Постанова
іменем України
26 січня 2021 року
м. Київ
справа № 638/10039/17
провадження № 51-2902км20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
(у режимі відеоконференції)
засудженого ОСОБА_6 ,
потерпілих ОСОБА_7
ОСОБА_8
розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - ОСОБА_9 на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 17 березня 2020 року в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017220000000167від 13 лютого 2017 року, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Ізюма Харківської області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не мав,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2019 року ОСОБА_6 засуджено за частиною 3 статті 286 КК та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Згідно з вироком ОСОБА_6 засуджено за злочин, вчинений за таких обставин.
13 лютого 2017 року близько 15:50, ОСОБА_6 , керуючи технічно справним автомобілем «Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_1 , рухався по пр. Лозовеньковському у м. Харкові зі сторони району П'ятихатки в напрямку Олексіївки, де в районі будинку №5/1 порушив вимоги п.10.1 Правил дорожнього руху України (дала - ПДР), рухаючись зі швидкістю близько 80 км/год по проїжджій частині, маючи об'єктивну видимість проїзної частини в напрямку свого руху не менш 250м, перед зміною напрямку руху свого автомобіля не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, проявив неуважність і безпечність, скоїв виїзд на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_10 , який рухався в зустрічному напрямку, прямолінійно, по своїй смузі руху, в результаті чого водію автомобіля «Daewoo Lanos» ОСОБА_10 1973 року народження, згідно з висновком судово-медичної експертизи №419-Дм/17 від 13.03.2017 року заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, від яких той помер на місці пригоди. Пасажиру автомобіля «Daewoo Lanos» ОСОБА_11 1973 року народження, згідно з висновком судово-медичної експертизи №420-Дм/17 від 15.03.2017 року заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер на місці пригоди.
Згідно з висновком судово-автотехнічної експертизи №8240/9813 від 15.06.2017 року у даній дорожній ситуації дії водія ОСОБА_6 , який перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод для небезпеки іншим учасникам руху, не відповідали вимогам п.10.1 ПДР, та з технічної точки зору знаходилися у причинному зв'язку з виникненням ДТП.
Порушення ОСОБА_6 правил безпеки дорожнього руху перебуває у причинному зв'язку з наслідками вказаної дорожньо-транспортної пригоди.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 17 березня 2020 року вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2019 року щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.
На підставі частини 5 статті 72 КК ОСОБА_6 у строк покарання зараховано строк попереднього ув'язнення з 27 червня 2019 року по 17 березня 2020 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ставить вимогу про скасування судових рішень та призначення нового розгляду у суді першої інстанції. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм кримінального процесуального права, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.
Невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого захисник обґрунтовує тим, що суди обмежились лише загальними фразами та призначили занадто суворе покарання, яке близько до верхньої межі санкції частини 3 статті 286 КК без належних обґрунтувань.
Захисник, обґрунтовуючи свою касаційну скаргу, вважає, що суди без належного вмотивування не зважили на показання його підзахисного та неправомірно визнали їх технічно неспроможними, оскільки його підзахисний виїхав на зустрічну смугу в умовах крайньої необхідності, будучи поставлений в аварійну обстановку діями водія третього легковика, який на відстані менше ніж його зупинний шлях став виконувати поворот ліворуч із сусідньої смуги проїзної частини, розташованої праворуч. У цій обстановці ОСОБА_6 спочатку гальмував, а потім, розуміючи, що здійснити зупинку неможливо, для уникнення заносу виїхав на зустрічну смугу, оскільки це був єдиний правильний маневр у цій обстановці.
Про те, на думку захисту, суд без належного аналізу, пославшись на письмові докази, визнав його підзахисного винуватим, при цьому неправильно виклав показання ОСОБА_6 , не зважив на клопотання про виклик в якості свідків понятих, експертів, про визнання висновків експертів недопустимими доказами, доповнення матеріалів досудового розслідування висновками повторної автотехнічної експертизи та комплексної судово-медичної, автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи.
