П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 лютого 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/6282/20
Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Домусчі С.Д.
суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо зупинення виплати індексації грошового забезпечення з грудня 2015 року по лютий 2018 року, щодо не нарахування та не виплати різниці між сумою індексації належної до виплати в лютому 2018 року і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року (фіксована сума індексації) за період з 01 березня 2018 року по 03 квітня 2020 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з грудня 2015 року по лютий 2018 року включно, застосувавши при нарахуванні та виплаті індексації місяць обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базовий місяць) - січень 2008 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити різницю між сумою індексації належної до виплати в лютому 2018 року і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року (фіксовану суму індексації) за період з 01 березня 2018 року по 03 квітня 2020 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 03 квітня 2020 року по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він з 19.02.2015 року по 03.04.2020 року проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 . Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 26.03.2022 року № 143 був звільнений з військової служби та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.04.2020р. № 78, був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. В період проходження військової служби в військовій частині НОМЕР_1 з грудня 2015 року по лютий 2018 року відповідач протиправно не нараховував та не виплачував індексацію грошового забезпечення, а з березня 2018 року по квітень 2020 року відповідач не в повному обсязі нараховував та виплачував індексацію грошового забезпечення. Також позивач вказував, що індексація грошового забезпечення не була виплачена і при виключенні його із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується листом військової частини НОМЕР_1 від 08.05.2020р. № 1/2551 та довідкою військової частини НОМЕР_2 від 12.06.2020р. № 1338. Проте, на звернення позивача щодо виплати належних йому сум індексації грошового забезпечення відповідач, листом від 08.05.2020р. № 1/2551, відмовив та зазначив, що фінансування на виплату індексації грошового забезпечення в визначений період не проводилось.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 року частково задоволений адміністративний позов ОСОБА_1 .
Визнана протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо зупинення виплати позивачу індексації грошового забезпечення з грудня 2015 року по лютий 2018 року, не нарахування та не виплатити позивачу різниці між сумою індексації належної до виплати в лютому 2018 року і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року (фіксована сума індексації) за період з 01 березня 2018 року по 03 квітня 2020 року;
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з грудня 2015 року по лютий 2018 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу різницю між сумою індексації належної до виплати в лютому 2018 року і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року (фіксовану суму індексації) за період з 01 березня 2018 року по 03 квітня 2020 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням в частині відмови у зобов'язанні відповідача провести індексацію грошового забезпечення з використанням базового місяця саме «січень 2008 року» та щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції щодо передчасності таких позовних вимог, як зобов'язання провести виплату та індексацію грошового забезпечення із застосуванням базового місяця «січень 2008 року».
Щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, апелянт зазначає, що ухвалення судового рішення про зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення не звільняє роботодавця - військову частину від відповідальності, яка встановлена статтею 117 КЗпП України, про що свідчать висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 та від 13.05.2020 року у справі № 810/451/17.
Війська частина НОМЕР_1 у відзиві на апеляційну скаргу посилалась на відсутність з боку військової частини порушень чинного законодавства, та на відсутність правових для задоволення позовних вимог.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Суд встановив, що апелянт з 19.02.2016 року по 03.04.2020 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (а.с. 19, 20, 21).
В період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення Військовою частиною НОМЕР_1 здійснювалося не в повному обсязі, а саме у період з грудня 2015 року по квітень 2020 року не в повному розмірі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення (а.с. 32-37).
06.04.2020 року апелянт звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по квітень 2020 року, але листом від 08.05.2020р. № 1/2551 відповідачем було , відмовлено у задоволенні звернення позивача від 09.04.2020р. №494/Д (а.с. 41).
Вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Проте такий обов'язок покладений на роботодавця, а вимоги щодо використання базового місяця «січень 2008 р.» для проведення індексації грошового забезпечення є передчасними, оскільки нарахування та сплата індексації віднесені до повноважень відповідача який і зобов'язаний провести індексацію грошового забезпечення. При цьому суд першої інстанції зазначив, що позивачу не було відмовлено у проведені індексації, а лише зазначено про відсутність обсягу фінансування, що фактично є бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, а у цьому випадку відновлення порушених прав має відбуватись саме шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Також, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 03 квітня 2020 року по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції виходив з того, що на час ухвалення рішення відсутня певна сума індексації, яка мала б бути нарахована та виплачена позивачу під час звільнення, а тому вимоги щодо зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені є передчасними.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XI визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закону №2011-XII).
Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-XII (надалі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
У статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно з ч.1 ст.5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (ч.2 ст.5 Закону №1282-XII).
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (ч.6 ст.5 Закону №1282-XII).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою КМУ № 1078 від 17.07.2003 року (надалі Порядок № 1078) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства. (абз.8 п.4 Порядку №1078).
Згідно з п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті, а посилання на відсутність фінансування не є підставою для порушення права позивача на отримання індексації грошового забезпечення.
Також апеляційний суд вважає правильним обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь апелянта індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року; та шляхом нарахування та виплати позивачу різниці між сумою індексації належної до виплати в лютому 2018 року і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року(фіксовану суму індексації) за період з 01 березня 2018 року по 03 квітня 2020 року.
Оскільки відповідачем, на час виникнення спірних правовідносин, не вчинялося будь-яких дій по визначенню базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення апелянта, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги та вважає правильним висновок суду першої щодо відсутності підстав вважати, що має місце порушення прав апелянта пов'язаних з визначенням базового місяця для проведення індексації.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що саме в процесі виконання рішення суду першої інстанції відповідач, в порядку встановленому Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядком №1078, визначить базовий місяць для проведення індексації грошового забезпечення позивача.
Вирішуючи питання про обґрунтованість апеляційної скарги в частині, що стосується виплати середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні, апеляційний суд зазначає таке.
Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції встановлено, та апеляційний суд з цим погоджується, що при звільнені з військової служби відповідач протиправно не здійснив усіх належних апелянту виплат, а саме індексації грошового забезпечення.
Відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, апеляційний суд дійшов висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Апеляційний суд зазначає, що правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 року (чинний з 20.07.2018 р.), Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженою наказом Міністерства оборони України № 260 від 11.06.2008 року (чинна з 27.08.2008 року по 19.07.2018 р.) та іншими, але ці акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, апеляційний суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової часини НОМЕР_1 .
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до наданої військовою частиною НОМЕР_1 , на вимогу апеляційного суду, довідки № 123 від 20.01.2021 року, розмір середньоденного грошового забезпечення апелянта становить 944,68 грн.
Апеляційний суд зазначає, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.09.2020 року у справі № 120/579/19-а (ЄДРСР № 91337345), та в силу приписів ст. 242 КАС України, застосовується апеляційним судом.
За таких обставин, апеляційний суд вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо передчасності вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені, оскільки ці вимоги пов'язані саме із спором щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні та по суті є певним видом відповідальності відповідача за протиправне не нарахування та не виплату індексації грошового забезпечення при звільнені апелянта з військової служби.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення такої позовної вимоги, як зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити апелянту середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 03 квітня 2020 року по день фактичного розрахунку, виходячи із середньоденного грошового забезпечення 944,68 грн.
Стосовно інших посилань апеляційної скарги апеляційний суд зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, апеляційним судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити апелянту середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, внаслідок чого, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржуване рішення - скасуванню в частині, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити апелянту середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення таких вимог.
Керуючись ст. 19Конституції України, ст.ст. 2-12, 71-72, 242, 257, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року у справі № 420/6282/20 - скасувати в частині, якою відмовлено у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 03 квітня 2020 року по день фактичного розрахунку, та ухвалити в цій частині нову постанову.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із середньоденного грошового забезпечення 944,68 грн., а саме з 03 квітня 2020 року по день фактичного розрахунку - виплати нарахованої індексації грошового забезпечення відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року у справі № 420/6282/20.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 02.02.2021 року.
Головуючий суддя Домусчі С.Д.
Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.