Постанова
Іменем України
28 січня 2021 року
м. Київ
справа № 824/244/19
провадження № 61-13578ав20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого судді - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
за участю секретаря судового засідання: Іванова В. В.,
учасники справи:
заявник: Акціонерне товариство «Автоваз»,
зацікавлена особа - Дочірнє підприємство «Автоскладальний завод № 2» Акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Богдан Моторс»,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Автоскладальний завод № 2» Акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Богдан Моторс» на ухвалу Київського апеляційної суду від 31 липня 2020 року у складі судді Поливач Л. Д. у справі за заявою Акціонерного товариства «Автоваз» про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 26 грудня 2016 року, ухваленого у справі № 43/2016 за позовом Публічного акціонерного товариства «Автоваз» до Дочірнього підприємства «Автоскладальний завод № 2» Акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Богдан Моторс» про стягнення заборгованості,
Короткий зміст вимог заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 26 грудня 2016 року
У грудні 2019 року Акціонерне товариство «Автоваз» (далі - АТ «Автоваз») звернулося до суду із заявою про надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 26 грудня 2016 року, ухваленого у справі № 43/2016 за позовом Публічного акціонерного товариства «Автоваз» до Дочірнього підприємства «Автоскладальний завод № 2» Акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Богдан Моторс» (далі - ДП «Автоскладальний завод № 2» АТ «АК «Богдан Моторс» про стягнення заборгованості.
Свої вимоги заявник обґрунтовував тим, що 26 грудня 2016 Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації ухвалено рішення у справі № 43/2016 за позовом АТ «Автоваз» до ДП «Автоскладальний завод № 2» АТ «АК «Богдан Моторс» про стягнення заборгованості, яким з останнього на користь позивача стягнуто заборгованість у сумі 159 303,11 Євро, а також 11 270,00 дол. США в рахунок відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору. Рішення міжнародного комерційного арбітражного суду набуло остаточності та підлягає обов'язковому виконанню, а ДП «Автоскладальний завод № 2» АТ «АК «Богдан Моторс» у добровільному порядку відмовляється його виконувати.
Посилаючись на викладене, АТ «Автоваз» просило визнати рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 26 грудня 2016 року, ухвалене у справі № 43/2016, та надати дозвіл на його примусове виконання із наданням вказівки про видачу виконавчого листа.
Ухвалою Київського апеляційної суду від 31 липня 2020 року заяву АТ «Автоваз» задоволено. Визнано і надано дозвіл на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 26 грудня 2016 року, ухваленого у справі № 43/2016 за позовом ПАТ «Автоваз» до ДП «Автоскладальний завод № 2» АТ «АК «Богдан Моторс» про стягнення заборгованості. Видано виконавчий лист на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 26 грудня 2016 року, ухваленого у справі № 43/2016, яким вирішено: «Стягнути з ДП «Автоскладальний завод № 2» АТ «АК «Богдан Моторс», Україна, на корить Публічного акціонерного товариства «Автоваз», м. Тольятті, Російська Федерація, заборгованість у сумі Євро 159 303,11, а також суму доларів США 11270 у відшкодування витрат позивача зі сплати арбітражного збору». Стягнуто з ДП «Автоскладальний завод № 2» АТ «АК «Богдан Моторс», Україна, на корить ПАТ «Автоваз», м. Тольятті, Російська Федерація, витрати зі сплати судового збору у сумі 34 Євро 43 цента.
