Єдиний унікальний номер 725/5016/20
Номер провадження 2/725/870/20
02.02.2021 року Першотравневий районний суд м.Чернівців
в складі:
головуючого судді Піхало Н. В.
при секретарі Томко І.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої смертю фізичної особи внаслідок вчинення кримінального правопорушення, -
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що 31 березня 2014 року, приблизно о 02 год. 50 хв., ОСОБА_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем марки «Mitsubishi-Gallant», державний номерний знак НОМЕР_1 , в салоні якого в якості пасажирів перебували ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , рухаючись по вул. Винниченка в м. Чернівці, зі сторони вул. Кармелюка в напрямку вул. Руської, зі швидкістю більше 110 км./год, наближаючись до будинку № 111 та проїжджаючи відрізок дороги із заокругленням вліво на небезпечній швидкості, не врахувавши дорожню обстановку та неправильно застосувавши прийоми керування транспортним засобом, допустив виїзд керованого ним автомобіля на зустрічну смугу руху з перетинанням горизонтальної розмітки - подвійної суцільної лінії, після чого виїхавши за межі проїзної частини дороги, допустив наїзд на електроопору № 79/08.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди її дочка ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження у вигляді відкритого перелому кісток склепіння черепа з забоєм речовини головного мозку, які у відповідності до висновку СМЕ № 229 від 29.04.2014 року спричинили смерть потерпілої.
Отже, в результаті вищезазначеної події, яка містить склад кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, настали суспільно небезпечні наслідки, які полягають у настанні смерті ОСОБА_3 .
При цьому, зазначав, що дана дорожньо-транспортна пригода сталась унаслідок грубого порушення та невиконання водієм ОСОБА_2 ПДР України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України за № 1306 від 10.10.2001 року та введених в дію 01.01.2002 року а саме: п. 1.5 Правил, згідно якого дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків; п. 2.3 (б) Правил, згідно якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; п. 2.9 (а) Правил, згідно якого водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння; п. 12.1 Правил, згідно якого під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним; п. 12.4 Правил, згідно якого у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 60 км/год., які знаходяться у прямому причинному зв'язку із виникненням даної ДТП та наслідками, що настали.
Факт скоєння ОСОБА_2 злочину передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, вина останнього в його скоєнні й відповідно і причино-наслідковий зв'язок між протиправними діями ОСОБА_2 та суспільно небезпечними наслідками (смерть потерпілої ОСОБА_3 ) підтверджується вироком Чернівецького апеляційного суду від 28.11.2018 року, який набрав законної сили.
Крім того, зазначала, що від злочину вчиненого ОСОБА_2 , вона, ОСОБА_1 є потерпілою, оскільки є матір'ю ОСОБА_3 , яка загинула в даній ДТП. Та обставина, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 являється донькою позивачки підтверджується свідоцтвом про її народження.
Вважає, що вона, як мати загиблої доньки, втратила найцінніше - свою дитину й відповідно її страждання є неоціненними і вони тривають і досі, а тому посилаючись на невідворотність наслідків, що настали від дій відповідача, глибину її душевних страждань як матері, які пов'язані з втратою найріднішої людини, її рідної дочки, яка загинула в молодому віці, враховуючи принцип розумності та справедливості, з врахуванням характеру та тяжкості правопорушення, яке вчинене відповідачем в стані алкогольного сп'яніння, глибини її фізичних та моральних страждань, просила стягнути з ОСОБА_2 у рахунок відшкодування завданої загибеллю її дочки моральну шкоду в розмірі 500 000 грн., а також а також витрати на професійну правничу допомогу.
У поданому відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 вказував, що вважає вимоги ОСОБА_1 безпідставними та необґрунтованими, а тому просив у задоволенні позову відмовити. Зокрема, зазначав, що позивачка пропустила вставлений положеннями ЦК України трирічний строк позовної давності для звернення до суду з позовними вимогами про відшкодування завданої шкоди, оскілки повідомлення про підозру йому було оголошено 22.09.2014 року й відповідно з цієї дати трирічний строк минув. Крім того, в результаті ДТП він також отримав тілесні ушкодження, які призвели до його інвалідності, й відповідно у зв'язку із інвалідністю він перебуває на обліку в головному Управлінні ПФУ в Чернівецькій області та отримує пенсію, середньомісячний розмір якої становить 1392,40 грн., а також на даний час працює техніком на ПП «Альфа Еліт Груп» з 16.10.2019 року та отримує заробітну плату розмір якої становить 2080 грн. З вказаної заробітної плати та пенсії здійснюється відрахування на користь держави у розмірі 20% на підставі ухвали Машівського районного суду Полтавської області від 16.09.2019 року. Також з його доходів здійснюється відрахування Першим ВДВС на виконання виконавчого листа, виданого Першотравневим районним судом м. Чернівці26.09.2017 року про стягнення з нього в дохід держави витрат за проведення судових експертиз у кримінальному провадженні. Враховуючи розмір його доходів та розмір відрахувань, які здійснюються на користь держави, він позбавлений матеріальної можливості відшкодувати завдану позивачу моральну шкоду. До того ж, у зв'язку з отриманими травмами в результаті ДТП він 1-2 рази на рік проходить курси повторно-відновлювального лікування, потребує медикаментозного лікування, яке є досить коштовним. За таких обставин, враховуючи його майновий стан здоров'я, а тому у нього відсутня можливість сплатити позивачці кошти в якості відшкодування моральної шкоди. Крім того, під час провадження досудового розслідування та під час розгляду кримінальної справи в суді він неодноразово пропонував позивачці кошти, однак на той час вона від них відмовлялась, претензій матеріального та морального характеру до нього не мала. Просив відмовити у задоволені позову у повному обсязі.
