П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 лютого 2021 р. Категорія 106000000м.ОдесаСправа № 420/1869/20
Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В.В.
час і місце ухвалення: 13:56, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Семенюка Г.В.
суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І.
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, мотивуючи його тим, що Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2016 року поновлено капітана поліції ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого Суворовського відділу поліції в місті Одеса управління Національної поліції в Одеській області з 12.07.2016 року. 02 січня 2020 року Головним управлінням Національної поліції в Одеській області було видано наказ №4 о/с, згідно якого поновлено капітана поліції ОСОБА_1 (М-184640) на службі в поліції на посаді оперуповноваженого Суворовського відділу поліції в місті Одеса головного управління Національної поліції в Одеській області, з 12 липня 2016 року, відрахувавши з грошового забезпечення компенсацію за 18 діб невикористаної чергової відпустки за 2016 рік. Позивач зазначив, що період з 12 липня 2016 року по 31 грудня 2019 року є вимушеним прогулом, тобто часом, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 05 листопада 2019 року по 02 січня 2020 року в сумі 9983,54 грн., з утриманням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів. У задоволенні решти позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що обов'язок виконання рішення не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.
Головним управлінням Національної поліції в Одеській області було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, відповідач зазначає, що затримка виконання рішення суду стала не з вини ГУ Національної поліції в Одеській області, оскільки ОСОБА_2 самостійно вчинив бездіяльність щодо забезпечення своїх прав та законних інтересів.
На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне:
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з вересня 2005 р. безперервно проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з листопада 2015 р. - в органах поліції на посаді оперуповноваженого Суворовського відділу поліції в м. Одесі ГУ НП в Одеській області.
12.07.2016 року Наказом ГУ НП в Одеській області №635 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за п.5 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність).
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16.09.2016 року у справі №815/3975/16 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області №635 о/с від 12.07.2016 р. в частині звільнення ОСОБА_1 на підставі за п.5 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію» (через службову невідповідність). Поновлено капітана поліції ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого Суворовського відділу поліції в місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області з 12.07.2016 р. Постанова допущена до негайного виконання в частині поновлення позивача на посаді (а.с. 10-19).
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції від 16 вересня 2016 року залишено без змін.
Вказана постанова Одеського окружного адміністративного суду набрала законної сили 08.12.2016 року.
24.04.2019 року представник позивача звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із заявою про видачу виконавчого листа по справі №815/3975/16 (а.с. 136).
26.04.2019 року ОСОБА_1 видано виконавчий лист по справі №815/3975/16 про поновлення на посаді оперуповноваженого Суворовського відділу поліції в місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області з 12.07.2016 р. (а.с. 139-140).
28.10.2019 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного Територіального управління юстиції в Одеській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №60421061 за виконавчим листом №815/3975/16, виданим 26.04.2020 року Одеським окружним адміністративним судом про поновлення капітана поліції ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого Суворовського відділу поліції в місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області з 12.07.2016 р. (а.с. 22-23).
02.01.2020 року Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області №4 о/с, на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 28.10.2019 року ВН №60421061 та постанови Одеського окружного адміністративного суду від 16.09.2016 року по справі №815/3975/16 скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 12.07.2016 року №635 о/с в частині звільнення зі служби в поліції за п.5 ч.1 ст.77 (через службову невідповідність) Закону України «Про Національну поліцію» капітана поліції ОСОБА_1 (М-184640), оперуповноваженого Суворовського відділу поліції в місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області. Поновлено капітана поліції ОСОБА_1 (М-184640) на службі в поліції на посаді оперуповноваженого Суворовського відділу поліції в місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області, з 12 липня 2016 року, відрахувавши з грошового забезпечення компенсацію за 18 діб невикористаної чергової відпустки за 2016 рік (а.с. 21).
Про поновлення на службі в поліції відповідачем внесено відповідний запис № 8 у трудову книжку позивача. Відповідно до запису № 9 у трудовій книжці позивача останній звільнений зі служби в поліції з 02.03.2020 року на підставі наказу ГУ НП від 28.02.2020 року № 288 (а.с.120).
