П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 лютого 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/4257/20
Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача -Кравця О.О.
судді - Домусчі С. Д.
судді - Коваля М.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року по справі № 420/4257/20, прийнятого у складі судді Потоцької Н.В., за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» про заміну сторони виконавчого провадження,-
20 травня 2020 року ТОВ «Консалт Солюшенс» звернулось до суду з заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні №57573750 щодо примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М., зареєстрованого в реєстрі за №1463, а саме: змінити публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» на правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» (ЄДРПОУ 42251700).
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року провадження у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» про заміну сторони виконавчого провадження - закрито. Роз'яснено заявнику, що вирішення даного спору відноситься до цивільної юрисдикції.
Не погоджуючись з ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року, заявник подав апеляційну скаргу, та просив її скасувати та прийняти нове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Вимоги апеляційної скарги відповідач обґрунтовує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що вирішення даного питання відноситься до цивільної юрисдикції, оскільки в силу прямих приписів статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» вказане питання належить до юрисдикції адміністративного суду.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року апеляційну скаргу залишено без руху.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року справу відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав:
Зі змісту заяви ТОВ «Консалт Солюшенс» та доданих до неї доказів вбачається, що обґрунтування цієї заяви стосується виконавчого провадження ВП №57573750 з виконання виконавчого напису від 15.11.2013 року №1463, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною про звернення стягнення на нерухоме майно - земельні ділянки з кадастровими номерами 5122786400:01:001:1793 та 5122786400:01:001:1794, що належать на праві договорів купівлі-продажу ОСОБА_1 , які передані в іпотеку публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Надра», згідно якого запропоновано за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна задовольнити вимоги ПАТ «Комерційний банк «Надра» у розмірі заборгованості 1776416,72 грн. (один мільйон сімсот сімдесят шість тисяч чотириста шістнадцять гривень 72 коп.).
Постановою приватного виконавця Долинського М.М. від 01.11.2018р. за вказаним виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу відкрито виконавче провадження №57573750.
Згідно вимог ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно вимог ст.19 Конституції України Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.3 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих написів нотаріусів.
За приписами ч.1,2 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до частини 1 статті 379 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
Згідно з частиною 4 статті 379 КАС України положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Під правонаступництвом у виконавчому провадженні необхідно розуміти заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов'язків від правопопередника до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у виконавчому провадженні. Правонаступництво може бути універсальним (до правонаступника переходять усі права і обов'язки того суб'єкта, якому вони належали раніше) або частковим (від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі суб'єктивні права або обов'язки, зокрема, у результаті відступлення права вимоги).
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва.
Системний аналіз вказаних положень дає підстави для висновку, що суд за заявою заінтересованої особи може здійснити заміну сторони виконавчого провадження (стягувана, боржника) її правонаступником у будь-який момент після видачі виконавчого документу, що має наслідком перехід прав та обов'язків від правопопередників до іншої особи правонаступника.
У разі оскарження рішень дій чи бездіяльності державного виконавця при виконанні рішень інших органів (зокрема, і виконавчого напису нотаріуса) такий спір має бути вирішений саме адміністративним судом в силу прямих приписів статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 181 КАС (статті 287 КАС у чинній редакції).
Аналогічний правовий висновок був зроблений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №826/7941/17
Натомість суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що спірне питання підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Разом з тим, для заміни стягувача у виконавчих документах, що видані іншими органами чи посадовими особами до відкриття виконавчого провадження (у даному випадку виконавчий напис нотаріуса) застосовуються норми частини 4 статті 379 КАС України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.12.2020 року у справі № 420/2263/20, постанові Верховного Суду від 18 листопада 2015 року у справі № 6-2391-цс-15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №826/7941/17, ухвалі Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №161/2235/14-а та постанові від 22 липня 2019 року у справі №822/1659/18.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (див., рішення у справі “Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі” (Podbielskiand PPU Polpure v. Poland) від 26 липня 2005 року, заява № 39199/98, п. 62 та у справі “Воловік проти України” (Volovik v. Ukraine) від 6 грудня 2007 року, заява № 15123/03.).
Термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції ( 995_004 ) спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява N 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення у справі "Коем та інші проти Бельгії" (Coemeand Others v. Belgium), NN 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, п. 98, ECHR 2000-VII). Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)".( додатково див.п.23 -24 рішення ЄСПЛ у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Заяви N 29458/04 та N 29465/04) від 20 липня 2006 року
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Право особи на звернення до суду у разі, якщо остання вважає, що рішенням, діями або бездіяльністю з боку суб'єкта владних повноважень порушені її права, гарантоване ст. 55 Конституції України та ст.5 КАС України. Праву особи на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, свобод чи інтересів кореспондує обов'язок суду забезпечити доступ до суду і за наявності відповідних підстав - розглянути справу та вирішити спір.
Особа, яка вважає, що її права порушено, має право самостійно обрати якими саме способами правового захисту скористатися, яку визначити підставу та предмет позову та, відповідно, до якого суду звернутися.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права(ч.1-2 ст.308 КАС України , в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії)
Суд апеляційної інстанції також доходить до висновку про порушення судом 1-ої інстанції норм процесуального права , що виразилося у незастосуванні норм ст.19 КАС України , що призвело до неправильного вирішення справи , у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду 1-ої інстанції підлягає скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду 1-ої інстанції.
Керуючись ст.8,19, 55,125 Конституції України, ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3,5,12,14,19,21, 292, 308, 311, 312, 315,320, 321, 322, 325,374 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» - задовольнити, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року - скасувати з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання та не може бути оскаржена в касаційному порядку.
Повне судове рішення складене та підписане 03 лютого 2021 року.
Головуючий суддя Кравець О.О.
Судді Домусчі С.Д. Коваль М.П.