ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
02 лютого 2021 року м. Київ № 640/33251/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Маруліної Л.О., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Центрального міжрегіонального управління ДМС України у м. Києві та Київській області
про визнання протиправним та скасування рішення,-
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі також - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 24.12.2020 року про скасування рішення ГУ ДМС України в м. Києві від 15.01.2018 року про оформлення громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ).
Адміністративний позов обґрунтовано тим, що позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві із заявою про набуття громадянства, відповідно до вимог частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство». Підставою для набуття громадянства України стало постійне місце проживання його батька- ОСОБА_2 на території України.
За результатами розгляду заяви, Головним управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві прийнято рішення від 15.01.2018 року про набуття позивачем громадянства України, на підставі чого, останньому видано паспорт громадянина України у формі ID картки № НОМЕР_2 .
Рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 12.03.2019 року скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві від 15.01.2018 року про набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 . Підставою для прийняття оскаржуваного рішення стало повідомлення Національної поліції України про те, що паспорт громадянина Ізраїлю № НОМЕР_3 , виданий на ім'я ОСОБА_1 , визнано викраденим на території держави Ізраїль, а також таким, що видався іншій особі.
Позивачем оскаржено вказане рішення в судовому порядку, та рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.10.2019 року у справі №640/11913/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2020 року, скасовано рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 12.03.2019 року.
Водночас, ігноруючи набране законної сили рішення суду, відповідачем повторно прийнято рішення від 09.04.2020 року, яким скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві від 15.01.2018 року про набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 .
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.08.2020 року у справі №640/10643/20, яке не оскаржено Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, рішення від 09.04.2020 року визнано протиправним та скасовано.
Водночас, відповідачем втретє, з тих самих підстав, які досліджено та оцінено в судових рішеннях у справах №640/11913/19 та №640/10643/20, прийнято рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 24.12.2020 року про скасування рішення ГУ ДМС України в м. Києві від 15.01.2018 року про оформлення громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 .
З огляду на зазначені позивачем обставини прийняття оскаржуваного рішення, позивач просить позовні вимог задовольнити.
Разом із позовом подано заяву про забезпечення позову.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.12.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Витребувано у Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області: копії справи про оформлення набуття громадянства України відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_1 ; копії всіх документів, що слугували підставою для прийняття подання про скасування рішення про оформлення громадянства України від 24.12.2020 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.12.2020 року заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову задоволено. Зупинено дію рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 24.12.2020 року про скасування рішення Головного управління ДМС України в м. Києві від 15.01.2018 року про оформлення громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ) до набрання законної сили рішенням суду у справі №640/33251/20.
Через канцелярію суду 11.01.2021 року відповідачем подано відзив на позовну заяву та витребувані ухвалою суду документи.
Відповідач проти задоволення позову заперечує з тих підстав, що позивачем подано неправдиві відомості для набуття громадянства. Згідно з вимог пункту 88 Порядку провадження із заявами і поданнями з питань громадянства України підставою для скасування громадянства є подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України. Відповідачем повідомлено суд, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення стала інформація, викладена у листі Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України (вх. №6.4/4844-20 від 23.12.2020 року) про те, що позивачу було достеменно відомо, що він є громадянином іншої країни, а саме громадянином Російської Федерації.
Також, відповідачем стверджується, що підстави для набуття позивачем громадянства України були відсутні, оскільки спосіб, в який оформлювалися документи, на підставі яких ним набуто громадянства України, є незаконним, а інформація, яка у них міститься, є недостовірною.
Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.
Через канцелярію суду 25.01.2021 року відповідачем подано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, в той час, як 25.01.2021 року представником позивача подано клопотання про пришвидшення розгляду справи.
Вирішуючи клопотання відповідача, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, оскільки заявлене відповідачем клопотання не містить жодних обґрунтувань щодо необхідності проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін, та не містить підстав для такої необхідності.
Разом з тим, з огляду на предмет позову, адміністративна справа №640/33251/20, в розумінні, та згідно приписів частини другої та пункту першого частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, є справою незначної складності, для якої пріоритетним є її швидке вирішення, що є підставою ля задоволення клопотання представника позивача.
Враховуючи наявність усіх процесуальних заяв по суті, витребуваних судом документів, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцем Російської Федерації, згідно з рішенням Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві від 15.01.2018 року набуто громадянство України на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України».
