01 лютого 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/3811/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Херсонській області з такими вимогами:
1. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням передбаченого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» обмеження нарахування у розмірі 124 075 грн. 73 коп.
2. Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області нараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року відповідно до ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у розмірі 124 075 грн. 73 коп. з утримання усіх передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
3. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працює суддею Великолепетиського районного суду Херсонської області. У період з квітня 2020 року по серпень 2020 року відповідач протиправно здійснював виплату суддівської винагороди у меншому розмірі із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 р. №294-ІХ. Зазначає, що суддівська винагорода регулюється виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів" і не може визначатись іншими нормативно-правовими актами. Застосування відповідачем обмеження, передбаченого ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на час карантинних заходів і застережень, є протиправним, впливає на гарантії незалежності судді та належні умови оплати праці. Посилається на рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду, яким Конституційний Суд України визнав неконституційними положення частин 1, 3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" №294-ІХ, абзацу 9 п. 2 розділу 2 "Прикінцеві положення" Закону України № № 553-IX, зазначивши, що після закінчення строку дії обмеження втрачені у зв'язку з цим кошти (суддівську винагороду) необхідно компенсувати відповідними виплатами. Викладені обставини слугували підставою для звернення до суду із цим позовом.
ТУ ДСА України в Херсонській області надало до суду відзив на позовну заяву. Позиція органу обґрунтована тим, що обмеження виплат суддівської винагороди позивача, здійснювалося на підставі ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та є правомірним. Оскільки відповідач є розпорядником коштів нижчого рівня, то відповідно не наділений повноваженнями здійснювати виплати без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-IX). Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020р. №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ. Частиною другою статті 152 Конституції України, частиною першою статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України", передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Однак, Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020р. № 10-р/2020 не визначив будь-яких особливостей застосування чи виконання свого рішення аніж наступний: положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, (пункт 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020).
Крім того відповідач посилається на рішення Ради суддів від 24.04.2020 року № 22 та їх рекомендації щодо нарахування та виплати суддівської винагороди з урахуванням Закону №553-ІХ. Вважають, що ТУ ДСА у Херсонській області не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених ЗУ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на такі обставини.
Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 21 травня 2015 року №479-УІІ, ОСОБА_1 , обрано безстроково на посаду судді Великолепетиського районного суду Херсонської області, що підтверджується наказом в.о. голови Великолепетиського районного суду Херсонської області від 28.05.2015 року № 03-03/31 «Про обрання безстроково на посаду судді ОСОБА_1 »,
Відповідно до довідки про доходи, виданої ТУ ДСА у Херсонській області від 27.10.2020 року, ОСОБА_1 у квітні - вересні 2020 року виплата суддівської винагороди проводилась із застосуванням обмеження, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ та була зменшена на суму 124075,73 грн.
Вказана сума визначена позивачем до стягнення з відповідача як неправомірно утримана із його суддівської винагороди.
Не є предметом спору у цій справі складові суддівської винагороди, встановлені надбавки, а позивач лише не погоджується із застосуванням до його суддівської винагороди обмежень визначених Законом №553-ІХ.
При прийняті рішення суд враховує такі приписи діючого законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 2 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Згідно з ч. 9 ст. 135 Закону №1402 обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон №553-ІХ, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнений статтею 29 наступного змісту: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України (...), а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".
Зазначений Закон набрав чинності 18 квітня 2020 року.
ТУ ДСА у Херсонській області з цього часу нарахування суддівської винагороди позивачу проводило не у розмірі, визначеному статтею 135 Закону №1402 з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.
Суд вважає такі дії відповідача протиправними виходячи з наступного.
Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією та Законами України. Держава забезпечує фінансування та належні умови функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
Як вбачається зі змісту Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їх рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їх незалежність та неупередженість.
