Ухвала
1 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 129/250/18
провадження № 51-401 ск 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 24 липня 2020 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_4 ,
встановив:
Гайсинський районний суд Вінницької області вироком від 24 липня 2020 року засудив
ОСОБА_4 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя
АДРЕСА_1 , раніше судимого 6 березня 2017 року Гайсинським районним судом Вінницької області за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки з покладанням обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу,
за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Гайсинського районного суду Вінницької області від
6 березня 2017 року, визначено ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
У строк відбуття покарання ОСОБА_4 зараховано період його перебування під вартою з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Вирішено питання щодо стягнення судових витрат і долю речових доказів.
Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 35 000 грн у рахунок відшкодування завданої злочином моральної шкоди.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 27 жовтня 2020 року зазначений вирок залишив без зміни.
За вироком суду ОСОБА_4 визнано винним і засуджено за те, що він у ніч із 17 на 18 жовтня 2017 року близько 01:00 у квартирі АДРЕСА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, під час сварки, що переросла в бійку з ОСОБА_7 , маючи прямий умисел на протиправне позбавлення життя ОСОБА_7 , умисно завдав останньому удару кухонним ножем у ліву передню надключичну ділянку з проникненням у ліву грудну порожнину з пошкодженням лівої легені, внаслідок чого спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, від яких ОСОБА_8 помер на місці події.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 ,посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність,порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_4 та направлення справи на новий судовий розгляд у суд першої інстанції. Вважає, що дії останнього кваліфіковано за
ч. 1 ст. 115 КК неправильно, оскільки він не бажав смерті потерпілому, і тому підлягають перекваліфікації на ч. 2 ст. 121 цього Кодексу. Крім того, зазначає, що суд, призначаючи ОСОБА_4 покарання, не повною мірою врахував обставини, що його пом'якшують: щире каяття, правдиві показання, зізнання, активне сприяння розкриттю злочину.
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити на таких підставах.
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі -КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні злочину проти життя та здоров'я особи зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі з'ясування всіх обставин, що належать до предмета доказування, які підтверджено перевіреними під час судового розгляду доказами, оціненими у переважній більшості відповідно до правил ст. 94 цього Кодексу. Ці докази в сукупності та взаємозв'язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку.
Твердження сторони захисту про необхідність кваліфікації дій засудженого за ч. 2
ст. 121 КК України є необґрунтованими та спростовуються встановленими фактичними обставинами кримінального правопорушення.
Так, ч. 1 ст. 115 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
У свою чергу ч. 2 ст. 121 КК передбачає відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Умисне вбивство відрізняється від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, і визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб'єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю.
Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків; вольова - наявність у суб'єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.
Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).
Питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, поведінку учасників до, під час і після злочину, взаємини між ними, події, що передували злочину, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.
Як убачається зі змісту вироку, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення ґрунтується на ретельно та всебічно досліджених у судовому засіданні доказах. Зокрема суд встановив, що засуджений під час конфлікту, який виник між ним та потерпілим ОСОБА_7 , на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, умисно, розуміючи суспільну небезпеку своїх дій та можливі наслідки у вигляді смерті потерпілого і бажаючи їх настання, завдав потерпілому удару ножем по навісній траєкторії, з максимальним розмахом, зверху донизу в ліву передню поверхню надключичної ділянки тіла потерпілого ОСОБА_7 .
В основу вироку місцевий суд, у тому числі поклав показання засудженого, який визнав свою вину і пояснив, що в ході конфлікту з ОСОБА_7 він завдав йому одного удару кухонним ножем у ділянку шиї, що призвело до його смерті на місці події.
Крім того, суд у своєму рішенні обґрунтовано послався на фактичні дані, що містяться у протоколі огляду місця події від 18 жовтня 2017 року з фототаблицею, протоколі проведення слідчого експерименту від 19 жовтня 2017 року, висновку судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_7 від 18 жовтня 2017 - 01 грудня 2017 року № 126, яким встановлено наявність у останнього колото-різаного поранення лівої надключичної ділянки з проникненням у ліву грудну порожнину із пошкодженням лівої легені. У судовому засіданні експерт ОСОБА_9 роз'яснив, що колюче-ріжуче поранення грудей стало безпосередньою причиною смерті ОСОБА_7 , яка могла настати через вкрай малий проміжок часу - декілька хвилин. Також, за висновком судово-психіатричного експерта від 30 жовтня 2017 року № 352, ОСОБА_4 на хронічне психічне захворювання не страждає та міг усвідомлювати свої дії і керувати ними під час скоєння злочину.
Суд правомірно врахував дані про спосіб і знаряддя злочину, те, що засуджений, завдав удару ножем, а тому була велика ймовірність того, що під час його застосування можна заподіяти смерть потерпілому, а також локалізацію поранення - грудна клітка, де розміщені життєво важливі органи. Повною мірою врахувавши вказані обставини, суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 115 КК.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид
і розмір заходу примусу в межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Вирішення судом питання про призначення ОСОБА_4 покарання ґрунтується на наведених вимогах закону.
Обираючи ОСОБА_4 покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК є особливо тяжким; дані про особу засудженого -молодий вік, раніше судимий, у той же час позитивно характеризується за місцем проживання; конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення. Обставинами, що пом'якшують покарання, суд визнав щире каяття, правдиві показання, активне сприяння розкриттю злочину, а обставинами, що його обтяжують, -вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння та рецидив злочину. У тому числі, суд взяв до уваги думку потерпілого ОСОБА_6 , який вимагав для засудженого суворого покарання.
Повною мірою врахувавши вказані обставини, суд належним чином умотивував своє рішення про можливість призначення ОСОБА_4 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК та визначив остаточне покарання за сукупністю вироків за частинами 1, 4 ст. 71 цього Кодексу строком на 11 років, яке є достатнім для виправлення
і перевиховання засудженого.
Апеляційний суд, переглянувши справу в апеляційному порядку за скаргами прокурора, засудженого ОСОБА_4 та його захисника в межах апеляційних скарг (у частині кваліфікації дій засудженого судові рішення не оскаржувалися), обґрунтовано залишив вирок місцевого суду без зміни, зазначивши в ухвалі підстави ухвалення такого рішення.
Таким чином, урахувавши всі встановлені обставини кримінального провадження, суди дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_4 мав умисел саме на заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_7 , а тому його дії за ч. 1 ст. 115 КК кваліфіковано правильно.
Даних про неправильне застосування кримінального закону колегією суддів не встановлено.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову
у відкритті касаційного провадження, якщо обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Беручи до уваги вищенаведене, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 24 липня 2020 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_4 .
Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3