27 січня 2021 року
м. Київ
справа № 486/419/18
провадження № 51-4920км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,
засудженого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Херсонського апеляційного суду від 19 червня 2020 року, постановлений у кримінальному проваджені, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018150120000100, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16 серпня 2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин 06 лютого 2018 року приблизно о 02:45, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння та керуючи технічно несправним, але працездатним автомобілем марки «Opel Astra» (державний номерний знак НОМЕР_1 ), технічна несправність якого полягала у невідповідності вимогам пункту 31.4.5 «г» Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), а саме: у встановлені на одну вісь транспортного засобу шин різних моделей та з різним малюнками протектора, які ОСОБА_7 міг виявити завчасно перед виїздом, рухаючись по засніженій цементобетонній проїзній частині дороги від залізно-дорожньої станції «Южноукраїнська» у напрямку м. Южноукраїнськ, грубо порушив вимоги пунктів 2.9, 2.3 «б», 12.1 ПДР, а саме: керуючи транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, проявив неуважність до дорожньої обстановки, що склалася та її змін, враховуючи погодні умови та дорожню обстановку не обрав безпечну швидкість, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, виїхав на смугу зустрічного руху в безпосередній близькості автомобіля ВАЗ 21063 (державний номерний знак НОМЕР_2 ), що був припаркований на узбіччі власної смуги руху та допустив зіткнення з вказаним автомобілем.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) водій автомобіля ВАЗ 21063 (державний номерний знак НОМЕР_2 ) ОСОБА_8 , який в момент ДТП перебував біля переднього лівого крила власного транспортного засобу, отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.
Херсонський апеляційний суд 19 червня 2020 року, під час розгляду кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора та потерпілих, в частині призначення ОСОБА_7 покарання, скасував вирок районного суду і постановив свій, яким призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Зарахував засудженому у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 06 лютого 2018 року по 08 лютого 2018 року включно.
У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , не оскаржуючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації своїх дій, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Суть доводів касаційної скарги засудженого зводиться до його вказівок на те, що апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду, дійшов безпідставного висновку про неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства, і що його звільнення на підставі ст. 75 КК не сприятиме меті покарання. Так, на думку засудженого, приймаючи таке рішення суд апеляційної інстанції, об'єктивно не врахував даних про його особу, обставин які пом'якшують і обтяжують покарання, факту відшкодування потерпілим завданої матеріальної шкоди і намагання відшкодувати моральну, наявності на його утриманні двох малолітніх дітей і дружини, визнання вини, щирого каяття та вибачення перед потерпілими.
У своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу засудженого, потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, вказують на законність вироку апеляційного суду та відсутності підстав для задоволення касаційної скарги.
Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу сторони захисту, просили її задовольнити на підставах, зазначених у цій скарзі.
Прокурор, посилаючись на безпідставність викладених у касаційній скарзі засудженого доводів, заперечив проти її задоволення, просив вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 залишити без зміни.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених та перевірених місцевим судом, а також правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК Верховний Суд не перевіряв, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині засуджений не оскаржує.
Попри те, що засуджений посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, як на підставу для скасування вироку апеляційного суду, його касаційна скарга не містить доводів на обґрунтування цієї підстави.
Частиною 1 ст. 420 КПК встановлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Водночас за приписами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд дотримався цих вимог Закону.
Що стосується доводів засудженого на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Згідно з приписами ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Зваживши наведені обставини суд з урахуванням положень, зокрема ст. 75 КК приймає рішення про можливість чи неможливість звільнити особу від відбування покарання з випробуванням.
Разом із тим дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 414, 438 КПК, які передбачають повноваження суду касаційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість, а також у разі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у разі необґрунтованого застосування, зокрема, положень статей 69, 75 КК.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к та інші).
Повертаючись до обставин цієї справи, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу засудженого, котрий характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, працевлаштований, раніше не судимий, має на утриманні вагітну дружину, частково відшкодував матеріальну шкоду, просив у судовому засіданні вибачення у потерпілих. Крім того, місцевий суд визнав щире каяття ОСОБА_7 , активне сприяння розкриттю злочину, та повне визнання своєї вини обставинами, що пом'якшують покарання, а вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння - обставиною, що його обтяжує. Також звернув увагу суд й на інформацію, що містилась в досудовій доповіді органу з питань пробації.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку, про можливість призначення засудженому покарання наближеного до мінімального, передбаченого санкцією статті, за якою його засуджено.
