П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 лютого 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/4996/20
Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Шляхтицького О.І.
суддів: Семенюка Г.В. , Домусчі С.Д.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Білгород-Дністровського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року по справі № 420/4996/20 за позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
'В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог.
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до Білгород-Дністровського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 у день звільнення з військової служби, усіх належних грошових сум;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове та матеріальне забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за 2015-2017 роки із розрахунку 304,95 гривень в день до дня фактичного розрахунку, а саме за період з 31.05.2017 по 25.06.2020 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 та компенсацією втрати частини грошових доходів передбачених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, прийнятим з метою реалізації Закону та затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів передбачених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, прийнятим з метою реалізації Закону та затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 у зв'язку з порушенням термінів виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2017 роки, як учаснику бойових дій;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів, передбачених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, прийнятим з метою реалізації Закону та затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 у зв'язку з порушенням термінів виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2017-2019 роки, як учаснику бойових дій;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів передбачених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, прийнятим з метою реалізації Закону та затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за 2015-2017 роки;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів, передбачених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, прийнятим з метою реалізації Закону та затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за 2015-2017 роки.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2020 по справі № 420/1282/20 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.05.2017 та зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.05.2017. Рішення суду відповідачем виконано 23.04.2020, а саме позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за час проходження військової служби. Позивач вважає, що виключення його зі списків особового складу військової частини без повного розрахунку є грубим порушенням п.293 Положення про проходження служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України № 1115/2009 від 29.12.2009, відповідно до якого особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення. Позивач вважає, що за період із 31.05.2017 по день фактичного розрахунку - 23.04.2020, ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки; компенсувати позивачу суму податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив, у якому зазначило, оскільки норми КЗпП України не поширюються на правовідносини з проходження військової служби. Крім того, на переконання відповідача компенсація за невикористані додаткові відпустки не входять до жодного із видів забезпечення військовослужбовців. З огляду на те, що позивач у період з 06.08.2019 по 21.02.2020 військову службу не проходив, відповідно і компенсація сум податку з доходів фізичних осіб не підлягає реалізації. Щодо розміру можливого стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідач посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Відповідач переконаний, що підстави для задоволення вимог компенсацію втрати частини грошових доходів, передбачених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, прийнятим з метою реалізації Закону та затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за 2015-2017 роки, як похідної вимог - відсутні.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 30 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 - задовольнив частково.
Зобов'язав Білгород-Дністровський прикордонний загін Південного регіонального управління ДПС України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені -невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2015-2017 роки із розрахунку 304,95 грн в день до дня фактичного розрахунку, а саме за період з 01.06.2017 по 23.04.2020 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Визнав протиправною бездіяльність Білгород-Дністровського прикордонного загону Південного регіонального управління ДПС України щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів передбачених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, прийнятим з метою реалізації Закону та затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за 2015-2017 роки.
Зобов'язав Білгород-Дністровський прикордонний загін Південного регіонального управління ДПС України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів, передбачених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, прийнятим з метою реалізації Закону та затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за 2015-2017 роки.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині задоволення позовний вимог, Білгород-Дністровський прикордонний загін Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, а саме не досконало проаналізовано доводи сторін та надані ними докази, тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- судом першої інстанції не враховано того факту, що норми КЗпП України не поширюються на правовідносини з проходження військової служби і ця правова позиція викладена у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 « Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»;
- суд першої інстанції не звернув увагу, також, на те, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців не входить грошова компенсація за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій та індексація грошового забезпечення (на момент звільнення військовослужбовця зазначені виплати не входити до його місячного грошового забезпечення).
Позивач не надав до суду відзив на апеляційну скаргу.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій з 28.05.2015, відповідно до посвідчення серія НОМЕР_2 , виданого Південним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України.
Згідно з витягу з наказу начальника Білгород-Дністровського прикордонного закону № 210-ос від 31 травня 2017 року «По особовому складу», старшого сержанта ОСОБА_1 , звільненого з військової служби під час дії особливого періоду за пп. «а» (у зв'язку з закінченням строку контракту), виключено зі списків особового складу прикордонного загону та знято з усіх видів забезпечення (а.с.9).
31.03.2020 рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/1282/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського прикордонного загону про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Білгород-Дністровського прикордонного загону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.05.2017 та зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.05.2017 .
