03 лютого 2021 року м. Дніпросправа № 200/20497/14-а
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року (суддя Юрков Е.О., м. Дніпро, повний текст складено 17.09.2020) у справі № 200/20497/14-а
за позовом ОСОБА_1
до Дніпровської міської ради
про визнання неправомірними рішень та їх скасування, зобов'язання вчинити певні дії,-
встановив:
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 13.05.2020, просила:
- визнати неправомірними та скасувати рішення Дніпропетровської міської ради № 223/53 від 18.06.2014 року і № 318/56 від 29.10.2014 року;
- визнати неправомірними та скасувати рішення Дніпропетровської міської ради № 97/60 від 27.08.2010 року, № 133/42 від 30.10.2013 року;
- визнати неправомірними та скасувати рішення Дніпровської міської ради № 133/67 від 30.09.2015 року, № 73/12 від 27.07.2016 року;
- зобов'язати Дніпровську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.09.2020 закрито провадження у справі № 200/20497/14-а в частині позовних вимог про визнання неправомірними та скасування рішень Дніпровської міської ради № 97/60 від 27.08.2010, № 133/42 від 30.10.2013, № 133/67 від 30.09.2015, № 73/12 від 27.07.2016; в частині визнання неправомірними та скасування рішень Дніпропетровської міської ради № 223/53 від 18.06.2014 і № 318/56 від 29.10.2014 продовжено слухання справи.
Вказану ухвалу мотивовано тим, що у цьому випадку спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем та особами, за якими зареєстровано право власності на землю), у зв'язку з вирішенням питання права власності на нерухоме майно - земельну ділянку, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржниця зазначила про ігнорування судом першої інстанції її клопотання про витребування у відповідача документів, що стали підставою для винесення спірних рішень. Натомість, суд витребував дані з Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про наявність прав на земельні ділянки, щодо яких винесені спірні рішення, посилаючись на витребування їх за клопотанням скаржниці, що останньою спростовано. Також, скаржниця вказала на застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин практики Верховного Суду, яка не підлягає застосуванню у цьому випадку, оскільки стосується питання державної реєстрації прав власності або оренди, що не має місця у спірному випадку, де предметом спору є незаконні рішення міської ради, які порушили її права. Крім того, належність цього спору до публічно-правового вже було визнано Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом в ухвалі від 25.11.2015 та Третім апеляційним адміністративним судом в постанові від 21.11.2019. Враховуючи зазначене, скаржниця просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Отримавши матеріали апеляційної скарги та ухвали суду від 23.11.2020 про відкриття апеляційного провадження та від 29.12.2020 про призначення справи до розгляду в порядку письмового провадження, відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав, проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечив.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено та сторонами не заперечується, що предметом спору у цій справі є рішення Дніпропетровської міської ради № 223/53 від 18.06.2014, № 318/56 від 29.10.2014, № 97/60 від 27.08.2010, № 133/42 від 30.10.2013, № 133/67 від 30.09.2015, № 73/12 від 27.07.2016.
Так, рішеннями Дніпропетровської міської ради № 97/60 від 27.08.2010 та № 133/67 від 30.09.2015 надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) громадянам у м. Дніпропетровську (в кількості 110 осіб та 83 особи) відповідно.
Рішенням № 133/42 від 30.10.2013, зокрема, вилучено у ВАТ «Дніпропетровський машинобудівний завод» земельні ділянки у районі вул. Веселки; затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у АДРЕСА_1 та передано у власність 28 громадянам.
Рішенням № 73/12 від 27.07.2016 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки і передано земельну ділянку площею 0,0863 га (кадастровий номер 1210100000:02:102:0158) у власність гр. ОСОБА_2 .
Рішенням № 318/56 від 29.10.2014 відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку в АДРЕСА_1 . Вказане рішення прийнято на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.07.2014 за виконавчим листом № 200/5976/13-ц, виданим 16.06.2014 Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська.
Рішенням № 223/53 від 18.06.2014 відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку в АДРЕСА_1 . Вказане рішення прийнято на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження від 28.04.2014 за виконавчим листом № 200/2746/13-а, виданим 04.10.2013 Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська.
На вимогу суду першої інстанції листом від 20.08.2020 року № 9-4-0.221-5561/2-20 Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області повідомило, що земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:02:102:0158 площею 0,0863 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована 01.03.2016 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, право власності зареєстровано за ОСОБА_3 ; земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:02:102:0108 площею 0.0900 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована 28.04.2014 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, право власності зареєстровано за ОСОБА_4 ; земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:02:102:0102 площею 0,1000 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована 28.04.2014 р. на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, право власності зареєстровано за ОСОБА_5 ; земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:02:102:0055 площею 0,0900 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, право власності зареєстровано за ОСОБА_6 (1/2 частки) та ОСОБА_7 (1/2 частки).
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що у цьому випадку спірним є питання права власності чи іншого речового права на нерухоме майно, що наразі зареєстровано за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.04.2010 №10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень ч.1 ст.143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» ст.12 Земельного кодексу України, п.1 ч.1 ст.17 КАС України, положення ч.1 ст.143 Конституції України, згідно з якими територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування «вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції», слід розуміти так, що при вирішенні цих питань органи місцевого самоврядування діють як суб'єкти владних повноважень; положення пунктів «а», «б», «в», «г» ст.12 Земельного кодексу України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень; положення п.1 ч.1 ст.17 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності» слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
Аналізуючи правовідносини, які є предметом позову у цій справі та враховуючи правову позицію Конституційного суду, колегія суддів дійшла висновку, що даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Зазначена позиція вже була викладена у судових рішеннях по цій справі, зокрема, в ухвалі Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2015 та згодом у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019. Закриття провадження в частині позовних вимог порушує принцип правової визначеності для учасників провадження, крім того, справа з 2014 року перебуває у провадженні суду.
Вказані судові рішення не оскаржені та є чинними на час розгляду цієї справи.
З огляду на це, судом першої інстанції не вірно надано оцінку обставинам по справі, що призвело до невірного застосування норм процесуального права.
Пунктом 4 ч. 1. ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.09.2020 з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/20497/14-а - скасувати.
Справу № 200/20497/14-а направити до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.М. Панченко
суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко