20 січня 2021 року м. Дніпросправа № 804/3859/18
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Дурасової Ю.В.,
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
секретар судового засідання Новошицька О.О.
за участю представника позивача Волобуєва Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2018 року (головуючий суддя Юхно І.В., повний текст складено 11.10.2018)
в адміністративній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до відповідача Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому, з урахуванням уточнень та зменшення позовних вимог (а.с. 50-56, 81-82 т. 1), просила: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Ф» від 01.02.2018:
- №3783-1319-0464, прийняте Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області, про нарахування суми грошових зобов'язань з земельного податку з фізичних осіб, 18010700 в сумі 98 518,25 грн. за 2018 рік;
- №3783-1319-0464/1, прийняте Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області, про нарахування суми грошових зобов'язань з земельного податку з фізичних осіб, 18010700 в сумі 98 518,25 грн. за 2017 рік в частині зайво нарахованих сум земельного податку 66128,69 грн.
В обґрунтування позову зазначила, що згідно з даними Реєстру платників єдиного податку позивач зареєстрована як платник такого податку за ставкою 5% з 24.04.2017 року. Основний вид діяльності за КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна», місце провадження господарської діяльності значиться адреса: АДРЕСА_1 , за якою розташовано певну земельну ділянку, що використовується нею господарській діяльності. Так, 30.04.2017 було укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 30/04-1, розташованого за вказаною адресою: з метою отримання прибутку від здавання в оренду власного нежитлового приміщення. Згідно умов зазначеного договору позивачу, як орендодавцю, орендар має сплачувати орендну плату, що носить вартісний характер та має цінову визначеність, яку відповідно до умов договору остання почала отримувати з дати фактичного передання приміщення орендатору за договором з 01.05.2017 року. Зазначений об'єкт продовжує здаватися в оренду і сьогодні. Таким чином, вищевказане нежитлове приміщення використовується позивачем для провадження господарської діяльності. Зауважує, що належне позивачу приміщення, яке було здано в оренду згідно зазначеного договору, розташовано на земельній ділянці, за якою було розраховано земельний податок відповідно до спірних податкових повідомлень-рішень, а аналіз підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України дозволяє дійти висновку, що в період з 01.05.2017 по теперішній час (і надалі за умови виконання вимог статті 297 ПКУ), позивач звільняється від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що фізична особа, яка здійснює господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування як фізична особа-підприємець, звільняється від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку за наявності правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Оскільки право користування позивача земельною ділянкою не оформлено відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому позивач не може бути звільнена від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку на підставі підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій остання просить скасувати оскаржене рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити. Вказує, що на підставі, та за умови виконання, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України позивач звільняється від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), тому спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вказує на те, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати земельного податку виникає для платника цього податку виникає з моменту набуття/переходу в установленому законом порядку права власності/користування на земельну ділянку і триває до моменту припинення. Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплачувати земельний податок не припиняється в разі набуття власником чи користувачем статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. З набуттям ознак суб'єкта господарювання фізична особа не перестає бути власником/користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
Матеріали справи містять клопотання відповідача про заміну відповідача у справі Головного управління ДФС у Дніпропетровській області правонаступником Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, яке задоволено.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з інформаційною довідкою від 17.07.2018 року №131133124 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є власником:
- 1/2 комплексу виробничих будівель та споруд, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу №2327 від 23.10.2014 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 16694567 від 23.10.2014 приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Щетілової О.В.;
- 1/2 комплексу виробничих будівель та споруд, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу №2322 від 23.10.2014 (видавник: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Грамс О.В.) та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 16694266 від 23.10.2014 приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Щетілової О.В.
01.02.2018 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області прийняті податкові повідомлення-рішення щодо земельного податку:
- № 3783-1319-0464/1, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання з податку земельний податок з фізичних осіб за 2017 рік у сумі 95 518,25 грн. (а.с. 15-16 т. 1);
- № 3783-1319-0464, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобовЙ'язання з податку земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік у сумі 95 518,25 грн. (а.с. 13-14 т. 1)
Не погодившись з такими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржила їх до Державної фіскальної служби України (а.с. 18-23 т. 1).
07.05.2018, за результатами розгляду скарги, Державною фіскальною службою України, прийнято рішення № 6507/5/99-99-11-02-01-14, яким податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга - без задоволення (а.с. 24-26).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Земельного кодексу України, Податкового кодексу України.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, а справляння плати за землю, зокрема, земельного податку здійснюється відповідно до положень Податкового кодексу України, яким визначено порядок оподаткування земельних ділянок і перелік пільг по земельному податку.
За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, земельний податок обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі податок для цілей розділу XII цього Кодексу); землекористувачі юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно із підпунктами 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України, об'єктами оподаткування є:
- земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні;
- земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Матеріалами справи підтверджується, що належні позивачу об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці загальною площею 0,1721 га.
При цьому, відповідно до інформації щодо суб'єкта та обА'єкта земельних відносин на 2017 рік від 29.11.2017 №10092, виданої ОСОБА_1 за підписом заступника директора Дніпропетровської регіональної Філії ДП Центр ДЗК Мехедою М.В., щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (комплект виробничих будівель та споруд), частка користування позивача становить 100%.
Також матеріалами справи підтверджується, що розпорядженням в.о. Дніпропетровського міського голови Булавки Г.І. від 09.06.2015 року №331-р присвоєно комплексу виробничих будівель і споруд по АДРЕСА_2 адресу АДРЕСА_2 (колишня назва АДРЕСА_2 ), а також зобов'язано гр. ОСОБА_1 після проведення технічної інвентаризації комплексу виробничих будівель і споруд звернутися до Дніпропетровської міської ради або її виконавчих органів для вирішення питання щодо можливості оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку згідно з чинним законодавством. (а.с. 32 т. 1)
02.12.2016 року ОСОБА_1 звернулась до міського голови м. Дніпра Філатова Б.А. із клопотанням (вхід.№36/6744) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 1,000 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 17 т. 1)
Однак, станом на час розгляду справи не було надано правовстановлюючих документів на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому, 24.04.2017 року ОСОБА_1 зареєстрована Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради як фізична особа-підприємець.
Видами діяльності позивача згідно з інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є:
- Код КВЕД 79.11 Діяльність туристичних агентств;
- Код КВЕД 79.90 Надання інших послуг бронювання та пов'язана з цим діяльність;
- Код КВЕД 63.99 Надання інших інформаційних послуг, н. в. і. у.;
- Код КВЕД 68.10 Купівля та продаж власного нерухомого майна;
- Код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний);
- Код КВЕД 74.30 Надання послуг перекладу (а.с. 40-41 т. 1).
В силу витягу з реєстру платників єдиного податку від 24.05.2018 №1804633401026 ОСОБА_1 є платником єдиного податку 3 групи зі ставкою 5 % до доходу без реєстрації ПДВ (а.с. 33 т. 1).
Крім цього, 30.04.2017 року ФОП ОСОБА_1 (Орендодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Теріван-Сервіс» (Орендар) уклали договір оренди нежитлового приміщення №30/04-1, відповідно до якого Орендодавець передає Орендареві, Орендар приймає в строкове платне користування (оренду) нежитлові приміщення загальною площею 295,5 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 27-31).
Положеннями пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Пунктом 287.6 статті 287 Податкового кодексу України (в реакції, яка діяла на дату набуття позивачем права власності на об'єкти нерухомості) визначено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
За змістом статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на дату набуття позивачем права власності на об'єкти нерухомого майна) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Отже, з переходом права власності на будинок/споруди переходить і право користування на земельну ділянку на яких будинок/споруди розміщені.
Слід зазначити, що розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
Згідно з положеннями частини 1-2 статті 120 Земельного кодексу України (в реакції, яка діяла на дату набуття позивачем права власності на об'єкти нерухомості) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований.
