Постанова
Іменем України
26 січня 2021 року
м. Київ
справа № 127/25394/18
провадження № 51-2133км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року в кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, не працюючого, раніше не судимого,
визнаного невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК.
Зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого 2019 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК, та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення злочину обвинуваченим, а кримінальне провадження закрито.
Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_7 , порушуючи порядок обігу підакцизних товарів, установлений Законом України від 19.12.1995 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» та постановою Кабінету Міністрів України № 854 від 30.07.1996 «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями», упродовж січня-серпня 2017 року, більш точно дату, час та місце встановити не вдалось, за невстановлених обставин та у невстановлених осіб, незаконно придбав з метою збуту, без належних документів, які посвідчують якість та відповідність товару ДСТУ України, незаконно виготовлені алкогольні напої, а саме: горілку торгових марок «Білочка», «Finlandia», «Олександрія», «Nimiroff», «Козацька Рада», «Отаман», «Перша Гільдія», «Хортиця», «Преміум», «Vodka Boris JELZIN», «Medoff», «Перепілка», «Мороша», «Первак», коньяку торгової марки «Aznayri», в цілому загальним об'ємом 38 літрів.
Вказані незаконно виготовлені алкогольні напої ОСОБА_6 помістив до орендованого домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , де зберігав їх з метою збуту до 01.09.2017, поки не був викритий працівниками правоохоронних органів.
Крім того, ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що він, упродовж січня 2017 - квітня 2018 року, більш точно дату, час та місце встановити не вдалось, за невстановлених обставин та у невстановлених осіб, повторно незаконно придбав з метою збуту, без належних документів, які посвідчують якість та відповідність товару ДСТУ України, незаконно виготовлені алкогольні напої, а саме: горілку торгових марок «Козацька Рада», «Medoff», «ATIKUS» загальним об'ємом 52 літри та горілку торгової марки «Finlandia» загальним об'ємом 48 літрів.
Вказані незаконно виготовлені алкогольні напої ОСОБА_6 помістив до орендованого гаражного приміщення № НОМЕР_1 , розташованого на території гаражно-будівельного кооперативу № 3, за адресою: м. Вінниця, вул. Лермонтова, 65 та до автомобілю «Renault Kango», д.н.з. НОМЕР_2 , де зберігав їх з метою збуту до 13.04.2018, коли був викритий працівниками правоохоронних органів.
Крім того, ОСОБА_6 , 13.04.2018 незаконно придбані та незаконно виготовленні алкогольні напої, а саме: шість упаковок типу «bag-in-box» горілки торгової марки «Finlandia», загальним об'ємом 48 літрів, помістив у автомобіль «Renault Kango», д.н.з. НОМЕР_2 та транспортував з метою збуту.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого 2019 року щодо ОСОБА_6 змінено в частині вирішення питання щодо речових доказів та доповнено резолютивну частину вироку. На підставі ст. 100 КПК незаконно виготовлену алкогольну продукцію, окрім алкогольних напоїв, долю яких вирішено ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02.10.2018 - визначено знищити; 72 ящики із порожніми скляними пляшками, 1 поліетиленову пляшку, ємністю 6 літрів, 31 поліетиленовий пакет з кранами, 127 штук металевих корків, 3 поліетиленових лійки, гумові шланги, електрофен будівельний, визначено передати у власність держави.
На підставі ст. 100 КПК ОСОБА_6 повернуто мобільні телефони, речі та документи, що зберігається в кімнаті речових доказів СУ ФР ГУ ДФС у Вінницькій області.
Відповідно до ст. 100 КПК залишено при матеріалах кримінального провадження речові докази: чорнові записи з номерами контактів телефонів, 2 накладні та 2 чеки А-Банку від 05.03.2018 року.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 18.04.2018 на мобільний телефон марки «Нокіа» - скасовано, а телефон повернуто ОСОБА_6 .
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 19.06.2018 на автомобіль «Renault Kango», д.н.з. НОМЕР_2 - скасовано, а транспортний засіб залишено у володінні ОСОБА_8 .
