Постанова
Іменем України
01 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 761/8453/19
провадження № 61-11532св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 січня 2020 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року у складі колегії суддів: Нежури В. А., Березовенко Р. В., Лівінського С. В.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», яке перебуває в стадії ліквідації, (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») про зобов'язання вчинити дії.
Позов обґрунтований тим, що 28 січня 2014 між нею та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладений договір-заяву № 3000131/5040/3-14 банківського строкового вкладу (депозиту) «Класік», на суму 48 869,00 доларів США, строком на три місяці, до 28 квітня 2014 року.
28 квітня та 02 липня 2014 року позивач зверталась до банку з метою повернення внесених коштів, проте банк своїх зобов'язань не виконав, кошти не повернув, відповідей або пояснень на її листи не надав.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2016 року стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 банківський вклад у розмірі 40 814,23 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом Національного Банку України (далі - НБУ) складає 1 026 477,80 грн, відсотки за банківським вкладом у розмірі 1 096,55 доларів США, що в еквіваленті становлять 27 578,23 грн, а всього -
41 910,78 доларів США, що в еквіваленті складає 1 054 056,03 грн.
Після набрання рішення законної сили, позивач звернулась до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського району м. Києва. У ході виконання рішення суду, постановою Правління Національного банку України від 17 грудня 2015 року № 898 банківську ліцензію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» відкликано, а рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 18 грудня 2015 року № 230 розпочато процедуру ліквідації банку з 18 грудня 2015 року по 17 грудня 2017 року. На підставі вказаного, 21 квітня
2017 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження. Тому, позивачка звернулась до Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» із заявою про включення її до реєстру акцептованих вимог кредиторів. Проте 11 грудня 2018 року отримала відмову Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у включенні її до реєстру акцептованих вимог кредиторів.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила зобов'язати відповідача внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Банк «Фінанси та кредит» включивши до нього її грошові вимоги у сумі 1 054 056,03 грн та внести пропозиції щодо затвердження виконавчою дирекцією ФГВФО таких змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію
ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», включивши до нього грошові вимоги ОСОБА_1 у сумі 1 054 056,03 грн, та внести пропозиції щодо затвердження виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб таких змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів, згідно з рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2016 року у справі № 761/20243/14-ц. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення мотивовано тим, що строк на звернення з вимогами про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів позивачем не пропущено, оскільки в цей період спір між нею і відповідачем перебував на розгляді у суді, про що знав відповідач, а оскільки вимоги позивача стосуються повернення вкладу у сумі, яка не є гарантованою державою виплатою, тому Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» зобов'язана включити до реєстру акцептованих вимог грошові вимоги позивача та внести пропозиції щодо затвердження виконавчою дирекцією ФГВФО таких змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів, згідно з рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2016 року у справі
№ 761/20243/14-ц.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 січня
2020 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про обізнаність відповідача щодо вимоги позивача про повернення суми її вкладу ще до введення тимчасової адміністрації - 18 вересня 2015 року та запровадження процедури ліквідації - 18 грудня 2015 року, та наявність рішення суду від 15 березня 2016 року про задоволення позовних вимог щодо стягнення банківського вкладу, яке набрало законної сили, а тому включення ОСОБА_1 до реєстру акцептованих кредиторів буде належним виконанням судового рішення.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У серпні 2020 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що порядок отримання коштів від банку, який знаходиться в процедурі ліквідації, визначається спеціальним законом, зокрема шляхом подачі кредитором заяви у встановлений законом строк, проте позивач у визначений законом термін таким правом не скористалася та подала кредиторську вимогу лише 30 листопада 2018 року, тобто з порушенням строку, а тому в Уповноваженої особи Фонду не було законних підстав для її акцептування. Крім того, судами не враховано висновки щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 910/8793/17 та від 03 квітня 2018 року у справі № 910/15373/17.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У вересні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до суду відзив на касаційну скаргуПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», у якому заявник просить залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У зв'язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_3 розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 18 січня 2021 року № 84/0/226-21 призначено повторний автоматичний розподіл судової справи та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 761/8453/19 (провадження
№ 61-11532св20) 18 січня 2021 року призначено судді-доповідачеві Ступак О. В.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлені судами обставини
28 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладений договір-заяву № 3000131/5040/3-14 банківського строкового вкладу (депозиту) «Класік», на суму 48 869,00 доларів США, строком на три місяці, до 28 квітня
2014 року.