Оспорюючи докази у кримінальному провадженні, захисник посилається на те, що висновки експертиз №8240/9813 від 15 червня 2019 року та №302/17 від 14 квітня 2017 року складені в умовній формі та мають характер припущень, а висновок судово-медичної експертизи №420-дм/17 від 15 березня 2017 року не містить відповідей на питання щодо впливу швидкості руху автомобіля потерпілого і не використання ним та пасажиром під час руху ременів безпеки на тяжкість отриманих ними тілесних ушкоджень.
Не погоджується захисник і з ухвалою апеляційного суду, оскільки, на думку захисника, судом залишені поза увагою порушення права на захист ОСОБА_6 , а саме права на надання альтернативних доказів своєї часткової винуватості та не надано аналізу його показанням в частині створення аварійної ситуації на дорозі діями іншого транспортного засобу.
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого, який підтримав касаційну скаргу захисника, думку потерпілих, які заперечували проти задоволення касаційної скарги, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Мотиви Суду
Вирішуючи питання щодо правильності кваліфікації дій засудженого та призначення йому покарання, а також допустимості доказів у кримінальному провадженні, колегія суддів виходить з наступного.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року №13-31кс19 зазначила:
Диспозиція статті 286 КК сформульована законодавцем як бланкетна, тому для встановлення ознак об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед ПДР, для з'ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, котра керувала транспортним засобом у момент ДТП.
При цьому належить враховувати, що злочин, передбачений статтею 286 КК, є злочином із так званим матеріальним складом і обов'язковою ознакою його об'єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень ПДР, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 статті 286 КК, тобто тільки такі порушення ПДР, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причинному зв'язку.
Таким чином, об'єктивна сторона даного складу злочину включає такі обов'язкові елементи: діяння (дія або бездіяльність); обстановку; суспільно небезпечні наслідки (середньої тяжкості тілесне ушкодження - частина 1, смерть потерпілого або тяжке тілесне ушкодження - частина 2, загибель кількох осіб - частина 3) причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.
Діяння полягає в порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Воно може вчинятися шляхом дії або бездіяльності й полягати у: 1) вчиненні дій, заборонених правилами (наприклад, керування транспортним засобом у стані сп'яніння чи без посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії тощо); 2) невиконанні дій, які особа може і зобов'язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту (незниження швидкості руху відповідно до дорожньої обстановки, недотримання безпечного інтервалу тощо).
Обстановка вчинення злочину характеризується тим, що діяння вчиняється та наслідки настають в обстановці дорожнього руху.
Причиновий зв'язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винуватою особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені статті 286 КК.
Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення ПДР можуть бути умовно поділені на дві групи: а) порушення, які самі собою (без порушення інших правил ПДР) не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені у статті 286 КК; б) порушення, які самі собою (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тим самим виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній ДТП, що мала місце.
Під час розгляду кримінального провадження суд зобов'язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених статтею 286 КК, тобто перебували у причинному зв'язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.
Тільки порушення ПДР, які містять у собі реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають безпосередньою причиною їх настання у кожному конкретному випадку ДТП, є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого статтею 286 КК.
Велика Палата звернула увагу на те, що склад злочину, передбачений статтею 286 КК, утворює не будь-яке недотримання особою, котра керує транспортним засобом, вимог ПДР, а лише таке, що безпосередньо призвело до зазначених у цій статті наслідків.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 286 КК, а саме у порушенні під час керування транспортним засобом правил безпеки дорожнього руху, що спричинило загибель двох осіб.
Судами першої та апеляційної інстанцій визнано доведеним факт порушення ОСОБА_6 вимог пункту 10.1 ПДР, які перебувають у прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
Із установлених у кримінальному провадженні обставин убачається, що ОСОБА_6 рухався по пр. Лозовеньковському у м. Харкові зі сторони району П'ятихатки в напрямку Олексіївки, де в районі будинку №5/1 порушив вимоги п.10.1 ПДР, рухаючись зі швидкістю близько 80 км/год по проїжджій частині, маючи об'єктивну видимість проїзної частини в напрямку свого руху не менш 250м, перед зміною напрямку руху свого автомобіля не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, проявив неуважність і безпечність, скоїв виїзд на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_10 , який рухався в зустрічному напрямку, прямолінійно, по своїй смузі руху, в результаті чого водію автомобіля «Daewoo Lanos» ОСОБА_10 , 1973 року народження, згідно з висновком судово-медичної експертизи №419-Дм/17 від 13.03.2017 року заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, від яких той помер на місці пригоди. Пасажиру автомобіля «Daewoo Lanos» ОСОБА_11 1973 року народження, згідно з висновком судово-медичної експертизи №420-Дм/17 від 15.03.2017 року заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер на місці пригоди.
