмір середньоденної заробітної плати позивача ОСОБА_1 був встановлений судами у справах №821/1409/17, №821/452/18, №2140/1834/18 та №540/953/19, і згідно із судовими рішеннями, які набрали законної сили, складає 423,99 грн.
Відповідно до вимог ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, враховуючи викладені обставини, при розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, виходить із середньоденної заробітної плати у розмірі 423,99 грн.
Далі, щодо визначення точного періоду затримки виконання рішення слід зазначити, що Херсонським окружним адміністративним судом вже стягувався на користь позивача середній заробіток на підставі приписів ст.236 КЗПП України, а саме за періоди: з 08.11.2017р. по 23.04.2018р. (справа №821/452/18), з 24.04.2018р. по 23.11.2018р. (справа №2140/1834/18) та з 24.11.2018р. по 11.06.2019р. (справа №540/953/19).
Таким чином, у даному спірному випадку належним періодом затримки виконання рішення є проміжок часу між 12.06.2019р. та датою ухвалення рішення у цій справі.
Отже, приймаючи до уваги вищевикладене, судова колегія зазначає, що оскільки судом 1-ї інстанції було вірно встановлено факт затримання виконання рішення суду, то, відповідно, середній заробіток необхідно стягнути саме з 12.06.2019р. по дату прийняття судом 1-ї інстанції рішення по суті, т.б. до 03.01.2020 року.
Так, у періоді, протягом якого допущена затримка виконання судового рішення, кількість робочих днів становила: червень 2019р. - 11 днів, липень 2019р. - 23 дня, серпень 2019р. - 21 день, вересень 2019р. - 21 день, жовтень 2019р. - 22 дня, листопад 2019р. - 21 день, грудень 2019р. - 21 день, січень 2020р. - 2 дня, а всього 142 дня, у зв'язку з чим стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток в розмірі 60206,58 грн. (142 х 423,99).
Що ж стосується іншої частини позовних вимог про стягнення на користь позивача різниці у середньому заробітку після його коригувань у сторону збільшення, то судова колегія з цього приводу вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, у відповідності до п.10 зазначеного вище Порядку, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Як вбачається з наданих відповідачем витягів із зведених штатних розписів ГТУЮ у Херсонській області на 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, розмір посадового окладу заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби складав, відповідно, у 2016 році - 6031 грн., у 2017 році - 6800 грн., у 2018 році - 9000 грн. та у 2019 році - 9690 грн.
Міністерство соціальної політики України листом від 22.03.2019р. №383/0/206-19 роз'яснило, що коефіцієнт підвищення, на який необхідно провести коригування виплат, визначається шляхом ділення окладу (тарифної ставки), встановленого після підвищення, на оклад (тарифну ставку), який працівник мав до підвищення.
Таким чином, на день незаконного звільнення посадовий оклад позивача становив 6031 грн., а у 2019р. мав становити 9690 грн., оскільки саме такий посадовий оклад установлено за посадою заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби з 01.01.2019р.
Отже, коефіцієнт підвищення становить 9690 / 6031 = 1,606, а середньоденна заробітна плата протягом затримки виконання рішення мала становити 680,92 грн. (423,99 х 1,606), а отже і середній заробіток за час затримки виконання рішення становив би 96690,64 грн. (680,92 х 142).
З зазначеного вище вбачається, що різниця у середньому заробітку після його коригувань в сторону збільшення за період з 12.06.2019 р. по момент прийняття рішення суду з урахуванням вищевикладеного складає 36484,06 грн. (96690,64 - 60206,58), у зв'язку з чим на користь позивача підлягає стягненню і різниця у середньому заробітку за час затримки виконання рішення суду в розмірі 36484,06 грн.
При цьому, судова колегія критично ставиться до доводів відповідача про неможливість виконання рішення суду у справі у справі №821/1757/16 як на підставу для звільнення від відповідальності, передбаченої ст.236 КЗПП України, оскільки рішення суду допущено до негайного виконання, за ним видано виконавчий лист і відкрито виконавче провадження, в ході якого боржник - Міністерство юстиції України зверталось за роз'ясненням судового рішення і в цьому було відмовлено ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 28.09.2017р., яка також набрала законної сили.
Також, судова колегія також вважає за необхідне зауважити й про те, що станом на момент винесення рішення по цій справі судом 1-ї інстанції, судове рішення про поновлення позивача на роботі було невиконаним вже протягом 2,5 років.
Крім того, як вже зазначалось вище, ст.236 КЗПП України передбачено, що виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Закон чітко пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, а наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов'язковою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження.
Той факт, що на посаді заступника начальника ГТУ юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби наразі працює інша особа, не може унеможливлювати виконання рішення про поновлення позивача на тій самій посаді, позаяк такий випадок урегульований ст.88 Закону України «Про державну службу», відповідно до якої підставою для припинення державної служби у зв'язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін, є поновлення на посаді державної служби особи, яка раніше її займала.