23.04.2020 відповідачем виплачено грошову компенсацію за неотриманні дні додаткової відпустки за час проходження військової служби.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що індексації грошового забезпечення за період 2015-2017 року фактично виплачена відповідачем лише 25.06.2020, а не при виключенні позивача зі списків особового складу загону (31.05.2017), що свідчить про порушення строків здійснення такої виплати.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу».
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України регулює Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою Наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України 20 травня 2008 року № 425.
Цю Інструкцію розроблено відповідно до Законів України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про розвідувальні органи України", "Про контррозвідувальну діяльність", "Про Державну прикордонну службу України", постанов Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей", від 07 листопада 2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Відповідно до п. 1.7. вказаної Інструкції грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачене йому або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Таким чином, наведені вище нормативно-правові акти встановлюють право військовослужбовця на грошове забезпечення.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Колегія суддів зазначає, що трудові відносини, які складаються під час проходження військової служби в Державній прикордонній службі України мають специфічну правову природу, а тому потребують детального регулювання спеціальним законодавством, яке визначатиме, зокрема, норми оплати праці, соціальні гарантії, тощо.
Разом з тим, даними нормативно-правовими актами не встановлено відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Статтею 2 «Структура заробітної плати» зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 листопада 2019 року у справі № 805/3385/16-а, від 15 липня 2020 року у справі № 824/144/16-а від 10 жовтня 2019 року у справі №826/4108/15 (провадження № №К/9901/29609/18).
Таким чином, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Доводи апеляційної скарги
З огляду на викладене доводи апеляційної скарги скарги щодо непоширення на спірні правовідносини приписів статей 116, 117 КЗпП України є безпідставними.
Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17, не суперечать наведеній позиції судової палати, а тому підстави відступати від викладеного у цьому судовому рішенні висновку щодо застосування статей 116, 117 КЗпП України відсутні.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Частково задовольняючи позов і зобов'язуючи відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені - невиплату компенсації за не використану додаткову відпустку за період з 01 червня 2017 року по 23 квітня 2020 року із розрахунку 304,95 грн в день до дня фактичного розрахунку, суд першої інстанції, з яким колегія суддів погоджується, дійшов висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин статей 116, 117 КЗпП України.
Згідно з пунктами 2-5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.01.2005 № 17 (17-2005-п) (далі - Порядок № 44) грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця або є особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і установ виконання покарань, МНС, податкової міліції.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
За змістом пунктів 4, 5 Порядку виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Суд обчислив таку суму на підставі пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, виходячи з розміру грошового забезпечення позивача за невикористану додаткову відпустку за 2015-2017 роки із розрахунку 304,95 грн в день до дня фактичного розрахунку.
Беручи до уваги те, що остаточний розрахунок при звільненні відбувся із затримкою (період з 01 червня 2017 року по 23 квітня 2020 року), тому стягненню із відповідача, на переконання суді, підлягав середнє грошова забезпечення за невикористану додаткову відпустку за весь час затримки.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи необхідно застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Аналогічний підхід для обчислення розміру розрахунку за затримку виплати належних звільненому працівникові сум при звільненні, викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Проте, у цій справі матеріали справи не містять, а судами не встановлений загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.1, 3.1.1, 3.2.15, 3.5.9, 3.13.6, 3.19.7 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року № 425, а також винагороди, передбаченої постановами Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 року № 24 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій» та від 20 січня 2016 року № 18 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських», встановлених постановою Волинського окружного адміністративного суду від 1 вересня 2016 року у справі № 803/1105/16.
Тому, обрахована судом відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, сума грошового забезпечення без принципу пропорційності та застосування критерію зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні є передчасною.
Колегія суддів відхиляє довод апеляційної скарги, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців не входить грошова компенсація за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій та індексація грошового забезпечення (на момент звільнення військовослужбовця зазначені виплати не входити до його місячного грошового забезпечення), з огляду на таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року N 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Пунктами 1-3 Порядку № 159 передбачено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
Таким чином, судовим рішенням встановлено, що при звільненні з військової служби відповідач не здійснив усіх належних позивачу виплат, а саме індексації грошового забезпечення.
Відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, колегія суддів дійшла висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Як правильно вказав представник відповідача у апеляційній скарзі, правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року № 425.
Однак, вказані акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців Державної прикордонної служби України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з Державної прикордонної служби України.
Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому відсутні підстави для її задоволення та скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Білгород-Дністровського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Шляхтицький О.І.
Судді Семенюк Г.В. Домусчі С.Д.