Як убачається з вироку, висновки суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні ним злочину, передбаченого частиною 3 статті 286 КК, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на допустимих доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
Суд зробив висновок про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину на підставі показань самого засудженого, потерпілих, а також на підставі письмових доказів.
При цьому з наведенням обґрунтування, виходячи з принципу внутрішнього переконання та з точки зору взаємозв'язку сукупності інших доказів у справі, суд критично поставився до показань ОСОБА_6 , визнавши їх суперечливими.
Разом з тим, місцевим судом досліджено як докази винуватості ОСОБА_6 протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 13 лютого 2017 року за участю спеціалістів ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , без участі учасників подій, та додаток до протоколу огляду, висновок експерта №157/17 від 12.05.2017 року Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, висновок експерта №158/17 від 18 квітня 2017 року, протокол проведення слідчого експерименту від 04 квітня 2017 року та схему до даного протоколу, відповідно до яких слідча дія проводилася за участю: захисника ОСОБА_9 ; потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , зі свідком ОСОБА_6 , висновок комплексної судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи за №8240/9813 від 15 червня 2017 року.
Такі докази судомспівставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку, таку сукупність доказів судами першої та апеляційної інстанцій визнано достатньою для визнання ОСОБА_6 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 286 КК, та стверджено, що здобуття доказів відбулося у порядку, визначеному процесуальним законом.
Погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, колегія суддів звертає увагу на те, що причинний зв'язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали, а між порушеннями ПДР та відповідними наслідками. Кримінальна відповідальність особи, яка порушила ПДР вимушено, виключається через створення аварійної ситуації іншою особою, яка була учасником дорожнього руху.
Відповідно до встановлених фактичних обставин кримінального провадження дії засудженого перебувають у причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та смертю двох осіб.
Засуджений у своїх показаннях та захисник у касаційні скарзі вказують на те, що на дорозі був третій автомобіль, який і створив аварійну ситуацію на дорозі, а ОСОБА_6 був вимушений заради самозбереження виїхати на зустрічну смугу.
Однак такі показання, на противагу доводам касаційної скарги захисника, було проаналізовано в суді, однак вони суперечать іншим зібраним у справі доказам та згідно з висновком експерта є технічно неспроможними, з чим погодились суди у своїх висновках.
З метою перевірки показань засудженого, які він надавав під час слідчого експерименту, та дотримання водіями ПДР у кримінальному провадженні проводилися відповідні дослідження.
Експертами у висновках інженерно-технічної експертизи, висновку комплексної судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи за №8240/9813 від 15 червня 2017 року, відповідно до якого показання водія ОСОБА_6 в частині того, що невстановлений автомобіль «Деу-ланос», рухаючись зі швидкістю 25 км/год, на протязі руху в маневрі 13 м, знизив швидкість до 0 км/год і рухався на цій ділянці протягом 2 с, технічно не спроможні. За вказаних в постанові про призначення експертизи умов, що ніхто перед ДТП не створював водію ОСОБА_6 перешкоди, водій автомобіля «Volkswagen Passat» повинен був діяти у відповідності до вимог п.10.1 ПДР, виконуючи котрі, він мав технічну змогу попередити зіткнення. За вказаних умов, дії водія автомобіля «Volkswagen Passat», який перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не відповідали вимогам п.10.1 ПДР, та, з технічної точки зору, знаходилися в причинному зв'язку з виникненням ДТП. Водій автомобіля «Деу-ланос» в разі виникнення небезпеки для руху, яку він об'єктивно спроможний виявити, повинен був негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, що передбачено вимогам п.12.3 ПДР.
Таким чином, у вироку суду в повній відповідності до вимог частини 3 статті 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 , які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень статті 94 КПК. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 286 КК, місцевий суд належним чином вмотивував допустимими доказами, які було досліджено під час судового розгляду та оцінено відповідно до закону і в їх сукупності та правильно визнано судом достатніми та взаємозв'язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_6 .