24.12.2020 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві від 15.01.2018 року про набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 .
Вважаючи це рішення протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив, пояснення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб встановлено Законом України від 18.01.2001 року №2235-III «Про громадянство України» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №2235).
Статтею 1 Закону №2235визначено, що громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Частиною першою статті 8 Закону №2235 передбачено, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.
Згідно з вимогами статті 17 Закону №2235 громадянство України припиняється: внаслідок виходу з громадянства України; внаслідок втрати громадянства України; за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Пунктом 2 частини першої статті 19 Закону №2235 передбачено, що підставами для втрати громадянства України є, зокрема, набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів.
Відповідно до положень статті 21 Закону №2235 рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджено Указом Президента України від 27.03.2001 року №215 (в редакції Указу Президента України від 27.06.2006 року № 588/2006) (із змінами і доповненнями) (далі також - Порядок №215).
Вказаним Порядком №215 визначено перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
Так, пунктом 44 Порядку №215 визначено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Згідно пункту 88 Порядку №215 для скасування рішень про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону органами міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України готуються такі документи: подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України;
документи, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням (стаття 8 Закону) або була поновлена у громадянстві України (стаття 10 Закону) шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України (довідка територіального органу Державної міграційної служби України, дипломатичного представництва чи консульської установи про те, що іноземець, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, не подав документ про припинення цього громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують (частина п'ята статті 8 та частина друга статті 10 Закону); інформація територіального органу Державної міграційної служби України про те, що іноземець, який подав декларацію про відмову від іноземного громадянства, не повернув паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави (частина восьма статті 8 та частина сьома статті 10); інформація про те, що на момент реєстрації громадянином України існували підстави, за наявності яких особа не поновлюється у громадянстві України (частини перша та друга статті 10 з урахуванням частини п'ятої статті 9 Закону; частина п'ята статті 10 Закону); інформація про інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України відповідно до статей 8 та 10 Закону, або інформація про приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України відповідно до статей 8 та 10 Закону.
Так, пунктом 96 Порядку №215 подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 Закону, стосовно особи, яка проживає в Україні, готується територіальним підрозділом Державної міграційної служби України, до якого цією особою подавалися документи щодо оформлення набуття громадянства України.
Подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України разом із документами, передбаченими підпунктом «б» пункту 88 цього Порядку, надсилається до територіального органу Державної міграційної служби України.
Пунктом 97 Порядку №215 зазначено, що рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується керівником територіального органу Державної міграційної служби України або його заступником.
Повідомлення про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України у тижневий строк надсилається до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, яким було внесено подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України.
Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у тижневий строк з дня одержання повідомлення про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України повідомляє про це відповідну особу у письмовій формі із зазначенням причин скасування такого рішення.
З аналізу наведених правових норм висновується, що скасування рішення про оформлення набуття громадянства відбувається на підставі документів, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, що унеможливлюють набуття громадянства України.
Отже, скасування рішення про оформлення набуття громадянства потребує наявності достатніх та належних доказів щодо встановлення факту подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів.
Дослідивши матеріали справи №81-2786/2017 про оформлення набуття громадянства України відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» громадянина держави Ізраїль ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судом встановлено, що оскаржуване рішення від 24.12.2020 року прийнято відповідачем на підстав подання Шевченківського РВ ЦМУ ДМС в м. Києві, відповідно до змісту якого, підставами для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України згідно із статтею 21 Закону України «Про громадянство України» зазначено:
1) набуття позивачем громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей, а саме: факт видачі документа, що засвідчує родинні стосунки (свідоцтво про народження НОМЕР_4 від 29.06.2012 року, видане Митищинським управлінням РАЦС Головного управління РАЦС Московської області на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з особою, яка народилася на території України до ІНФОРМАЦІЯ_2 не підтверджується (за даними архіву Митищинського управління РАЦС Московської області в період з 07.11.1974 року до 09.07.2018 року відсутній запис акта про народження стосовно ОСОБА_1 , архівний фонд збережений повністю, свідоцтва серії V-МЮ ніколи не надходили до зазначеного управління для оформлення та видачі) (копія листа Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України від 23.12.2020 року №ІР/1504/09/F03/34973/ FF10 /R2/1);
2) паспорт громадянина Держави Ізраїль № НОМЕР_3 , який подано ОСОБА_3 разом із заявою для набуття громадянства України є таким, що видавався іншій особі та є викраденим 19.05.2015 року на території Держави Ізраїль;
3) на момент подання документів та прийняття рішення про набуття громадянства України є особою з іншими персональними даними (згідно з висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №СЕ-19/111-020/60594-ТР від 12.12.2020 року за результатами трасологічної експертизи за спеціальністю 4.6 «Дактилоскопічні дослідження», проведеної в кримінальному провадженні Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві №12019100040000938, зображення відбитків пальців рук в електрофотографічній копії на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Російської Федерації, який перебуває у міжнародному розшуку, та відбитків пальців рук в дактилоскопічній карті на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишені однією особою).