Задовольняючи заяву, суд виходив із того, що при зверненні до суду із заявою про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 26 грудня 2016 року, ухваленого у справі № 43/2016, АТ «Автоваз» дотрималось визначеного статтею 475 ЦПК України порядку та трирічного строку на подання заяви про визнання та надання дозволу на виконання вказаного рішення. До заяви АТ«Автоваз» долучено документи відповіднодо переліку, визначеного статтею четвертою Конвенції, що узгоджуються з положеннями статті 476 ЦПК України та статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», а саме: нотаріально завірена копія арбітражного рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 26 грудня 2016 року; нотаріально завірена копія арбітражної угоди (договору передачі прав на використання технології, конструкторської та нормативно-технічної документації від 10 червня 2011 року). Та обставина, що АТ «Автоваз» є компанією Російської Федерації, яка, у свою чергу визнана в Україні державою-агресором, не може слугувати підставою для невиконання договірних зобов'язань. Спір між сторонами, які є суб'єктами господарювання, виник на підставі договору передачі прав на використання технології, конструкторської та нормативно-технічної документації. Предметом вказаного договору є надання ВАТ «Автоваз» за винагороду саме ДП «Автоскладальний завод № 2» АТ «АК «Богдан Моторс» права на використання останнім технологій і конструкторської та нормативно-технічної документації, зазначених у договорі, на території України і протягом терміну дії цього договору. При цьому, вказаний договір укладено між сторонами 10 червня 2011 року, тобто до спроби анексії Автономної Республіки Крим та м. Севастополя Російською Федерацією та початку військової агресії на сході України (квітень 2014 року). Під час розгляду заяви ДП «Автоскладальний завод № 2» АТ «Автомобільна компанія «Богдан Моторс» не доведено належними та допустимими доказами того факту, що визнання та виконання арбітражного рішення вплине на суспільні, економічні та соціальні основи діяльності держави Україна або в результаті його виконання будуть вчинені дії, які прямо заборонені законодавством України або заподіюють шкоду суверенітету чи безпеці держави Україна. Арбітражне рішення не суперечить публічному порядку України, її незалежності, цілісності, самостійності та недоторканості, конституційним правам, свободам, гарантіям, оскільки це рішення ухвалено виключно щодо відповідача як окремої юридичної особи та самостійного учасника господарського обороту, поширює свою дію тільки на боржника.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги, позиції інших учасників справи
У вересні 2020 року ДП «Автоскладальний завод № 2» АТ «АК «Богдан Моторс» подав апеляційну скаргу на ухвалу Київського апеляційної суду від 31 липня 2020 року, в якій просить скасувати ухвалу та залишити заяву без розгляду, а якщо суд дійде висновку про відсутність підстав для залишення заяви без розгляду, відмовити у задоволенні заяви, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права. Вказує на те, що заява про надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 26 грудня 2016 року подана не державною мовою. Заява підписана неуповноваженою особою, оскільки єдиною особою, яка має право діяти без довіреності є президент АТ «Автоваз»- Каракатзаніс їв Андре, а «Директор юридичної служби O. I. Орлов» не є особою, яка діє від імені АТ «Автоваз» без довіреності. Боржника не повідомлявся Міжнародним арбітражним судом Міжнародної торгової палати про дату, час та місце арбітражного розгляду.
У апеляційній скарзі також міститься посилання на те, що судом першої інстанції не досліджено питання, чи особа з прізвищем « ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 » працювала у штаті боржника станом на 13 вересня 2016 року. Апеляційна скарга також містить вказівку на те, що оскаржуване рішення не відповідає висновку Верховного Суду України, який у своїй постанові висловив позицію про те, що належним повідомленням сторони про засідання арбітражного суду є лист арбітражного суду та дані про отримання поштового відправлення. Усі процесуальні документи, адресовані іноземній юридичній особі, яка бере участь у справі, повинні направлятися в порядку доручення про надання правової допомоги до відповідних компетентних органів іноземної держави для вручення цих документів адресату. Проте жодного такого доручення у цій справі не направлялося взагалі. Заявник має двох офіційних дилерів у Автономній Республіці Крим: ТОВ «Техно-Сервис К» та ТОВ «Автогруп Крым», та у м. Севастополі - ТОВ «Крымкар Плюс», які зареєстровані на тимчасово окупованій території за російським законодавством. Визнання та виконання арбітражного рішення, ухвалене судом держави-агресора на користь підприємства, яке веде бізнес в окупованому Криму, буде прямо суперечити публічному порядку України.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 24 ЦПК Українипередбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.
Зазначене кореспондується із положенням частини другої статті 351 ЦПК України, якою врегульовано перелік судів апеляційної інстанції.
