20 січня 2021 року м. Дніпросправа № 160/4180/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Шальєвої В.А., Олефіренко Н.А., за участю секретаря судового засідання Лащенко Р.В., представника позивача Іванова В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Єлизаветівської сільської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 року в адміністративній справі №160/4180/20 (суддя у 1 інстанції Кальник В.В. за позовом ОСОБА_1 до Голови сільської ради с.Єлизаветівка про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Голови сільської ради с.Єлизаветівка, в якому просив зобов'язати відповідача прийняти рішення щодо розробки документації по відведенню земельної ділянки для безоплатної приватизації.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач звернувся до Єлизаветівської сільської ради із заявою від 10.09.2019 року, в якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 , яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місце розташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 , проте заява залишилася не розглянутою чим порушено права позивача.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Єлизаветівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 10.09.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 . Зобов'язано Єлизаветівську сільську раду Петриківського району Дніпропетровської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.09.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити у задоволені позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач не надав належних і допустимих доказів до суду, які б підтверджували його звернення саме із заявою або клопотанням до відповідача про надання дозволу на розробку землевпорядної документації. При цьому, суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог не зазначивши підстав для такого.
В відзиві на апеляційну скаргу позивач просив відмовити у задоволені апеляційної скарги.
Представник позивача у судовому засіданні просив відмовити у задоволені апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 13 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір б/н відповідно до умов якого сторони зобов'язуються в майбутньому, до 13 травня 2018 року укласти договір купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва, садибного (індивідуального) житлового будинку (має 42% готовності будівництва), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за яким ОСОБА_2 буде продавцем, ОСОБА_1 - покупцем.
Так, ОСОБА_1 звернувся до Єлизаветівської сільської ради із заявою від 10.09.2019 року, в якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 , яка позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 , проте жодної відповіді від відповідача щодо результату розгляду даної заяви від 10.09.2019 року отримано не було.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до пунктів «а» та «б» частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Частиною першою статті 18 Земельного кодексу України визначено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
Згідно з частиною першою статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно з частиною 2 статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.
Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17.
При цьому, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17.
Також, у постанові від 30.05.2018 року у справі №826/5737/16, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що надання дозволу вповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.
З вищенаведеного слідує, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на відповідача обов'язку (не є підставою для виникнення зобов'язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Відповідач може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав визначених законом.
Слід зазначити, що у статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року №280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР) визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Відповідно до статті 53 Закону №280/97-ВР основною формою роботи виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є його засідання. Засідання виконавчого комітету скликаються відповідно сільським, селищним, міським головою (головою районної у місті ради), а в разі його відсутності чи неможливості здійснення ним цієї функції - заступником сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради (районної у місті ради - заступником голови ради) в міру необхідності, але не рідше одного разу на місяць, і є правомочними, якщо в них бере участь більше половини від загального складу виконавчого комітету.
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема про вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Згідно з підпунктом 9 пункту “б” частини 1 статті 33 Закону №280/97-ВР, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою.
За приписами частини 1 статті 46 Закону №280/97-ВР сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, приписами чинного законодавства встановлено, що розгляд заяви заінтересованої особи у вирішенні зазначеного питання повинно прийматися у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування.
З огляду на наведене, за результатами розгляду заяв (клопотань) про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, відповідач має прийняти одне з таких рішень: наказ про надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування; рішення про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням конкретних причин відмови, які передбачені частиною сьомою статті 123 Земельного кодексу України. Надання дозволу або мотивована відмова у наданні такого дозволу оформляється рішенням відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Так, орган місцевого самоврядування зобов'язаний на засіданні сесії ради прийняти рішення про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 12.09.2019 у праві №461/681/16-а (реєстраційний номер судового рішення - 84195861) та від 18.10.2018 у справі №826/19135/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 77248189).
Крім того, Верховний Суд у постанові від 03.07.2018 у справі №389/73/15-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 75082513) дійшов висновку про те, що Земельним кодексом України не передбачено право ради взагалі не розглядати питання затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки або проекту землеустрою із подальшою передачею земельної ділянки у власність, а закріплено, що орган місцевого самоврядування зобов'язаний прийняти відповідне рішення (ст. 122 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Водночас, в даному випадку відповідач не приймав жодного рішення за результатами розгляду поданих позивачем заяв про надання дозволу на складання проекту землеустрою, що є протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, про що правильно зазначив суду першої інстанції у своєму рішенні.
Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог не зазначивши підстав для такого є хибним, оскільки суд першої інстанції з метою ефективного захисту порушених права позивача та з метою належного їх відновлення зобов'язав відповідача саме розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.09.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 .
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321,322, 327, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Єлизаветівської сільської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 року в адміністративній справі №160/4180/20 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 року в адміністративній справі №160/4180/20 - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частина постанови складена 20.01.2021 року, в повному обсязі постанова складена 01.02.2021 року.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя В.А. Шальєва
суддя Н.А. Олефіренко