Щодо тверджень відповідача про набуття позивачем громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей, суд зазначає наступне.
Кримінальним кодексом України передбачено покарання за підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів, що врегульовано статтею 358.
Відповідно до абзаців першого-другого статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
З аналізу наведених правових норм, суд дійшов висновку, що рішення про оформлення громадянства України особі, яка набула це громадянство, зокрема, на підставі статті 8 Закону №2235, може бути скасовано лише за встановлення та беззаперечного доведення певних обставин, а саме, встановлення у передбаченому чинним законодавством порядку факту набуття громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, при цьому ці обставини мають бути доведені належними та допустимими доказами, якими, в даному випадку є відповідний вирок суду.
Отже, скасування рішення про оформлення набуття громадянства потребує доведеності та наявності письмових доказів щодо встановлення факту подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів.
Під час розгляду справи відповідачем не надано жодного доказу, який би беззаперечно доводив факт, що ОСОБА_1 набуто громадянство України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Згідно з приписами статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Оскільки підробка документів є кримінально караним діянням, встановлення даного факту має підтверджуватись виключно вироком суду в рамках кримінального провадження, а відтак, до набрання вироком законної сили, особа не може вважатися такою, що скоїла підробку документу.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 820/1293/16, від 31.03.2020 року у справі №826/15115/17.
В свою чергу, дослідивши зміст листа Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України від 23.12.2020 року №ІР/1504/09/F03/34973/ FF10 /R2/1 судом не визнано останній належними та достовірним доказом в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не підтверджує факт підроблення документів чи надання неправдивих відомостей позивачем, що надали йому право набути громадянства України за територіальним походженням.
Крім того, матеріали адміністративної справи не містить жодних належних доказів, що паспорт громадянина Держави Ізраїль № НОМЕР_3 , який подано ОСОБА_3 разом із заявою для набуття громадянства України, є таким, що видавався іншій особі та є викраденим 19.05.2015 року на території Держави Ізраїль.
Враховуючи те що, факт набуття позивачем громадянства, шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту не встановлено у судовому порядку, а, зокрема, лист Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України від 23.12.2020 року №ІР/1504/09/F03/34973/ FF10 /R2/1 не може слугувати достатньою правовою підставою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України, суд дійшов висновку про передчасність прийнятого відповідачем оскаржуваного рішення з цих підстав.
Окрім вказаного, посилання відповідача на висновки трасологічної експертизи, проведеною в рамках кримінального провадження №1209100040000938 не можуть бути визнаними належними та допустимими доказами в межах оцінки правомірності прийнятого відповідачем рішення про скасування рішення про оформлення громадянства України за територіальним походженням, як в силу статті 62 Конституції України, так і в силу положень Закону №2235 та Порядку №215.
Також, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Перший протокол та протоколи № № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, а Законами України від 22.02.2000 року №1484-ІІ, від 28.11.2002 року №318-ІV, від 09.02.2006 року №33435-ІV ратифіковано протоколи №№ 6, 12, 13, 14 до Конвенції.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477- ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
В свою чергу, відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 8 Конвенції передбачено, що кожен має право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Крім цього, статтею 2 Протоколу №4 до Конвенції передбачено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Верховенство права є одним з головних та важливих засобів досягнення внутрішньої мети права - забезпечення пріоритету природних прав людини. Принцип верховенства права є концентрованим виразом юридичних гарантій досягнення індивідами своїх цілей при укладенні суспільного договору, а за допомогою його дії діяльність держави спрямовується на виконання мети - утвердження і забезпечення прав людини.