Позивачка та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили про їх задоволення.
Відповідач у судовому засіданні позов визнав частково та просив про зменшення розміру стягнення відшкодування на користь позивачки, вказуючи на його тяжке матеріальне становище та неможливість у зв'язку із цим здійснити відшкодування завданої моральної шкоди.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до наступного висновку.
Так, відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження ( а.с 13).
Згідно свідоцтва про смерть, ОСОБА_3 померла у віці 22 роки у м. Чернівці ІНФОРМАЦІЯ_4 ( а.с. 8).
При цьому, як встановлено судом, ОСОБА_3 померла від травм отриманих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася у м. Чернівці 31 березня 2014 року. Даний факт встановлено вироком Чернівецького апеляційного суду від 28 листопада 2018 року, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та за його вчинення призначено йому покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки (а.с. 9-12).
Зокрема, вищевказаним вироком встановлено, що 31 березня 2014 року, приблизно о 02 год. 50 хв., ОСОБА_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем марки «Mitsubishi-Gallant», державний номерний знак НОМЕР_1 , в салоні якого в якості пасажирів перебували ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , рухаючись по вул. Винниченка в м. Чернівці, зі сторони вул. Кармелюка в напрямку вул. Руської, зі швидкістю більше 110 км./год, наближаючись до будинку № 111 та проїжджаючи відрізок дороги із заокругленням вліво на небезпечній швидкості, не врахувавши дорожню обстановку та неправильно застосувавши прийоми керування транспортним засобом, допустив виїзд керованого ним автомобіля на зустрічну смугу руху з перетинанням горизонтальної розмітки - подвійної суцільної лінії, після чого виїхавши за межі проїзної частини дороги, допустив наїзд на електроопору № 79/08.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження у вигляді відкритого перелому кісток склепіння черепа з забоєм речовини головного мозку, які у відповідності до висновку СМЕ № 229 від 29.04.2014 року спричинили смерть потерпілої.
Крім того, згідно вищевказаного вироку суду, дана дорожньо-транспортна пригода сталась унаслідок грубого порушення та невиконання водієм ОСОБА_2 ПДР України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України за № 1306 від 10.10.2001 року та введених в дію 01.01.2002 року а саме: п. 1.5 Правил, згідно якого дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків; п. 2.3 (б) Правил, згідно якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; п. 2.9 (а) Правил, згідно якого водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння; п. 12.1 Правил, згідно якого під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним; п. 12.4 Правил, згідно якого у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 60 км/год., які знаходяться у прямому причинному зв'язку із виникненням даної ДТП та наслідками, що настали.
Так, ч. 6 ст. 82 ЦПК України визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Зважаючи на встановлені вироком суду обставини, суд приходить до висновку, що вони є такі, що не підлягають доказуванню, зокрема в частині чи мали місце протиправні дії відповідача та чи вчинені вони цією особою.
При цьому, звертаючись до суду із відповідним позовом, ОСОБА_1 зазначала, що вона як мати загиблої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, спричиненої з вини ОСОБА_2 доньки, зазнала значних моральних страждань, оскілки втратила найріднішу людину - свою єдину дочку, яка загинула у молодому віці й відповідно її страждання є неоціненними і вони тривають й досі, а тому враховуючи принцип розумності та справедливості, з врахуванням характеру та тяжкості правопорушення, яке вчинене відповідачем в стані алкогольного сп'яніння, глибини її фізичних та моральних страждань, просила стягнути на свою користь завдану загибеллю дочки моральну шкоду, яку оцінює в 500 000 грн.
Таким чином, між сторонами виникли правовідносини з відшкодування шкоди, завданої злочином, внаслідок порушення особистих немайнових прав позивача.
При цьому, відповідальність, що настає в разі завдання будь-кому протиправної шкоди, коли заподіювач не перебуває в договірних відносинах із потерпілим, є деліктною (позадоговірною) відповідальністю.
За деліктним зобов'язанням правопорушник зобов'язаний у повному обсязі відшкодувати завдану шкоду, а інша сторона має право вимагати від заподіювача виконання цього зобов'язання. Деліктна відповідальність є наслідком порушення загального правила - не завдавати шкоди іншому, тобто абсолютного права особи, а наслідком реалізації деліктної відповідальності є відновлення первинного стану потерпілого. Такі зобов'язання мають абсолютний характер і спрямовані на забезпечення найбільш повного відновлення цих прав за рахунок заподіювача шкоди.