Частиною першою статті 367 ЦПК Українивизначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши представника ДП «Автоскладальний завод № 2» ПАТ «АК «Богдан Моторс», який з'явився у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Обставини, встановлені в рішенні суду першої інстанції
Судом встановлено, що 10 червня 2011 року між ВАТ «Автоваз» та ДП «Автоскладальний завод № 2» ПАТ «АК «Богдан Моторс» укладений договір передачі прав на використання технології, конструкторської та нормативно-технічної документації, відповідно до умов якого, ВАТ «Автоваз» надала ДП «Автоскладальний завод № 2» ПАТ «Автомобільна компанія «Богдан Моторс» за винагороду, що сплачується, права на використання технологій і конструкторської та нормативно-технічної документації, зазначених у договорі, на території і протягом терміну дії договору.
Відповідно до пункту 6.1 вказаного договору сторони погодили, що за право використовувати технології і конструкторську та нормативно-технічну документацію за договором, приймаюча сторона виплачує передаючій стороні винагороду, яка визначається ставкою роялті в розмірі 1 % від вартості поставлених складальних комплектів. Орієнтовний розмір винагороди за договором за період із 01 січня 2010 року по 31 грудня 2011 року становить 46 666 605 російських рублів.
При цьому, в укладеному між сторонами договорі, а саме у пункті 11.2 міститься арбітражне застереження, відповідно до якого у разі, якщо сторони у претензійному порядку не прийдуть до вирішення спорів, розбіжностей або вимог, що виникають за договором або в зв'язку з ним, у тому числі щодо виконання договору, його порушення або недійсності, то такі спори підлягають вирішенню в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації, м. Москва, відповідно до його регламенту і законодавства Російської Федерації. Мова судочинства - російська.
Посилаючись на невиконанням ДП «Автоскладальний завод № 2» ПАТ «АК «Богдан Моторс» своїх зобов'язань за укладеним із АТ «Автоваз» договором, останнє на підставі пункту 11.2 договору звернулося до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації з позовом.
26 грудня 2016 року Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації ухвалено рішення у справі № 43/2016 за позовом ПАТ «Автоваз» до ДП «Автоскладальний завод № 2» АТ «АК «Богдан Моторс» про стягнення заборгованості. Вказаним рішенням із ДП «Автоскладальний завод № 2» АТ «АК «Богдан Моторс» на користь ПАТ «Автоваз» стягнуто заборгованість у сумі 159 303,11 Євро та 11 270,00 дол. США у відшкодування понесених витрат позивача зі сплати арбітражного збору. Рішення прийняте в судовому засіданні 03 листопада 2016 року у складі голови складу арбітражу Драгунова В. В. та арбітрів: Лободи А. І., Дмитрієвої Г. К., складене та підписане в трьох примірниках, із яких один призначений для зберігання в справах МКАС, один - для позивача, один - для відповідача.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії довідки № 1800-43/732 від 14 березня 2019 року, виданої Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації, рішення є остаточним та стало обов'язковим для виконання з дати його винесення, тобто з 26 грудня 2016 року. Будь-яких додаткових актів для набрання ним чинності не потребується.
Щодо мови, якою подана заява про надання дозволу на виконання рішення арбітражного суду
Частиною першою статті 10 Конституції Українивстановлено, що державною мовою в Україні є українська мова.
Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 1999 року (справа № 10-рп/99) сформулював висновок про те, що що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята статті 10 Конституції України).
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою.
Частиною першою статті 9 ЦПК Українипередбачено, що цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою.
Відповідно до частини четвертої статті 9 ЦПК Україниучасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом.
Із матеріалів справи убачається, що АТ «Автоваз» звернулося до суду із заявою про надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації, яку викладено російською мовою.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року заяву АТ «Автоваз» залишено без руху для усунення недоліків заяви, де серед іншого - подати заяву про надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації українською мовою.
На виконання вимог ухвали, АТ «Автоваз» подано заяву про надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації з перекладом на українську мову (а. с. 103-106, т.1).
Таким чином, суд дійшов висновку, що заявником виконано вимоги процесуального закону щодо подання до суду документів державною мовою - українською. З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги ДП «Автоскладальний завод № 2» АТ «АК «Богдан Моторс» про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті заяви до розгляду, є безпідставними.
Щодо повноважень представника
Частиною третьою статті 58 ЦПК України встановлено, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Згідно пункту 1 частини першої статті 62 ЦПК Україниповноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: довіреністю фізичної або юридичної особи.
Згідно з частиною першою статті 64 ЦПК Українипредставник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки.
У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання (частина восьма статті 62 ЦПК України).
За матеріалами справи, заява АТ «Автоваз» про надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації підписана ОСОБА_4 .
До цієї заяви подано довіреність від 25 вересня 2019 року №00001/314-д, якою президент АТ «Автоваз» ОСОБА_5 , який діє на підставі статуту, уповноважує ОСОБА_4 , який є директором юридичної служби АТ «Автоваз», здійснювати представництво АТ «Автоваз» перед будь-якими органами державної влади Російської Федерації, організаціями, установами, підприємствами будь-яких організаційно-правових форм і всіх типів власності, що розташовані на території Російської Федерації та за кордоном (а. с. 54-зв, т. 1).
Оскільки згідно з доданою до заяви копією довіреності представництво доручено працівнику АТ «Автоваз» - директору юридичної служби ОСОБА_4, тому доводи апеляційної скарги про те, що представник заявника повинен мати статус адвоката не узгоджуються із вимогами частини третьої статті 58 ЦПК України.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_4 мав повноваження подати заяву від імені АТ «Автоваз». Копія довіреності на підтвердження повноважень представника, виготовлена з використанням технічних засобів, засвідчена підписом ОСОБА_4 , який за умовами довіреності має право підпису, із зазначенням його прізвища, ініціалів та з прикладенням печатки, з поміткою «копія вірна». Наведене узгоджується із правовими висновками, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі №199/1478/17.
Отже, доводи апеляційної скарги у цій частині також не знайшли свого підтвердження.
Щодо повідомлення про розгляд справи в арбітражі
Відповідно до пункту (b) частини першої статті V Нью-Йоркської Конвенції у визнанні та виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання тієї сторони, проти якої воно спрямоване, тільки якщо ця сторона надасть компетентній владі за місцем, де проситься визнання і приведення у виконання, докази того, що сторона, проти якої винесене рішення, не була належним чином повідомленою про призначення арбітра або про арбітражний розгляд чи з інших причин не могла надати свої пояснення.
Аналогічні положення містяться у пункті б) частини першої статті 478 ЦПК України, якими передбачено, що суд відмовляє у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення.
У своїй апеляційній скарзі ДП «Автоскладальний завод № 2» АТ «АК «Богдан Моторс» вказує на те, що підприємство, як сторону арбітражного розгляду, не повідомлено належним чином про дату, час і місце арбітражного розгляду. Повістка отримана особою «Klimenko», проте, станом на момент вручення такого документа у штаті не працювало жодної особи з прізвищем « ОСОБА_1 », « ОСОБА_2 » або « ОСОБА_3 ».
Верховний Суд відхиляє такі доводи апелянта, оскільки за змістом рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 26 грудня 2016 року, ухваленого у справі № 43/2016, відповідачем, тобто ДП «Автоскладальний завод № 2» АТ «АК «Богдан Моторс», під час арбітражного розгляду подано клопотання про зупинення провадження у арбітражній справі, що в свою чергу свідчить про обізнаність останнього про розгляд такої справи.
За реквізитами сторін договору передачі прав на використання технології, конструкторської та нормативно-технічної документації від 10 червня 2011 року, юридичною адресою ДП «Автоскладальний завод № 2» АТ «АК «Богдан Моторс» є: вул. Електриків, 29а, м. Київ, Україна, 04176, а поштовою: вул. Сумагаїтська, 8/2, м. Черкаси, Україна, 18029.
Відповідно до поданих разом із заявою копій повістки та транспортної накладної про пересилання кореспонденції вбачається, що направлена 12 вересня 2016 року арбітражним судом кореспонденція 13 вересня 2016 року вручена уповноваженим особам підприємства як за юридичною, так і за поштовою адресами боржника.
При цьому, суд першої інстанції відхилив викладені боржником у запереченнях доводи щодо відсутності у його штаті особи, якою отримано направлену на адресу підприємства поштову кореспонденцію, оскільки остання, згідно з транспортними накладними, отримана уповноваженими особами підприємства 13 вересня 2016 року, а надана боржником довідка про відсутність у штаті особи з прізвищами « ОСОБА_2 », « ОСОБА_1 », « ОСОБА_3 », виготовлена станом на 18 жовтня 2016 року.
Таким чином, матеріалам справи підтверджено факт належного повідомлення ДП «Автоскладальний завод № 2» АТ «АК «Богдан Моторс» про арбітражний розгляд. Доводи сторони боржника про те, що неможливим є отримання через день кореспонденції, відправленої 12 вересня 2016, суд відхиляє як припущення, оскільки докази такого відсутні.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених пунктом (b) частини першої статті V Нью-Йоркської Конвенції, відповідно, і пункті б) частини першої статті 478 ЦПК України для відмови у наданні дозволу на виконання запитуваного рішення.
Щодо порушення orde public України
Під публічним порядком належить розуміти правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу, стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканності, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо.
Такі принципи та засади стосуються насамперед національної безпеки України, тобто захищеності державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про національну безпеку України»), а державна політика у сфері означеної безпеки спрямована, зокрема, на захист людини і громадянина (частина перша статті 3 цього Закону).
Публічний порядок як перешкода для виконання арбітражного рішення пов'язується з визначенням публічного порядку, який необхідно розуміти як сукупність визнаних державою принципів і правил, які можуть перешкоджати визнанню та виконанню арбітражних рішень, винесених міжнародним комерційним арбітражем, якщо визнання та виконання призведе до порушення цих принципів або у процесуальному плані, або в частині змісту самого рішення. Публічний порядок будь-якої країни включає, зокрема, правила, які забезпечують фундаментальні політичні, соціальні та економічні інтереси держави (правила про публічний порядок).
Одним із нових аспектів публічного порядку в Україні є санкційне регулювання, яке з'явилося із прийняттям Закону України «Про санкції»внаслідок збройної агресії щодо України.
У статті 3 Закону України «Про санкції», на яку міститься посилання у апеляційній скарзі, встановлено, що підставами для застосування санкцій є:
1) дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб'єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод; 2) резолюції Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй; 3) рішення та регламенти Ради Європейського Союзу; 4) факти порушень Загальної декларації прав людини, Статуту Організації Об'єднаних Націй.
За змістом наведеної норми можна дійти висновку, що її положення визначають підстави застосування санкцій щодо юридичних осіб іноземних держав.
Проте, підстави відмови у визнанні та виконанні рішення іноземного міжнародного комерційного арбітражу встановлені у частині другій статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право», зокрема, у справах щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу, внесеного до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, на користь юридичної особи держави-агресора.
Щодо вирішення судом під час розгляду клопотання питання дотримання публічного порядку України
За частиною другою статті V Нью-Йоркської конвенції у визнанні і приведенні до виконання арбітражного рішення може бути також відмовлено, якщо компетентна влада країни, в якій проситься визнання і виконання, вважатиме, що: (a) об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законамицієї країни, (b) або визнання і приведення до виконання цього рішення суперечать публічному порядку цієї країни.
Підстави, наведені в пункті 2 статті V Нью-Йоркської конвенції, охороняють публічні інтереси держави, в якій подано клопотання про примусове виконання, та, відповідно, суди вправі використовувати їх ex officio, тобто в силу власних зобов'язань суду держави, після подання заяви про визнання й звернення до виконання арбітражного рішення.
Тобто суд держави, в якій подане таке клопотання, зобов'язаний ex officio, згідно з природою власних повноважень та його правовим статусом у державі, перевірити за власною ініціативою та в обов'язковому порядку дотримання публічного порядку в кожному випадку, незалежно від того, чи посилається сторона, яка заперечує проти визнання та звернення до виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, на предмет існування названих перешкод для такого звернення і його задоволення судом.
Такі обов'язки покладаються на суд держави, який діє від її імені, реалізуючи владні повноваження від імені країни як публічно-правового утворення.
Отже, суди зобов'язані здійснювати перевірку того, чи призведе до порушення публічного порядку України саме визнання і звернення до виконання цього арбітражного рішення.
Застереження про публічний порядок у загальному вигляді сформульоване у міжнародних конвенціях. Зокрема, у статті 6 Конвенції Організації Об'єднаних Націй (далі - Конвенції ООН) про право, що застосовується до міжнародної купівлі-продажу товарів, від 15 червня 1995 року встановлено, що в кожній із держав, які домовляються, застосування права, визначеного цією конвенцією, може бути виключено з мотивів публічного порядку. Таке ж правило встановлене у статті 18 Конвенції ООН про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів від 22 грудня 1986 року.
Таким чином, головним завданням застереження про публічний порядок у міжнародному праві є вирішення колізій законів різних країн.
Об'єктом застереження про публічний порядок є міжнародні приватноправові відносини, а предметом - незастосування іноземного права, яке обране для регулювання цивільно-правових відносин з іноземним елементом, якщо його застосування порушує публічний порядок держави. У цьому разі застереження про публічний порядок врегульовує самостійну сферу суспільних відносин, яка не залежить від сфери міждержавних відносин.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2019 року в справі № 761/39565/17 (провадження № 61-5333св19) викладено висновок про те, що «застереження про порушення публічного порядку як підстава для відмови у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення, є своєрідним механізмом, який закріплює пріоритет державних інтересів над приватними, охороняє публічний порядок держави від будь-яких негативних впливів на нього. Застереження про публічний порядок у міжнародному праві не допускає визнання на території держави рішення арбітражного суду, якщо в результаті його виконання буде вчинено дії, які прямо заборонені законом або заподіюють шкоду суверенітету чи безпеці держави. Під публічним порядком слід розуміти правопорядок держави, визначені принципи і засади, які становлять основу існуючого у ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості й основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо). Публічний порядок будь-якої держави включає фундаментальні принципи і засади правосуддя, моралі, які держава має намір захистити навіть тоді, коли це не має прямого стосунку до самої держави; правила, які забезпечують фундаментальні політичні, соціальні та економічні інтереси держави; обов'язок держави з дотримання своїх зобов'язань перед іншими державами та міжнародними організаціями. Правова концепція публічного порядку існує для того, щоб захистити державу від іноземних арбітражних рішень, які порушують діючі в державі фундаментальні принципи справедливості і правосуддя. Ці положення покликані встановити правовий бар'єр на шляху рішень, ухвалених всупереч кардинальним процесуальним і матеріально-правовим принципам, на яких тримається публічний порядок. Вони також призначені не допустити можливість визнання та надання дозволу на виконання рішень, пов'язаних з корупцією чи неприпустимим невіглаством арбітрів. У той же час необґрунтована відмова у наданні дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражного суду є свого роду блокуванням рішення і може, у випадку свавільного застосування, носити характер штучного нормативного бар'єру, який з точки зору міжнародного права є абсолютно недопустимим. Це блокування не тільки не відповідатиме цілям міжнародного арбітражу, але й буде порушувати законні права, які це арбітражне рішення може фактично надавати стягувачу в інших державах. Відмова у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання на території України арбітражного рішення може порушувати гарантії, передбачені частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, становитиме непропорційне втручання у право власності стягувача на присуджені грошові кошти».
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, спірні правовідносини сторін, що виникли на підставі укладеного договору від 10 червня 2011 року про передачу прав на використання технології, конструкторської та нормативно-технічної документації.
Обставини, встановлені рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації, не стосуються суспільних, економічних та соціальних основ держави України, вказане рішення ухвалено виключно щодо боржника ДП «Автоскладальний завод № 2» АТ «АК «Богдан Моторс», як окремої юридичної особи та самостійного учасника господарського обороту, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що виконання зазначеного рішення, яке поширює свою дію тільки на боржника, не суперечить публічному порядку України, її незалежності, цілісності, самостійності та недоторканості, конституційним правам, свободам, гарантіям.
ДП «Автоскладальний завод № 2» АТ «АК «Богдан Моторс» не віднесено до підприємств оборонно-промислового комплексу, внесеного до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, відповідно відсутні підстави для застосування положень частини другої статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Між тим, спірні правовідносини у межах розгляду цієї справи ґрунтуються на домовленості сторін (на договірних засадах), з яких не вбачається застосування норми права іноземної держави, яка суперечить та вступає в колізію з чинним цивільним законодавством України.
Доводи апеляційної скарги, що запитуване рішення ухвалено судом держави -агресора, суд вважає необґрунтованими, оскільки міжнародні комерційні арбітражні суди не входять у систему державних судів.