Аналогічним чином це питання унормовано і ст.40 КЗПП України, відповідно до якої трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
Також, судова колегія зазначає і про помилковість тверджень відповідача про те, що поки позивача не поновлено на роботі, то обов'язок зі сплати середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання судового рішення у роботодавця не виникає, оскільки приписи ст. 236 КЗПП України не містить в собі як обов'язкову підставу для її застосування - факт поновлення особи на роботі, а передбачають лише факт затримки виконання судового рішення, який встановлений по цій справі та більше того, не заперечується і відповідачем.
При цьому, спірний у цій справі період затримки виконання судового рішення для стягнення середнього заробітку, зокрема, кінцева дата, самостійно визначена позивачем як належний спосіб захисту його права.
До того ж, приймаючи остаточне рішення по даній справі, колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу, що стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення необхідно саме з Міністерства юстиції України.
Згідно із ст.6 Закону України від 02.06.2016р. №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
Так, на час незаконного звільнення позивача компетенцією призначення на посаду заступника начальника ГТУ юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби був наділений Міністр юстиції згідно із «Типовим положенням про управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі», затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 20.04.2016р. №1183/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.04.2016р. за №617/28747.
Цим Положенням встановлено, що Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі є органом державної виконавчої служби, який входить до системи органів Міністерства юстиції України, підпорядковується Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та є структурним підрозділом головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі. До складу Управління входить відділ примусового виконання рішень. Управління очолює заступник начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальник Управління державної виконавчої служби.
На час виникнення спірних правовідносин вказане Типове положення зазнало змін згідно з наказом Міністерства юстиції України від 29.11.2016р. №3404/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.11.2016р. за №1547/29677, відповідно до якого Управління очолює заступник начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальник Управління державної виконавчої служби. Начальник Управління та його заступники (у т.ч. заступник начальника Управління - начальник відділу примусового виконання рішень) призначаються на посади та звільняються з посад державним секретарем Міністерства юстиції України у встановленому законодавством порядку.
Як видно із ст.ст.6,10 Закону України від 17.03.2011р. №3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади», Міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Кабінетом Міністрів України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України. Міністерство очолює міністр України, який є членом Кабінету Міністрів України.
Державний секретар міністерства є вищою посадовою особою з числа державних службовців міністерства. Державний секретар підзвітний і підконтрольний міністру. Основними завданнями державного секретаря міністерства є забезпечення діяльності міністерства, стабільності та наступності у його роботі, організація поточної роботи, пов'язаної із здійсненням повноважень міністерства.
Згідно із п.п.12-1, 12-2 «Положення про Міністерство юстиції України» (затв. Постановою КМУ від 02.07.2014р. №228), Державний секретар Мін'юсту є вищою посадовою особою з числа державних службовців Мін'юсту. Державний секретар Мін'юсту підзвітний і підконтрольний Міністру. Державний секретар Мін'юсту відповідно до покладених на нього завдань призначає на посаду та звільняє з посади керівників територіальних органів Мін'юсту та їх заступників, заступників керівників територіальних органів державної виконавчої служби, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей, Автономної Республіки Крим, міста Києва або Севастополя, присвоює їм ранги державних службовців, застосовує заходи заохочення та притягує до дисциплінарної відповідальності.
В даному випадку, предметом спору є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення працівника на роботі.
Таким рішенням - є постанова Херсонського окружного адміністративного суду від 12.05.2017р. у справі №821/1757/16 за позовом позивача - ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, ГТУ юстиції у Херсонській області про визнання протиправними та скасування наказів №4998/к і №2182/1 від 28.10.2016р., поновлення на посаді.
«Боржником» за цим рішенням і виданим на його виконання 18.05.2017р. виконавчим листом №233-2017р. визначено саме Міністерство юстиції України. До компетенції Міністерства юстиції України віднесено і прийняття розпорядчого документу (акту про призначення на посаду) про поновлення позивача на посаді, оскільки згідно із змінами в законодавстві повноваження приймати такий акт належать посадовій особі Міністерства юстиції України.
Так, Верховним Судом у постановах від 25.04.2019р. по справі №820/5002/16, від 12.09.2019р. по справі №640/19397/18, від 21.11.2019р. по справі №1140/5/19, від 27.12.2019р. по справі №808/2422/16 викладено правовий висновок, що згідно норм статті 236 КЗПП України, фінансову відповідальність за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі покладено на власника або уповноважений ним орган, які допустили затримку виконання судового рішення.
Отже, у даному конкретному випадку стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення саме з Міністерства юстиції України не суперечить законодавству та відповідає приписам ст.236 КЗПП України.
До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03 січня 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено 04.02.2021р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: І.П. Косцова
В.О. Скрипченка