У Основних принципах незалежності судових органів (Схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) визначено, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Правосуддя вимагає, щоб кожен мав право на справедливий і публічний розгляд в компетентному, незалежному та об'єктивному суді відповідно до принципів, проголошених в Загальній декларації прав людини (стаття 10), Міжнародному пакті про громадянські й політичні права (стаття 14) та інших документах Організації Об'єднаних Націй. Для здійснення цього права необхідно мати незалежний судовий орган. Пунктом 11 Основних принципів регламентовано, що термін повноважень суддів, їх незалежність, безпеку, відповідну винагороду, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватись законом.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, незаконності зміни розмірів суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 11 березня 2020 року, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).
У цих рішеннях Конституційний Суд України зазначив, у тому числі те, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їх особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28.08.2020, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Виходячи з наведеного, вимог процесуального права та враховуючи те, що ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України свідчать про те, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
Тому суд погоджується з позицією позивача стосовно того, що нарахування і виплата йому обмеженого розміру суддівської винагороди відбувалась не на підставі спеціального Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а на підставі іншого закону, що не дозволено Конституцією України, стаття 130 якої передбачає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Суд звертає увагу на те, що вказана стаття Конституції України не допускає будь-якого розширеного тлумачення її змісту, відтак не дозволяє суб'єктам владних повноважень, у тому числі законодавцю, на власний розсуд застосовувати будь-які інші підходи до визначення розміру суддівської винагороди в обхід спеціального закону про судоустрій.
Отже, Закон України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди є таким що не відповідає нормі Конституції України, тому не може бути застосований до визначення розміру суддівської винагороди позивача.
Виходячи з вищенаведеного, суд відхиляє обґрунтування відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на ст. 29 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2020 рік", оскільки відповідач зобов'язаний був діяти у відповідності до ст.ст. 19, 130 Конституції України, статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" положень яких він не дотримався, що є підтвердженням протиправності його дій.
Відповідач, на думку суду, мав альтернативу у прийнятті рішення, а саме: діяти у відповідності до приписів ст.ст. 19, 130 Конституції України, статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" чи застосовувати положення Закону України №553-ІХ які явно суперечили попередньо зазначеним нормам.
Відповідач обрав другий порядок дій, який очевидно був протиправним, що в подальшому і було підтверджено рішенням Конституційного Суду України.
Суд звертає увагу на недопустимості залежності права позивача на отримання суддівської винагороди у повному розмірі від неналежного виконання функцій державними органами і іншими суб'єктами владних повноважень.
Посилання відповідача на незастосування до рішень Конституційного Суду України принципу зворотної дії у часі суд оцінює критично і зазначає, що зі змісту п. 4.3 рішення КСУ №10-р/2020 від 28.08.2020 вбачається наступний висновок: "Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України."
Суд відхиляє посилання відповідача на рішення Ради суддів від 24.04.2020 року № 22, оскільки суддівська винагорода, порядок її нарахування та виплати не може регламентуватись рішенням зазначеного органу суддівського самоврядування.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Щодо негайного виконання.
Статтею 371 КАС України передбачені категорії адміністративних справ, рішення в яких виконуються або можуть виконуватися негайно.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників або з власної ініціативи може звернути до негайного виконання рішення, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1, 2 ч. 1 цієї статті (п. 1 ч. 2 ст. 371 КАС ).
Оскільки позивач отримував протягом квітня-вересня 2020 року частину суддівської винагороди і отримує її сьогодні вже в повному обсязі, суд не вбачає підстав для негайного виконання рішення суду в частині стягнення її за один місяць та застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України.
Керуючись статтями 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Великолепетиського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмежень передбачених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553-ІХ від 13 квітня 2020 року.
Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області (ЄДРПОУ 26283946, 73000, м. Херсон, вул. Перекопська, 5) невиплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у розмірі 124 075 грн. 73 коп. (сто двадцять чотири тисячі сімдесят п'ять грн. 73 коп) з утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя В.Ф. Попов
кат. 106020000