Вирішуючи питання про застосування правил статті 87 КПК до наданих сторонами доказів, Суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.
Захисник у касаційні скарзі ставить під сумнів допустимість висновку експерта №157/17 від 12 травня 2017 року Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, висновку експерта №158/17 від 18.04.2017 року, протоколу проведення слідчого експерименту від 04.04.2017 року та схеми до даного протоколу, відповідно до яких слідча дія проводилася за участю: захисника ОСОБА_9 ; потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , зі свідком ОСОБА_6 , висновку комплексної судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи за №8240/9813 від 15 червня 2017 року.
Проте такі твердження колегія суддів визнає неспроможними, оскільки слідчі експерименти за участю ОСОБА_6 проведено в рамках кримінального провадження та за участю його захисника і двох понятих. Крім того, ОСОБА_6 надані аналогічні показання вже під час судового розгляду.
Колегія суддів також не має сумнівів у належності та допустимості висновків експертів на підставі повідомлених ОСОБА_6 обставин під час слідчих експериментів та інших доказів у кримінальному провадженні, які стороною захисту не оспорюються.
Що стосується доводів сторони захисту про порушення права на захист засудженого та відсутність можливості надавати докази у кримінальному провадженні, то вони є неспроможними.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що під час досудового розслідування і в судах у ОСОБА_6 був захисник. Разом із тим, законом передбачено те, що клопотання вирішується судом після заслуховування думки учасників судового розгляду і задовольняється за наявності підстав. Судами не було встановлено підстав для повторного призначення експертиз або допиту понятих у цьому кримінальному провадженні.
Між тим посилання захисника на відсутність можливостей збирати докази під час досудового розслідування є недоречними, оскільки право сторін посилатися на фактичні обставини справи і розпоряджатися доказами в поєднанні з правом прокурора доводити обставини справи і з правом суду досліджувати факти, які мають значення для справи, та збирати докази. Матеріали кримінального провадження не містять нерозв'язаних судом чи слідством клопотань сторони захисту або ж сумнівів щодо перешкод стороні надавати свої докази чи витребувати їх у встановленому законом порядку.
Тому доводи захисника про порушення права на захист або можливості на рівні зі стороною обвинувачення надавати докази є неспроможними.
З приводу невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного, то колегія суддів зазначає таке.
Поняття судової дискреції (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Як передбачено у статті 65 КК, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Вказані вимоги закону під час призначення покарання ОСОБА_6 судом дотримано.
Судом належним чином враховано ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, який був пов'язаний із грубим порушенням правил безпеки дорожнього руху, яке полягає у тому, що останній не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на зустрічну смугу, допустивши зіткнення з автомобілем потерпілого, що призвело до загибелі двох людей.
Враховано також судом позитивні характеристики ОСОБА_6 , який є приватним підприємцем, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, взято до уваги досудову доповідь органу пробації та відсутність пом'якшуючих і обтяжуючих покарання обставин.
Суд правильно оцінив ступінь тяжкості кримінального правопорушення, обставини провадження, дані про особу винного, дослідив та проаналізував дії особи пов'язані з грубим порушенням правил дорожнього руху.
Переглядаючи вказаний вирок в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для задоволення апеляційної скарги захисника в частині призначеного покарання.
Обґрунтовуючи свої висновки, апеляційний суд виходив з того, що суд врахував всі обставини встановлені судом в кримінальному провадженні, тяжкі наслідки ДТП - смерть двох потерпілих, а також доводи, на які посилався захисник у своїй апеляційній скарзі, при цьому, зазначив, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_6 покарання в межах санкції частини 3 статті 286 КК, яке є необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
З огляду на ці обставини у сукупності колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що призначений розмір покарання, не суперечить загальним засадам призначення покарання і забезпечить досягнення його мети.
Переглядаючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог статті 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам та обґрунтовано залишив їх без задоволення.
Враховуючи викладене, оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону і невідповідності тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого не допущено, касаційну скаргу захисника засудженого слід залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 17 березня 2020 року щодо засудженого ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника ОСОБА_9 - без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3