П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 лютого 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/2110/20
Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Стас Л. В., Шеметенко Л. П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року у справі за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фермерського господарства «Деметра» про стягнення заборгованості
Короткий зміст позовних вимог.
У червні 2020 року Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду першої інстанції з позовом до Фермерського господарства «Деметра» (далі - ФГ «Деметра») в якому просило стягнути заборгованість на загальну суму 52 625,52 грн. з яких:
- адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 51 940 грн.;
- пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 685,52 грн.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач указував на порушення відповідачем норм Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що підтверджується звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів форми 10-ПІ за 2019 рік. На переконання Фонду, невиконання нормативу у працевлаштуванні однієї особи з інвалідністю у 2019 році супроводжується обов'язковим накладенням адміністративно-господарських санкцій, за умови, якщо підприємство до 15.04.2020 року самостійно їх не сплатить.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року, ухваленого за результатами розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, у задоволенні позову Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем вжито всіх необхідних заходів по створенню робочих місць для інвалідів та їх працевлаштуванню, у зв'язку з чим дотримано вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
На думку суду першої інстанції, причини непрацевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до встановленого нормативу, не залежали від самого роботодавця, тому, в його діях, відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
На користь такого висновку, як указав суд, свідчить усталена практика Верховного Суду.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.
Непогодившись з рішенням суду першої інстанції, Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Обґрунтування доводів апеляційної скарги складається з того, що суд першої інстанції неправильно тлумачить норми матеріального права, а саме приписи статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», оскільки виконанням нормативу робочих місць вважається саме працевлаштування підприємством осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним, а не заходи, що здійснюються з метою працевлаштування осіб з інвалідністю.
Себто, законодавство, яке регулює спірні правовідносини, зобов'язує роботодавця або працевлаштувати інваліда, або сплатити до державного бюджету України відповідну суму адміністративно-господарських санкцій.
Відповідач не скористався процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 311 КАС України, враховуючи відсутність клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справа розглянута в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
ФГ «Деметра» перебуває на обліку у Миколаївському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.
Протягом 2019 року ФГ «Деметра» подавало до Березанського районного центру зайнятості Миколаївської області звіти форми 3-ПН про наявність вакансії для особи з інвалідністю (а.с.39-82). Всього таких звітів у 2019 році підприємством було подано 10.
Також відповідач подавав оголошення щодо наявності вакантної посади у ФГ «Деметра» для особи з інвалідністю (а.с.83-104).
У лютому 2020 року відповідачем подано звіт за 2019 рік форми №10-ПІ, в якому зокрема, зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (рядок 1) у 2019 році - 15 осіб, з них середньооблікова кількість працівників, яким встановлена інвалідність - 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати - 1 особа, фонд оплати праці штатних працівників у 2019 році - 779,1 тис. грн., сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 0 грн.
Отримавши інформацію зазначену у звіті за 2019 рік форми №10-ПІ, позивачем складено розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій та пені за 2019 рік. Так, виходячи з середньооблікової кількості штатних працівників, відповідач мав працевлаштувати 1 особу з інвалідністю. За невиконання вказаного нормативу позивач нарахував 51 940 грн. адміністративно-господарських санкцій та 685,52 грн. пені.
Станом на день звернення до суду відповідачем не сплачено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування 1 особи з обмеженими можливостями.
У зв'язку з несплатою відповідачем суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році у добровільному порядку, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» законодавство про соціальну захищеність інвалідів в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.
Так, згідно зі статтями 17 та 18 цього Закону, метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою ті іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.
Інваліди можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою.
Статтею 19 зазначеного Закону встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Відповідальність за зазначене порушення передбачена статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Так, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Згідно з Порядком сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженим Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Згідно зі ст. 18-1 Закону Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Отже, з положень Закону не вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування їх на створені робочі місця. Такий обов'язок статтею 18 зазначеного Закону покладено на органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.
Утім, як було наведено вище, ФГ «Деметра» вжило, на думку суду апеляційної інстанції, всіх залежних від нього передбачених законодавством заходів для виконання нормативу щодо працевлаштування особи з інвалідністю у 2019 році, тобто вжило заходів для недопущення правопорушення.
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що підприємство повинно або працевлаштувати особу з інвалідністю, або, якщо така особа непрацевлаштована - сплатити адміністративно-господарські санкції, незалежно від того чи звітувало воно про наявність відповідної вакансії, не узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду.
Так, Верховний Суд неодноразово у своїх постановах від 07.02.2018 року у справі № П/811/693/17, від 02.05.2018 року у справі № 804/8007/16, від 08.05.2018 року у справі № 805/2275/17-а, від 13.06.2018 року у справі № 819/639/17 доходив такого висновку.
Зокрема, суд касаційної інстанції зазначав, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду на приписи Порядку подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, роботодавці подають до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.
Наведене, на думку суду касаційної інстанції, свідчить, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Отже, передбачена частиною першою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або:
1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, незвітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або,
2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на встановлені обставини справи та норми права, що їх регулюють, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ФГ «Деметра» виконаний обов'язок, передбачений нормами чинного законодавства, зі створення 1 робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю, відповідно, в його діях відсутній склад правопорушення, що обумовлює відсутність підстав для стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.
Статтею 316 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких умов, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас частина 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції переглянуто рішення суду першої інстанції, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його касаційного оскарження.
Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції не змінював судове рішення та не ухвалював нового, відповідно до ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат не змінюється.
Керуючись статтями 308, 311, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року у справі за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фермерського господарства «Деметра» про стягнення заборгованості - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Л. В. Стас
суддя Л. П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 03.02.2021 року.