У решті вирок залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень кримінального процесуального закону. Зокрема, зі змісту касаційної скарги прокурора вбачається, що прокурор не погоджується з рішенням апеляційного суду, вважає, що цей суд належним чином не перевірив доводи його апеляційної скарги про безпідставне виправдання обвинуваченого, не звернув уваги на неправильне застосування кримінального закону та істотні порушення кримінального процесуального закону, чим допустився порушень вимог ст.ст. 370, 412, 419 КПК.
У запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник виправданого ОСОБА_6 - ОСОБА_9 просить залишити цю касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити у повному обсязі.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.
У відповідності до ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіривши доводи касаційної скарги прокурора про безпідставність виправдання ОСОБА_6 та доведеність його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК, належними та допустимими доказами, колегія суддів приходить до висновку про неспроможність цих доказів.
Так, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що вирок суду першої інстанції оскаржувався прокурором з підстав достатності доказів для доведеності винуватості ОСОБА_6 в інкримінованому йому злочині. Зокрема, як встановила колегія суддів касаційного суду, у своїй апеляційній скарзі прокурор просив скасувати виправдувальний вирок щодо ОСОБА_6 через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винуватим за ч. 1 ст. 204 КК і призначити йому за цим законом відповідне покарання. Свої вимоги прокурор обґрунтував тим, що суд першої інстанції не навів жодних мотивів, з яких відкидає докази обвинувачення, натомість однобічно та упереджено взяв до уваги лише докази, які визнані судом - як докази невинуватості особи. Також, прокурор зазначав, що судом першої інстанції безпідставно було визнано недопустимими докази винуватості ОСОБА_6 через те, що вони здобуті в рамках іншого кримінального провадження № 32017020000000064 від 27.07.2017.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши вказані доводи апеляційної скарги прокурора, прийшов до обґрунтованого висновку про те що, ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 204 КК, суд першої інстанції виконав вимоги закону та прийняв рішення, яке є законним, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки вину обвинуваченого не доведено поза розумним сумнівом, а обвинувачення ґрунтується на недопустимих доказах, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Так, згідно зі ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Згідно з п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 433 КПК касаційний суд не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Проте, касаційний суд зобов'язаний перевірити в межах доводів, висловлених в касаційних скаргах, чи були додержані судами першої і апеляційної інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами пред'явленого обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - їх достатності для висновків суду.
Так, перевіряючи доводи касаційної скарги прокурора, колегія суддів зазначає, що за змістом кримінального процесуального закону при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК, що передбачають: «ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом… Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Згідно з частиною першою статті 92 КПК, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 КПК, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.
Зі змісту частини другої статті 5 КПК випливає, що допустимість доказів визначається положеннями цього Кодексу, які були чинними на момент їх отримання.
Згідно з приписами частини першої статті 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. При цьому пунктом 1 частини другої статті 87 КПК регламентовано, що суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.
Колегія суддів касаційного суду встановила, що всупереч твердженням прокурора, наведеним у касаційній скарзі, під час апеляційного розгляду апеляційним судом були належним чином перевірені висновки суду першої інстанції про недопустимість доказів, здобутих у іншому кримінальному провадженні за № 32017020000000064 від 27.07.2017, якими сторона обвинувачення обґрунтувала доведеність винуватості ОСОБА_6 у кримінальному провадженні за № 32018020000000064 від 24.09.2018.
Так, відповідно до ч.1 ст. 334 КПК матеріали кримінального провадження можуть об'єднуватися в одне провадження або виділятися в окреме провадження ухвалою суду, на розгляді якого вони перебувають, згідно з правилами, передбаченими статтею 217 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст. 217 КПК у разі необхідності в одному провадженні можуть бути об'єднані матеріали досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, а також матеріали досудових розслідувань, по яких не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами).