Європейським судом з прав людини у рішеннях неодноразово вказувалося, що будь-яке втручання у право особи має бути: 1) здійснено згідно з законом; 2) переслідувати легітимну мету або цілі; 3) бути необхідним у демократичному суспільстві (тобто пропорційним цілям, які мали бути досягнуті та виправданим).
Статтею 8 Конвенції державу зобов'язано поважати, зокрема, приватне життя. Відтак, носії державної влади мають враховувати ці зобов'язання, приймаючи рішення про якійсь захід, котрий може впливати на один з інтересів, захищених статтею 8. При цьому таке рішення має справедливо урівноважувати зазначені права громадян та інші відповідні інтереси.
Право на справедливий суд, яке гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Принцип правової визначеності є важливою складовою принципу верховенства права. У широкому розумінні принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення стабільного правового положення людини шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування. Принцип правової визначеності є різновидом загальних принципів права. Він знаходить своє відображення у джерелах права ЄС і застосовується у практиці ЄСПЛ, є спільним для правопорядків держав - членів ЄС і набуває поширення у праві України.
У світлі наведених принципів ЄСПЛ зазначає, що кожне виправдане втручання має спиратися на закон. Відповідно до судової практики Європейського суду це означає не лише наявність підстав для втручання в національному законодавстві, але й додержання таким законодавством певних вимог. Зокрема, воно має бути доступним для тих, кого зачіпає, наслідки його застосування мають бути передбачуваними і таке законодавство повинно відповідати принципові верховенства права.
В свою чергу, принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
Закон має бути таким, щоб особи, на яких він може вплинути, могли передбачити можливі рішення на основі цього закону і відповідним чином коригувати свою поведінку.
У справі «Мелоун проти Сполученого Королівства» Європейським судом зазначено, що вимога передбачуваності означає, що закон має бути достатньо чітким у своїх положеннях, щоб громадяни усвідомлювали обставини і умови, за яких органи влади, уповноважені застосовувати втручання в право на повагу до приватного життя.
Судом дотримується думка, що словосполучення «згідно з законом» не просто відсилає до національного законодавства, а й пов'язане з вимогою якості «закону», тобто вимогою дотримання принципу верховенства права, про що прямо йдеться у преамбулі Конвенції. Отже, цей вислів означає, - і це випливає з предмета і мети статті 8, - що в національному законодавстві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання державних органів у права, гарантовані пунктом 1.
Крім того, ЄСПЛ зазначено, що втручання має бути не лише здійснено згідно з законом, але й вважатися необхідним у демократичному суспільстві. Поняттям необхідності передбачено, що для такого втручання є нагальна суспільна потреба і що втручання пропорційне законній меті його здійснення (рішення у справі Кемпбелл проти Сполученого Королівства» від 25.03.1992 року, п.44).
Судом має бути перевірено, чи було втручання виправданим та необхідним у демократичному суспільстві, та, зокрема, чи було воно пропорційним, і чи були причини, надані національними органами влади на його виправдання, важливими та достатніми.
З урахуванням вищенаведених положень Конвенції та правових позицій ЄСПЛ, суд зазначає, що втручання відповідача у приватне життя позивача не відповідало закону, воно жодним чином не було виправданим та необхідним у суспільстві та не було пропорційним законній меті його здійснення, тобто необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, не дотримано.
Відповідачем у справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності вчинення дій при прийнятті оспорюваного рішення.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з квитанцією № 2154649211 від 29.12.2020 року позивачем сплачено судовий збір в розмірі 840, 80 грн. Відтак, з огляду на задоволення позову, суд дійшов висновку про присудження на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 840, 80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79,139, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 24.12.2020 року про скасування рішення ГУ ДМС України в м. Києві від 15.01.2018 року про оформлення громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 ).
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598, адреса: 02152, вул. Березняківська, 4-а) сплачену суму судового збору за подання позовної заяви у розмірі 840, 80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.).
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статті 293, 294, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:
Позивач: ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598, адреса: 02152, вул. Березняківська, 4-а).
Повне рішення складено 02.02.2021 року.
Суддя Л.О. Маруліна