ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
02 лютого 2021 року м. Київ № 640/19134/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до 1) Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в
місті Києві державної адміністрації;
2) Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат
про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено повністю. Визнано протиправними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати у 2020 році ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 05 травня в розмірі меншому ніж передбачено статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Зобов'язано Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Представник позивача подав заяву про ухвалення додаткового судового рішення, у якій зазначає, що при ухваленні рішення по справі № 640/19134/20, судом не вирішено питання про розподіл витрат на професійну правову допомогу та просить стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частинах першій і другій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Верховний Суд у постанові від 05 червня 2018 року по справі № 904/8308/17 дійшов висновку про те, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати Були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Верховний Суд у додатковій постанові від 08 травня 2018 року по справі № 810/2823/17 зробив висновок, що надані позивачем первинні документи на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу повинні: відповідати вимогам первинного документа встановленим вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, містити посаду особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; зміст послуг (зазначених в договорі про надання правової допомоги та актах) повинен мати посилання на конкретні дії та/або документи, вчинені/складені адвокатом; платіжний документ має утримувати в собі належне, повне призначення платежу та відмітки банку його проведення відповідно до п.п. 1.22, 2.3, 2.24 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України № 22 від 21 січня 2004 року.
Так, позивачем до позовної заяви надано копії: договору про надання правничої допомоги від 03 серпня 2020 року № 05/03-08, акту виконаних послуг до вказаного договору від 06 липня 2020 року та прибуткового касового ордеру від 06 серпня 2020 року.
Відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 договору від 03 серпня 2020 року № 05/03-08, розмір витрат залежить від фактично потраченого часу адвокатом виходячи зі ставки 1000 грн за годину роботи.
На підтвердження наданих робіт адвокатом надано акт виконаних робіт від 06 липня 2020 року. З вказаного акту вбачається, що клієнт ( ОСОБА_1 ) та виконавець (Адвокатське об'єднання "Модум"), діючи на підставі договору про надання правової допомоги № 05/03-08 від 02 серпня 2020 року.
Отже, з наданих доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу вбачається, що акт приймання виконаних робіт датований 06 липня 2020 року, в той час, як договір підписаний сторонами 03 серпня 2020 року.
Разом з тим, в акті виконаних робіт є посилання на договір від 02 серпня 2020 року, який не надано суду.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивачем не підтверджено наданими доками понесені ним витрати на правову допомогу, а тому заява про ухвалення додаткового судового рішення не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 132, 134, 139, 246, 252, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення - відмовити.
Додаткова постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Аверкова