За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Водночас, при застосуванні положень статті 120 Земельного кодексу України у поєднанні з нормою статті 125 Земельного кодексу України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності/користування на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти.
Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 Земельного кодексу України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником/користувачем земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 13 квітня 2016 року у справі №6-253цс16.
Слід зазначити, що в силу статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Відповідно до пункту 5.2 статті 5 Податкового кодексу України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення Податкового кодексу України.
Таким чином вказані норми передбачають, що до власника приміщення переходять усі права та обов'язки щодо земельної ділянки, на якій воно розміщене.
Так, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24.01.2018 року по справі №820/7996/13-а (К/9901/3186/18) та від 29.08.2018 року по справі №815/8468/13-а (К/9901/3118/18).
За положеннями частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно із ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для не застосування зазначених норм.
Отже, враховуючи вищенаведені норми та висновки Верховного Суду, позивачка є платником земельного податку як землекористувач з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомості.
При цьому, обов'язок по нарахуванню сум земельного податку фізичним особам покладено саме на органи державної фіскальної служби, яким для визначення розміру вказаного податку необхідно встановити базу оподаткування, наявність грошової оцінки землі, інші відомості для визначення суми податкового зобов'язання.
За приписами пункту 288.7 статті 288 Податкового кодексу України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.
Згідно з пунктом 285.1 статті 285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.
Відповідно до пункту 285.2 статті 285 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).
Пунктом 286.5 статті 286 Податкового кодексу України передбачено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Пунктом 286.1 статті 286 ПК України визначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Статтею 289 ПК України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Матеріали справи містять інформацію щодо суб'єкта та об'єкта земельних відносин на 2017 рік від 29.11.2017 №10092, яка видана ОСОБА_1 за підписом заступника директора Дніпропетровської регіональної Філії ДП Центр ДЗК Мехедою М.В., щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 (комплект виробничих будівель та споруд), загальною площею 0,1721 га, частка користування: 100%; зональний коефіцієнт КМ2: 2,51; сукупний локальний коефіцієнт КМ3: 1,09; коефіцієнт функціонального використання КФ: 1,20; грошова оцінка землі віднесена до частки користування та періоду становить 3283941,51 грн.
Разом з тим, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п. 271.1 ст. 271 ПК України).
Щодо розміру грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно з розрахунками до податкових повідомлень-рішень суми земельного податку за 2017 рік та 2018 рік за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , нараховані позивачеві до сплати за кожен рік відповідно, становлять 98518,25 грн. (1721 кв. м. площа земельної ділянки; 581,21 грн. базова вартість 1 кв. м.; 3283941,51 грн. нормативна грошова оцінка земельної ділянки (НГО); 3% - ставка податку; період оподаткування: січень-грудень).
Однак, позивачка не згодна із зазначеним розрахунком на підставі того, що з 01.05.2017 року земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , передано в оренду третій особі, у зв'язку з чим, позивач вважає, що на підставі положень підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, вона звільняється від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку).
З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 ЗК України).
Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV передбачено, що державній реєстрації підлягають, зокрема, право власності та право користування.
Особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу ХIV Податкового кодексу України.
За підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
При цьому, спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Тобто, у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2
пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом у постановах від 13, 19 та 26 червня 2018 року (справи №826/14615/16, 814/3427/13-а та 826/10930/13-а відповідно), та у постановах від 06 лютого 2020 року у справі №820/3488/16, від 07.12.2020 року справа №826/16910/18.
З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову: відповідачем правомірно нарахований земельний податок за 2017 рік та 2018 рік.
Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача спростовуються доводами, викладеними відповідачем.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правове обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
З огляду на результати розгляду справи розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили 20.01.2021 та може бути оскаржена до Верховного Суду в силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 20.01.2021.
Повний текст постанови виготовлено 27.01.2021.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова