П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 лютого 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/5614/20
Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача -Кравця О.О.
судді - Домусчі С. Д.
судді - Коваля М.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року по справі № 420/5614/20, прийнятого у складі судді Танцюри К.О., за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, за участю третьої особи: ОСОБА_2 про скасування наказів та поновлення на посаді,-
30 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУ НП в Одеській області, за участю третьої особи: ОСОБА_2 , в якому просив скасувати накази ГУ НП в Одеській області №1164 о/с від 06.09.2019р., №1708 о/с від 16.12.2019 року; поновити позивача на посаді слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи слідчого відділу Суворовського відділу поліції у м. Одесі ГУ НП в Одеській області.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року залишено без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року, заявник подав апеляційну скаргу, та просив її скасувати та прийняти нове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Вимоги апеляційної скарги позивач обґрунтовує тим, що законодавцем чітко визначено, що для звернення до адміністративного суду з позовом з відносин, які виникають зі служби в поліції, встановлено спеціальний строк, який обчислюється з дня вручення наказу. Також апелянт стверджує, що без ознайомлення його із наказом він був позбавлений можливості звернутись до суду та вчинити певні процесуальні дії.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року справу відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом 1-ої інстанції було встановлено , що наказом ГУ НП в Одеській області №1164о/с від 06.09.2019 року призначено лейтенанта поліції ОСОБА_1 слідчим слідчого відділення Чорноморського відділення поліції Овідіопольського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, звільнивши з посади слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи слідчого відділу Суворовського відділу поліції в місті Одесі цього Головного управління (а.с.7).
16.12.2019 року ГУ НП в Одеській області був прийнятий наказ №1708 о/с , яким із посиланням на п.2 ч.1 ст.65 Закону України «Про Національну поліцію» вирішено призначити для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби лейтенанта поліції ОСОБА_1 слідчим Слідчого відділу Овідіопольського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, звільнивши з посади слідчого Слідчого відділення Чорноморського відділення поліції Овідіопольського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області (а.с.15).
Згідно з наданої позивачем до суду копії наказу від 16.12.2019р., із вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомився 27.05.2020р. (а.с.15).
В обґрунтування дотримання строків звернення до суду із вказаним позовом, позивач посилається на неознайомлення його з наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області №1164 о/с від 06.09.2019р. та ознайомленням з наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області №1708 о/с від 16.12.2019р.- 27.05.2020р.
Як вбачається з протоколу та аудіозапису судового засідання суду першої інстанції, у підготовчому засіданні позивач на запитання суду про те де він після прийняття оскаржених наказів проходив службу зазначив, що він проходив службу у Чорноморському відділення поліції Овідіопольського відділу та Овідіопольському відділі поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області але вважав, що він був відряджений до вказаного відділу.
До суду із позовом щодо скасування наказів ГУ НП в Одеській області №1164 о/с від 06.09.2019р., №1708 о/с від 16.12.2019 року позивач звернувся 24.06.2020р., згідно дати на поштовому штемпелі конверта відправлення (а.с.19) .
Згідно з ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 5 ст.122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.8 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, Серія A № 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення у справі Guйrin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37).
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. рішення у справі Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, p. 3255, § 45).
Оскільки питання стосується принципу юридичної визначеності, це піднімає не лише проблему трактування правових норм у звичайному сенсі, а також і проблему недоцільного формулювання процесуальних вимог, яке може перешкоджати розгляду позову щодо суті, тим самим спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист (див., mutatis mutandis, рішення у справі Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97, § 37, ECHR 2001-I; та у справі Zvolskэ and Zvolskб v. the Czech Republic, заява № 46129/99, § 51, ECHR 2002-IX).
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (див. рішення у справі “Мельник проти України” (Melnyk v. Ukraine), заява № 23436/03, пункти 22-23, від 28 березня 2006 року).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день надходження поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує.
Строки мають суттєве значення в правовому регулюванні суспільних відносин. З ними пов'язані початок і закінчення дії правової норми матеріального права, вони вказують на своєчасне здійснення прав і обов'язків, визначають момент настання чи припинення виконання будь-якої процесуальної дії. Можливість захисту прав та інтересів у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених законом для звернення за захистом прав та інтересів, розглядом і вирішенням адміністративних справ, оскарженням і переглядом постанов, інших актів у адміністративних справах. Зазначені строки дисциплінують суб'єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків тягне чітко визначені юридичні наслідки.
Аналогічний правовий висновок ,зроблений в ухвалі Верховного Суду від 13.03.2018 року по справі № 800/474/17.
При цьому поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Інститут строків сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах і стимулює суд та учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року по справі № 1.380.2019.001042 (провадження № К/9901/13509/20).
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.06.2020 року по справі №420/2344/20 за позовом ОСОБА_1 до ГУ НП в Одеській області про визнання бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Вказаним судовим рішенням було встановлено, що листом Головного управління Національної поліції в Одеській області №9/10461 від 27.12.2019р. адресованого ОСОБА_1 проінформовано позивача, що відповідно до п.2 ч.1 ст.65 Закону України “Про Національну поліцію” та наказу Головного управління від 16.12.2019р. №1708 о/с ОСОБА_1 призначено для більш ефективної служби на посаду слідчого слідчого відділу Овідіопольського відділу поліції, що свідчить про обізнаність позивача про прийняття оскаржених спірних наказів.
Відповідно до акту про відсутність на службі слідчого СВ Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області лейтенанта поліції ОСОБА_1 19.12.2019р., підполковником ОСОБА_3 19.12.2019р. було здійснено телефонний дзвінок ОСОБА_1 з метою з'ясування причини неприбуття на службу та ОСОБА_1 повідомлено про те, що він не згоден з наказом від 16.12.2019р. №1708 о/с та буде його оскаржувати.
Листом Чорноморського відділення поліції Овідіопольського відділу поліції ГУНП в Одеській області від 20.02.2020р. №48/1-7306х було також повідомлено ОСОБА_1 про те, що наказом ГУНП від 16.12.2019р. №1708 о/с його обуло призначено на посаду слідчого СВ Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області. Рапортом від 27.02.2020р. ОСОБА_1 підтвердив, що 26.02.2020р. він отримав лист №48/1-7306х.
04.03.2020р. старшим лейтенантом ОСОБА_4 за вказівкою керівництва відділу поліції була здійснена спроба ознайомлення ОСОБА_1 з наказом ГУНП від 16.12.2019р. №1708 о/с, який ознайомившись з текстом підписувати його відмовився. Позивач під час підготовчого судового засідання не заперечував вказані обставини, що підтверджується аудіозаписом судового засідання (а.с. 118).
Апеляційний суд також вважає безпідставними доводи апелянта, що «для звернення до адміністративного суду з позовом з відносин які виникають зі служби в поліції встановлено спеціальний строк, який обчислюється з дня вручення наказу», оскільки Кодекс адміністративного судочинства України таких норм не містить. Більш того, апелянт не наводить жодної чинної та належної правової норми, яка саме встановлює даний факт.
Апеляційний суд також критично ставиться до твердження апелянта про те, що без ознайомлення його із наказом він не міг звернутися до суду та вчинити певні процесуальні дії, з урахуванням наступного.
Приписами статті 80 КАС України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Отже отримавши лист, як вважає позивач без копії наказу, він мав можливість усвідомити що відносно нього видано наказ про переведення (більш того у листах було зазначено реквізити наказу), та подати позов про скасування наказу про переведення, до якого додати клопотання про витребування доказів, а саме копії спірних наказів.
Проте позивачем не було вчасно вчинено таких дій для реалізації захисту своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться в статті 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення своїх прав, свобод чи інтересів і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постановах від 29 жовтня 2014р. у справі № 6-152цс14, від 16 листопада 2016 року № 6-2469цс16.
Відповідно до ч.3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права(ч.1-2 ст.308 КАС України , в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії).
Апеляційний суд вважає, що судом 1-ої інстанції повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених в ухвалі суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми процесуального права, ухвалу прийнято повноважним складом суду, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі, судове рішення прийняте та підписано суддею, який зазначений у судовому рішенні.
Апеляційний суд, доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та зміни або скасування ухвали суду 1-ої інстанції.
Керуючись ст.8,19,55,125 Конституції України, ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3,5,12,14,19,21, 292, 308, 311, 312, 316, 321, 322, 325,374 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів.
Повне судове рішення складене та підписане 03 лютого 2021 року.
Головуючий суддя Кравець О.О.
Судді Коваль М.П. Домусчі С.Д.