Позивач, вважає, що період з 12 липня 2016 року по 31 грудня 2019 року є вимушеним прогулом, тобто часом, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, у зв'язку із чим звернувся з даною позовною заявою.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що оскільки ГУ НП в Одеській області постанову відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ в Одеській області від 28.10.2019 року про відкриття виконавчого провадження ВП №60421061 за виконавчим листом №815/3975/16, отримало 05.11.2019 року, а поновлено позивача на службі в поліції наказом від 02.01.2020 року №4 о/с, виплаті позивачу підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.11.2019 року по 02.01.2020 року включно, що складає 58 календарних днів, а у стягненні з відповідача середнього заробітку за період часу з 16.09.2016 року по 04.11.2019 року слід відмовити.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду не погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст.235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до ст.236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 р. за № 669/28799 (далі за текстом - Порядок).
Відповідно до п.4 Розділу І Порядку, грошове забезпечення виплачується поліцейським, які призначені на штатні посади в Національній поліції, та курсантам ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання.
Згідно з п.15 Розділу І Порядку, при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно.
Пунктом 6 Розділу ІІІ Порядку встановлено, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення.
Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, який позивач просить стягнути, серед іншого, за період з 12.07.2016 року по 16.09.2016 року, не підпадає під правове регулювання ст.236 КЗпП, оскільки вказаний період є вимушеним прогулом у зв'язку з незаконним звільненням, середній заробіток за який позивач мав право вимагати стягнути одночасно з вимогою про поновлення на службі або після цього окремим позовом, посилаючись на ст.235 КЗпП України.
Предметом же даного позову є стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, і цей період не може обраховуватися з дати, що передує даті ухвалення судового рішення, що не виконується.
Тобто, період з 12.07.2016 року по 16.09.2016 року не є періодом затримки виконання рішення суду, а тому суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 12.07.2016 року по 16.09.2016 року.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 17.09.2016 року по 02.01.2020 року, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (стаття 235 Кодексу законів про працю України).
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.
Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно п.3 ч.1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.
Вищевказана стаття КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, зокрема - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.
Правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року по справі №813/1017/16, від 25.07.2019 року по справі № 360/3630/18, від 16 жовтня 2019 року по справі № 815/6107/17, від 07.05.2020 року по справі № 0670/4692/12.
Також, відповідно до практики Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Отже, з дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов'язок щодо його виконання.
Таким чином, висновки суду першої інстанції, що виконання судового рішення щодо поновлення позивача на посаді має відбуватися в тому числі й за активної участі самого позивача є помилковими.
Враховуючи те, що постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.09.2016 року у справі №815/3975/16 про поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого Суворовського відділу поліції в місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області виконано лише 20 січня 2020 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення за період з 17.09.2016 року по 02.01.2020 року середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України.
Як зазначалось раніше, Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 р. за № 669/28799 (далі за текстом - Порядок).
Згідно з пунктом 9 розділу І Порядку №260, при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Отже, помилковим є розрахунок позивача про стягнення середнього заробітку час вимушеного прогулу, оскільки він ґрунтується на Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
З довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП в Одеській області від 01.04.2020 року №356, вбачається, що за два місяці, що передували звільненню, грошове забезпечення позивача складало: травень 2016 року (31 день) - 5250,00 грн. та червень 2016 року (30 днів) - 5250,00 грн., всього 61 день (10500 грн.). Середньоденне грошове забезпечення складає 172,13 грн. (а.с. 86).
За таких обставин, середній заробіток за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню за період з 17.09.2016 року по 02.01.2020 року (1202 днів), складає 206900,26 грн. (172,13 грн. x 1202 днів = 206900,26 грн.), з утриманням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними матеріалами справи та підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішенням було неправильно застосовано норми матеріального права, а відтак, відповідно до ст.ст. 315, ст. 317 КАС України, - оскаржуване Рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року по справі № 420/1869/20, - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 , - задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 17.09.2016 року по 02.01.2020 року в сумі 206900,26 грн., з утриманням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
У задоволенні решти позову, - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
суддя-доповідач Семенюк Г.В.
судді Домусчі С.Д. Шляхтицький О.І.