ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 січня 2021 року м. Київ № 640/19431/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Проксімус» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Проксімус» (далі також - позивач) із позовною заявою до Державної податкової служби у м. Києві (далі також - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.07.2020 №00005260502, яким визначено товариству суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 106 650,00 грн. та штрафними санкціями - 53 325,00 грн.
В обґрунтування позову зазначило, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки №207/26-15-05-02-01-14/31355139 від 19.03.2020 є безпідставними в частині встановлених в ході перевірки порушень ТОВ «Проксімус» вимог Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України) під час здійснення господарських взаємовідносин з ТОВ «Велорс» на користь позивача, як контрагента.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2020 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на висновки, викладені в акті перевірки №207/26-15-05-02-01-14/31355139 від 19.03.2020, згідно яких не підтверджено реальність господарських операцій ТОВ «Проксімус» з ТОВ «Велорс».
Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив.
Посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Проксімус» з метою дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Велорс».
За результатами перевірки складено акт №207/26-15-05-02-01-14/31355139 від 19.03.2020.
В ході перевірки виявлено, що ТОВ «Велорс» має анульоване свідоцтво платника ПДВ по причини неподання декларацій протягом року, також за інформацією ЄРДР товариство віднесено до групи підприємств, які зареєстровані на підставних осіб з метою прикриття незаконної діяльності, крім того, ТОВ «Проксімус» було задекларовано придбання у ТОВ «Велорс» товар, але згідно ЄРПН останній здійснював придбання та реалізовував зовсім інші товари. В акті перевірки зафіксовано порушення ТОВ «Проксімус» вимог пункту п.44.1, п.44.2, п.44.6 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, п.п.5, 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого наказом МФУ від 29.11.1999 №290, що призвело до заниження доходу, який враховується при обчисленні фінансового результату до оподаткування на загальну суму 595 500,00 грн., в тому числі за 2016 рік - 592 500,00 грн.
На підставі висновків акту №207/26-15-05-02-01-14/31355139 від 19.03.2020 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.07.2020 №00005260502, яким визначено товариству суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 106 650,00 грн. та штрафними санкціями - 53 325,00 грн.
Позивач, вважаючи податкове повідомлення-рішення від 26.11.2019 протиправним, звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовим відносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України (далі - ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.
Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
У відповідності до приписів підпункту 14.1.1 пункту 14.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Згідно із п.135.1 ст.135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
Так, згідно з пунктом 14.1.181 п.14.1 ст.14 податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;
в) ввезення товарів на митну територію України;
г) вивезення товарів за межі митної території України;
е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
При цьому, відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з п.198.2 ст.192 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством України.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до п.44.2 ст.44 ПК України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Судом встановлено, що в Акті перевірки контролюючий орган посилається на наявну податкову інформацію щодо неможливості підтвердження реальності проведених з ТОВ «Велорс» господарських операцій.
Вирішуючи питання про реальність проведених з ТОВ «Велорс» господарських операцій суд враховую таке.
ТОВ «Проксімус» придбало у ТОВ «Велорс» вимірювальний прилад Rohde Schwarz NRP RF Power Meter w|NRP-Z22 Sensor (10Mhz-18Ghz-57 to+33 dbm) та вимірювальний прилад GENCOMM GC710A Base Station Analyzer w/Cabl@antenna analyzer.
Так, з метою реалізації даної угоди, ТОВ «Велорс» на підставі видаткової накладної №РН-1115-12 від 15.11.2016 на суму 592 500,00 грн., в т.ч. ПДВ 98 750,00 грн. передало на користь ТОВ «Проксімус» вище зазначені вимірювальні прилади.
15.11.2016 в ЄРПН було зареєстровану податкову накладну №142 з відображенням постачальника ТОВ «Велорс», покупця - ТОВ «Проксімус» із зазначенням коду товару, одиниці, ціни постачання, обсяги тощо.
В подальшому ТОВ «Велорс» виставило рахунок на оплату №15/11-1 від 05.12.2016.
Платіжним дорученням №5476 від 05.12.2016 позивачем перераховано вартість отриманих приладів - 592 500,00 грн., що підтверджує саме придбання зазначених вище приладів у ТОВ «Велорс».
Також позивач поставив на облік зазначені прилади як основні засоби, при цьому необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою використання їх в господарській діяльності, а придбані основні засоби використовувались виключно в господарській діяльності.
Отже, ТОВ «Проксімус» придбав саме основні засоби: вимірювальний прилад - Rohde Schwarz NRP RF Power Meter вартістю 206 807,00 грн. без ПДВ та вимірювальний прилад -GENCOMM GC710A Base Station A - вартістю 286 943,00 грн. без ПДВ та віднесено на рахунок 1521 «Придбання основних засобів» і зроблено відповідний запис в бухгалтерському обліку. Об'єкт основних засобів був введений в експлуатацію 31.12.2016.
На момент здійснення господарської операції ТОВ «Велорс» було зареєстровано як юридична особа та платник податку на додану вартість, установчі документи недійсними не визнавались.
Вище зазначене спростовує доводи контролюючого органу щодо віднесення вимірювальних засобів до складу «Інших доходів» товариства.
Позивачем на час проведення перевірки не було надано видаткової накладної №РН-1115-12 від 15.11.2016 у зв'язку з її втратою, однак суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, так само як і помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі зобов'язання платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Факт реєстрації податкової накладної №142 від 15.11.2016 засвідчений в ЄРПН та не була зупинена контролюючим органом.
В акті перевірки контролюючим органом не наведено належних доказів на підтвердження недобросовісності ТОВ «Велорс» як платника податків або можливої його фіктивності, так і реальність господарської операції, рух активів та зміни майнового стану ТОВ «Проксімус», як платника податків, повністю підтверджується матеріалами справи.
Також, суд зауважує, що посилання відповідача на наявність кримінального провадження №32018000000000028 як на підставу для висновку щодо нереальності господарських операцій з ТОВ «Велорс», не можуть братися до уваги, оскільки належним та допустимим доказом не здійснення господарської діяльності, в т.ч. з метою ухиленням від сплати податків та/або надання переваг контрагентам у вигляді штучного збільшення суми податкового кредиту, є вирок у кримінальній справі, проте, до матеріалів справи не надано належних доказів на підтвердження існування як вироків судів стосовно посадових осіб ТОВ «Велорс», так і обставин проведення допитів останніх у рамках досудових розслідуваннях у рамках відповідних кримінальних проваджень.
Крім того, суд бере до уваги правовий висновок Верховного Суду у постанові від 26.06.2018 по справі № 808/2360/17, відповідно до якого: «Суд вважає неприйнятними доводи відповідача про те, що сам факт того, що деякі контрагенти позивача фігурують в досудових розслідуваннях, порушених за ознаками кримінального правопорушення є доказом протиправного формування податкового кредиту, з огляду на необґрунтованість належності цього конкретного доказу для підтвердження заперечень в розумінні частини третьої" статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України.
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання ним передбаченої законом податкової вигоди.
Відтак, лише за умови підтвердження реального характеру здійснених операцій, як у розглядуваній справі, платник не несе відповідальності за порушення допущені його постачальниками, якщо не буде доведено безпосередню участь платника у зловживанні та штучному формуванні показників податкового обліку».
Аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 23.10.2018 по справі № 815/2946/13.
Таким чином, враховуючи викладене, наявні матеріали справи і те, що відповідачем не спростовані доводи позивача, суд дійшов висновки, що у ГУ ДПС не було підстав для винесення спірного податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення від 10.07.2020 №00005260502, яким визначено товариству суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 106 650,00 грн. та штрафними санкціями - 53 325,00 грн., є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 КАС України).
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача у розмірі 2 399,63 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.
Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Проксімус» - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати прийняте Головним управління ДПС у м. Києві податкове повідомлення-рішення від 10.07.2020 №00005260502.
3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Проксімус» (код ЄДРПОУ 31355139) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 43141267) понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 399,63 (дві тисячі триста дев'яносто дев'ять) грн. 50 коп.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Проксімус» (03189, м. Київ, вул. Успішна, 34, код ЄДРПОУ 31355139);
Відповідач: Головне управління ДПС у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 43141267)
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.В. Смолій