Так, відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Частиною ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
За таких обставин, суд враховуючи встановлені фактичні обставини справи, приходить до висновку, що позивачка ОСОБА_1 є потерпілою від злочину, вчиненого відповідачем, оскільки є матір'ю ОСОБА_3 , яка загинула в даній ДТП, а тому має право на звернення до суду із позовом про відшкодування завданої їй моральної шкоди.
Крім того, ч.2 ст. 127, ч.ч.1, 4, 7 ст.128 КПК України визначено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого. Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи вищевказані норми матеріального права, суд приходить до висновку про безпідставність доводів відповідача в тій частині, що оскільки позивачка не скористалася своїм правом на пред'явлення до нього позову в рамках розгляду кримінального провадження й відповідно втратила право на пред'явлення такого позову, що є підставою для відмови в його задоволенні , то суд визнає їх безпідставними.
Крім того, також безпідставними є доводи відповідача в частині пропуску позивачем строку звернення до суду із відповідним позовом, оскільки згідно положень ст. 268 ЦК України на вимогу про відшкодування шкоди завданої смертю особи строки позовної давності не поширюються.
За таких обставин, суд ураховуючи те, що внаслідок вчиненого ОСОБА_2 злочину настала смерть ОСОБА_3 й відповідно матері останньої - позивачці ОСОБА_1 завдана моральна шкода, яку повинен відшкодувати заподіювач шкоди ОСОБА_2 .
При цьому, визначаючи розмір суми відшкодування завданої позивачці моральної шкоди, то виходить з наступного.
Так, відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Таким чином, мотивуючи свої висновки щодо розміру відшкодування завданої моральної шкоди, суд бере до уваги, що відшкодування шкоди в цивільному законодавстві - це інститут, який забезпечує реакцію суспільства на порушення норм права та виконує відновлювальну функцію, спрямовану на приведення морально-психологічного стану потерпілої до стану, що існував до правопорушення.
Вимогу про стягнення моральної шкоди, позивач обґрунтовує тим, що така шкода завдана їй внаслідок смерті дочки, полягає у перенесенні сильного стресу, втраті емоційної рівноваги, відчутті постійного нестерпного болю та душевного занепокоєння, що негативно впливає на здатність у повній мірі зосередитися на основних питаннях життя. Її життя втратило сенс, вона постійно перебуває у пригніченому стані, відчуває стривоженість та дискомфорт.
Відтак, суд враховує суб'єктивне ставлення позивачки до передчасної втрати нею дочки, до свого життя після її смерті, та адекватне уявлення про її психічні страждання. Безповоротно втративши дитину, потерпіла усвідомлює, що втратила перспективи щодо звичних життєвих проблем, мати підтримку в похилому віці, а тому несе моральні страждання, викликані необхідністю докладати зусиль для аргументації подальшого власного життя, що позбавляє її можливості вести звичний спосіб життя.
За таких обставин, суд враховуючи нематеріальність моральних страждань, відсутність чітких критеріїв майнового виразу душевного болю, з урахуванням принципів розумності та справедливості, вважає, що позивачці завдана моральна шкода, яка полягає у втраті душевного спокою, перебуванні у постійному стані стресу, що має триваючий характер.
При цьому, визначаючи суму грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує, що протиправні дії відповідача призвели до тяжких непоправних наслідків у вигляді смерті дитини позивачки, тоді як відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя, здоров'я та безпека належать до найвищих соціальних цінностей. Відтак, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача 300 000 грн.
Суд зазначає, що з урахування глибини страждань позивачки, того, що негативні наслідки вчиненого відповідачем злочину мають незворотній характер, такий розмір моральної шкоди не може вважатися завищеним або надмірним.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, то суд зазначає наступне.
Так, положеннями ЦПК України визначено види судових витрат.
Зокрема, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
Як убачається з матеріалів справи, представником ОСОБА_1 був адвокат Шкварчук В.Д., який діяв на підставі договору про надання правової допомоги від 01 жовтня 2020 року.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачкою було подано розрахунок витрат з детальним описом робіт (наданих послуг) на суму 5885,60 грн., акт виконаних робіт на вищевказану суму, та відповідну квитанцію про оплату послуг на цю суму. Усі вищевказані витрати були пов'язані із розглядом саме цієї справи.
Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).
Відповідно до статті 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону ).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Крім того, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Так, за змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
За таких обставин, суд приймаючи до уваги положення частини третьої статті 141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи та вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню згідно розміру підтверджених позивачем відповідними доказами витрат, а саме на суму 5885,60 грн.
Керуючись ст.ст. 23, 82, 1167, 1168 ЦК України, 4, 5, 7, 10-13, 18, 76-81, 89, 128-131, 133, 141, 211, 223, 247 ч.2, 258, 259, 263-265, 268, 273-279, 280-282 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_3 ) моральну шкоду, завдану внаслідок смерті фізичної особи в розмірі 300000,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_3 ) витрати на правову допомогу в розмірі 5885,60 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Першотравневий районний суд м.Чернівці протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку.
Суддя Першотравневого
районного суду м.Чернівці Н. В. Піхало