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 в основу його обвинувачення було покладено докази, здобуті в результаті проведення слідчих дій під час досудового розслідування в іншому кримінальному провадженні:
-13.04.2018 під час огляду гаражного приміщення № НОМЕР_1 , в ГБК розташованого в м. Вінниця, вул. Лермонтова, 65, орендарем якого був ОСОБА_6 ;
-13.04.2018 під час обшуку автомобіля «Renault Kango», за кермом якого перебував ОСОБА_6 ;
- 01.09.2018 під час обшуку на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду від 31.08.2017 за адресою АДРЕСА_2 , де виявлено незаконно виготовленні алкогольні напої, а також було виявлено особисте майно ОСОБА_6 .
Втім, як правильно встановив суд першої інстанції всі вказані слідчі дії були проведені в іншому кримінальному провадженні, а саме: № 32017020000000064 щодо ОСОБА_10 , до внесення даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 . З кримінальним провадженням щодо ОСОБА_10 кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 не об'єднувалось і не виділялось в окреме провадження.
Відомості про вчинення кримінального правопорушення саме обвинуваченим ОСОБА_6 були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань лише 24.09.2018, тобто значно пізніше після проведення вищезазначених слідчих дій:
- № 32018020000000064 за фактом незаконного зберігання з метою збуту незаконно виготовлених алкогольних напоїв за адресою: АДРЕСА_2 ;
- № 32018020000000065 за фактом незаконного зберігання в АДРЕСА_3 , незаконно виготовлених алкогольних напоїв, повторно;
- № 32018020000000066 за фактом незаконного транспортування на автомобілі марки «Renault Kango» незаконного виготовлених алкогольних напоїв.
25.09.2018 дані кримінальні провадження щодо ОСОБА_6 були об'єднані в одне провадження і цим об'єднаним матеріалам присвоєно № 32018020000000064 з внесенням до ЄРДР.
Отже, базові докази, пов'язані з вилученням предметів інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, а саме: незаконно виготовлених алкогольних напоїв, були здобуті в результаті проведення слідчих дій в іншому кримінальному провадженні щодо ОСОБА_10 , з яким провадження щодо ОСОБА_6 не об'єднувалось та не виділялось, що унеможливлює подальше використання цих доказів в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 тає безумовною підставою для визнання таких доказів недопустимими.
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 5 листопада 2019 року (справа № 344/11299/15-к, провадження № 51-1009км19), відповідно до якої - якщо «базові докази» отримані з грубим порушенням порядку, встановленому КПК і правильно визнані судом першої інстанції недопустимими, то всі інші докази, які є похідними від них, є також недопустимими.
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом (Avsar v. Turkey). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою.
Аналогічну позицію Європейського суду з прав людини викладено у справі «Капо проти Бельгії» (Capeau v Belgium) №2914/98 від 13 січня 2005 року, де зазначено, що у кримінальних справах питання доказів належить досліджувати загалом у світлі п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і вимагає воно, крім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив, що для обвинувачення ОСОБА_6 було використано докази, які збиралися в іншому кримінальному провадженні, що є істотним порушенням норм КПК, а тому вірно визнав їх недопустимими, вказавши у вироку також на ряд інших порушень норм КПК України.
Не є прийнятними і доводи прокурора про те, що апеляційним судом порушено вимоги кримінального процесуального закону, зокрема положень ст. 419 КПК.
Так, згідно з ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. При ухваленні судового рішення щодо ОСОБА_6 апеляційний суд цих вимог закону дотримався.
Посилання прокурора на невідповідність ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст. 419 КПК колегія суддів вважає безпідставними.
Суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК , переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 за апеляційною скаргою сторони обвинувачення, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них достатньо переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав їх необґрунтованими.
При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину. З наведеними у ній висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК, її законність сумнівів у колегії суддів не викликає.
З огляду на викладене, за результатами перевірки доводів касаційної скарги та матеріалів кримінального провадження, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень або ставили б під сумнів законність і обґрунтованість їх, колегія суддів не вбачає, а тому підстави для задоволення касаційної скарги прокурора відсутні.
За таких обставин касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_6 - без зміни.
Виходячи з зазначеного та керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
постановив:
ухвалу Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3