Крім того, за таких обставин місцевий суд вважав, що виправлення засудженого можливе без його ізоляції від суспільства і що можна застосувати до нього положення статей 75, 76 КК, звільнивши його від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, потерпілі ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , а також прокурор подали апеляційній скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК та невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через м'якість, просили скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуванням та з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. При цьому потерпілі просили призначити вказане основне покарання на строк 6 років, а прокурор на строк - 3 роки 6 місяців. У решті вирок місцевого суду просили залишити без змін.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 в апеляційному порядку, дійшов висновку, що місцевий суд обґрунтовано визначив засудженому вид і розмір покарання, однак безпідставно застосував до нього положення ст. 75 КК, внаслідок чого неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а тому цей суд частково задовольнив подані апеляційні скарги, скасував вирок районного суду і постановив свій.
На обґрунтування свого висновку суд апеляційної інстанції указав на те, що місцевий суд, застосовуючи до ОСОБА_7 положення ст. 75 КК одночасно звільнив засудженого від відбування, як основного так і додаткового покарання, що суперечить положенням згаданої норми кримінального закону, якою передбачено звільнення особи від відбування призначеного лише основного покарання.
Крім того, апеляційний суд зауважив, що призначаючи ОСОБА_7 покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням, місцевий суд не повною мірою врахував тяжкість скоєного злочину, наслідків які настали у виді загибелі людини, грубість допущених порушень вимог ПДР, думки потерпілих, які наполягали на призначенні засудженому суворого покарання, що свідчить про непереконливість висновку суду першої інстанції, про можливість досягнення мети покарання при звільненні ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням.
Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених Кримінальним кодексом України, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 основного покарання у виді позбавлення волі, наближеного до мінімального, передбаченого санкції статі, за якою його засудженого з реальним його відбуванням. Призначене цим судом покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанцій, умотивованість його висновків з питання правильності призначеного засудженому покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, засуджений ОСОБА_7 у касаційній скарзі не навів.
Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що засуджений, будучи у стані алкогольного сп'яніння, та керуючи технічно несправним автомобілем, що полягало у встановлені на одну вісь транспортного засобу шин різних моделей та з різним малюнками протектора, що суперечить вимогам пункту 31.4.5 «г» ПДР, грубо порушив вимоги згаданих Правил, вчинив ДТП, в результаті якого настали непоправні наслідки у вигляді смерті людини.
Тому, ті позитивні дані про особу засудженого ОСОБА_7 , на які останній акцентує увагу в своїй касаційній скарзі, а також обставини, що пом'якшують покарання, обґрунтовано враховані судами попередніх інстанції при визначені виду і розміру основного покарання, яке засудженому визначено у мінімальній межі санкції ч. 2 ст. 286 КК, і за обставин цього кримінального провадження не знижують суспільної небезпеки вчиненого засудженим злочину настільки, щоб досягти мети покарання можливо було без реального його відбування засудженим.
Крім того позиція потерпілих, які наполягали на призначенні засудженому суворого покарання хоча і не є вирішальною, але обґрунтовано враховано апеляційним судом при призначенні покарання, в сукупності з іншими встановленими обставинами.
Також, тяжкі наслідки у виді смерті людини є непоправними і не можуть бути компенсовані відшкодуванням шкоди у матеріальному виразі. А тому посилання засудженого на часткове відшкодування завданої шкоди, не є підставною для застосування до нього положень ст. 75 КК. Зазначене відповідає позиції, викладеної в постанові Верховного Суду у справі № 290/669/18 від 16 жовтня 2019 року (провадження № 51-3863км19).
З огляду на викладене, покарання призначене за результатами апеляційного розгляду ОСОБА_7 , є справедливим, співмірним характеру скоєних дій, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів, а тому Верховний Суд не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 420 КПК, містить достатні мотиви, з яких суд виходив при постановленні рішення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.
Враховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення, а вирок апеляційного суд щодо нього - без зміни.
На цих підставах Верховний Суд ухвалив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Херсонського апеляційного суду від 19 червня 2020 року щодо нього - без зміни.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3