28 квітня та 02 липня 2014 року позивач зверталась до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» із заявою про повернення суми вкладу, але кошти за її заявою повернуті не були (а. с. 11).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2016 року у справі 761/20243/14 стягнуто із ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 банківський вклад у розмірі 40 814,23 доларів США, що в еквіваленті складає
1 026 477,80 грн, відсотки за банківським вкладом у розмірі 1 096,55 доларів США, що в еквіваленті становить 27 578,23 грн, а всього - 41 910,78 доларів США, що в еквіваленті складає 1 054 056,03 грн. Рішення набрало законної сили 12 серпня
2016 року.
Отже, рішення про стягнення із ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» набрало законної сили після початку у банку ліквідаційної процедури, Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» приймала участь у розгляді справи як повноважений представник ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
16 серпня 2016 року позивач звернулась до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» з листом, в якому просила виконати рішення суду від 15 березня 2016 року (а. с. 25).
Згідно з листів Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» від 19 серпня 2016 року та 11 грудня 2018 року, постановою Правління НБУ від 17 грудня 2015 року № 898 банківську ліцензію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» відкликано, а рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 18 грудня 2015 року № 230 розпочато процедуру ліквідації банку з 18 грудня 2015 року по 17 грудня 2017 року.
На підставі пункту 2 частини п'ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п'ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція ФГВФО прийняла рішення
від 27 листопада 2017 року № 5175 про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» строком на два роки до 17 грудня 2019 року.
Також, у вказаному листі повідомлено, що 07 квітня 2016 року прийнято рішення
№ 488 про затвердження переліку (реєстру) вимог кредиторів АТ «Банк «Фінанси та Кредит», а кредиторські вимоги відповідно до статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», приймались у період із 23 грудня 2015 року по 21 січня 2016 року, тому, якщо кредитор не подав у вказаний строк свою вимогу, то вона відповідно до частини восьмої статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вважається погашеною (а. с. 26, 27).
16 серпня 2016 року звернулась до відділу державної виконавчої служби Шевченківського району в м. Києві із заявою про прийняття на виконання виконавчого листа для стягнення заборгованості за рішенням суду.
18 серпня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та направлено цю постанову на адресу уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», проте 21 квітня 2017 року державний виконавець відділу державної виконавчої служби Шевченківського району в м. Києві виніс постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з тим, що постановою НБУ від 17 грудня 2015 року № 898 ліцензію у АТ «Банк «Фінанси та Кредит» відкликано та розпочато процедуру ліквідації.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 травня 2017 року у задоволені заяви ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання рішення суду, шляхом стягнення з Уповноваженої особи ФГВФО на користь заявника кошти у розмірі 41 910,78 доларів США, що в еквіваленті складає 1 054 056,03 грн відмовлено (а. с. 16-18).
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 31 травня 2017 року у задоволені заяви ОСОБА_1 про виправлення описки у рішенні суду від 15 травня 2016 року відмовлено (а. с. 19).
Постановою Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду від 31 травня 2017 року залишено без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Того ж дня постановою Київського апеляційного суду залишено без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду від 22 травня
2017 року, рішення суду першої інстанції залишено без змін (а. с. 20-24).
Отже, у цій справі вимоги позивача про визнання її кредитором банку та включення її майнової вимоги у розмірі 41 910,78 доларів США до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» ґрунтуються на судовому рішенні, яке набрало законної сили про стягнення з банку заборгованості за депозитним вкладом.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до пунктів 1-3 частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: здійснює повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.
Отже, складання уповноваженою особою Фонду реєстру акцептованих вимог кредиторів є складовою виконання повноважень органів управління банку.
Предметом спору у цій справі є зобов'язання уповноваженої особи Фонду включити позивача в реєстр кредиторів банку на виплату вкладу, сума якого перевищує встановлений законом граничний розмір гарантованого державою відшкодування за вкладом.
Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які перевищують установлений законом граничний розмір гарантованого державою відшкодування за вкладом і задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за рахунок коштів, одержаних унаслідок продажу майна банку.
Вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує гарантовану суму відшкодування за вкладом, сплачену вкладнику Фондом, задовольняються у четвертій черзі (пункт 4 частини першої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Згідно із частиною п'ятою статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб - вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.
Будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебігу ліквідаційної процедури (частина четверта статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Згідно із частиною першою статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.
Отже, про свої вимоги до банку кредитор зобов'язаний заявити у межах 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку.
Разом з тим, Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачає заборони щодо поновлення такого строку у разі його пропуску з поважних причин.
Вказане узгоджується з пунктом 3 частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з яким Фонд та його уповноважена особа наділені повноваженнями вносити зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05 липня 2012 року № 2 затверджено Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, яке регулює відносини, що виникають у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, а саме: підготовку, затвердження та реалізацію плану врегулювання, розробленого на основі найменш витратного для Фонду способу виведення неплатоспроможного банку з ринку (далі - Положення).
Відповідно до пункту 4.31 Положенняу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за необхідності уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку вносить пропозиції щодо затвердження виконавчою дирекцією Фонду змін до реєстру акцептованих вимог на підставі, зокрема, рішення суду, яке набрало законної сили.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 755/17365/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 456/450/16-ц.
Отже, правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю вимог вкладника до банку, що ліквідується, які перевищують встановлений законом граничний розмір гарантованого державою відшкодування за вкладом і задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону, за рахунок коштів, одержаних внаслідок продажу майна банку, а саме у четвертій черзі (пункт 4 частини першої статті 52 Закону).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Встановивши, що позивач ще до початку процедури ліквідації банку неодноразово зверталася із заявами до останнього про повернення суми вкладу, проте банк свої зобов'язання не виконав, тому позивач звернулася за захистом своїх прав до суду з позовом про повернення банківського вкладу та рішенням від 15 березня 2016 року її позов задоволено частково, стягнуто банківський вклад та відсотки за користування вкладом, вказане судове рішення набрало законної сили, але не виконано, та враховуючи, що Фонд був обізнаний щодо вимоги позивача про повернення суми її вкладу, оскільки Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» приймала участь у розгляді справи як повноважений представник банку, проте ніяких дій щодо належного виконання судового рішення та включення вимог позивача до реєстру акцептованих кредиторів не здійснив, суди дійшли правильного висновку про задоволення позову, аджепозивач мала законні очікування на стягнення з банку коштів за вкладом без додаткового звернення до Фонду із вимогою про її включення до реєстру (списку) вкладників для здійснення виплат.
За обставинами цієї справи, строк повернення вкладу позивача настав 28 квітня
2014 року, тобто більше ніж за рік до відкликання 15 грудня 2015 року НБУ банківської ліцензії ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», позивач звернулась до суду з позовом про стягнення банківського вкладу ще у липні 2014 року, право позивача на отримання коштів за вкладом підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили, про яке достеменно було відомо Уповноваженій особі ФГВФО на ліквідацію
ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що порядок отримання коштів від банку, який знаходиться в процедурі ліквідації, визначається спеціальним законом, зокрема шляхом подачі кредитором заяви у встановлений законом строк, проте позивач у визначений законом термін таким правом не скористалася та подала кредиторську вимогу лише 30 листопада 2018 року, тобто з порушенням строку, а тому в Уповноваженої особи Фонду не було законних підстав для її акцептування, є необґрунтованими, з огляду на таке. У касаційній скарзі Фондом підтверджено, що позивачу сплачено гарантовану суму у розмірі 200 000,00 грн, відповідно стороні відповідача було відомо про розмір вимог позивача до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», у тому числі із ухваленого судом рішення, яке направлялось державним виконавцем для виконання, відповідно вимоги Фонду щодо подання окремої заяви позивачем про включення до реєстру акцептованих кредиторів, є безпідставним, оскільки вимоги позивача підтверджені судовим рішенням, яке є обов'язковим до виконання.
Доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано висновки щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 910/8793/17 та
від 03 квітня 2018 року у справі № 910/15373/17, а саме щодо пропуску строку висунення вимог кредиторів, є безпідставними, оскільки фактичні обставини у зазначених справах та у справі, яка переглядається, не є подібними. У розглядуваній справі до відкликання банківської ліцензії позивач звернувся з позовом до
ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення заборгованості, і судом такі вимоги задоволено.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Разом з тим, такі доводи заявника є необґрунтованими, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, встановлено різні фактичні обставини.
Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, тому суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення залишенню без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
Г. І. Усик