Висновки за результатами перегляду справи у апеляційному порядку
В оцінці доводів апеляційної скарги Верховний Суд врахував, що питання щодо визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні регулюється Нью-Йоркською конвенцією. Відповідно до статті 6 Закону України «Про правонаступництво України»Україна підтвердила свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України. Нью-Йоркська конвенція набрала чинності для України 10 січня 1961 року.
Згідно зі статтею 9 Конституції Україничинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
За правилами статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України»якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про міжнародні договори України»чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов'язання за цими договорами.
З огляду на наведене, положення Нью-Йоркської конвенції є обов'язковими до виконання Україною, є пріоритетними та мають вищу юридичну силу щодо національного законодавства України (за винятком Конституції України), що регулюють спірні правовідносини.
У частині першій статті І Нью-Йоркської конвенції передбачено, що цей міжнародний договір застосовується до визнання і виконання арбітражних рішень, постановлених на території іншої держави, ніж держава, де запитуються їх визнання і виконання, за спорами, сторонами в яких можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Її належить застосовувати також щодо арбітражних рішень, які не вважаються внутрішніми рішеннями у тій державі, де запитуються їх визнання та виконання.
За правилами статті ІІ цієї Конвенції кожна договірна держава визнає письмову угоду, за якою сторони зобов'язуються передавати в арбітраж всі або будь-які спори, що виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з будь-якими конкретними договірними або іншими правовідносинами, об'єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Термін «письмова угода» включає арбітражне застереження в договорі або арбітражну угоду, підписану сторонами, або відображається в обміні листами або телеграмами.
Відповідно до статті ІІІ Нью-Йоркської конвенції кожна договірна держава визнає арбітражні рішення як обов'язкові та виконує їх відповідно до процесуальних норм тієї території, де запитуються визнання та виконання цих рішень, на умовах, викладених у статтях Конвенції.
Згідно зі статтею 474 ЦПК Українирішення міжнародного комерційного арбітражу (якщо його місце знаходиться за межами України), незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається та виконується в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. У разі якщо визнання та виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.
Верховний Суд під час розгляду справи керується тим, що клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів (арбітражів) суд розглядає у визначених ними межах і не може вдаватися до оцінки правильності цих рішень по суті, вносити до них будь-які зміни.
Згідно із наведеними нормами права Україна як держава за загальним правилом визнає та виконує іноземні арбітражні рішення на підставі норм міжнародного права, імплементованих у національному законодавстві, не здійснюючи оцінки їх правильності по суті.
Встановивши, що АТ «Автоваз» звернувся із заявою про визнання та надання дозволу на виконання остаточного Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 26 грудня 2016 року, ухваленого у справі № 43/2016; у межах встановленого законом строку, заявником до заяви долучено документи відповідно до переліку, визначеного статтею 476 ЦПК України, на час звернення АТ «Автоваз» до суду із заявою про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 26 грудня 2016 року, воно вступило в законну силу, остаточним для сторін та підлягає виконанню, ДП «Автоскладальний завод № 2» АТ «АК «Богдан Моторс» належним чином повідомлено про арбітражний розгляд, договір, який містить арбітражне застереження недійсним не визнавався, рішення не порушує публічний порядок України та винесено щодо спору, передбаченого арбітражною угодою, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для визнання рішення міжнародного комерційного арбітражу та надання дозволу на його виконання. Підстав для відмови у задоволенні заяви судом не встановлено.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для її задоволення.
До початку судового засідання, АТ «Автоваз» подано відзив на апеляційну скаргу.
Згідно з частиною восьмою статті 43 ЦПК України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи.
Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом заповнення форм процесуальних документів відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Надсилання у встановленому порядку процесуальних документів в електронному вигляді передбачає використання сервісу «Електронний суд», розміщеному за посиланням https://cabinet.court.gov.ua/login, за умови попередньої реєстрації офіційної електронної адреси (електронного кабінету) та з обов'язковим використанням такою особою власного електронного підпису.
Таким чином, альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов'язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи та подання такого документу через електронний кабінет.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 2340/4648/18, від 22 серпня 2019 року у справі № 520/20958/18, від 10 вересня 2019 року у справі № 640/1374/19, від 21 грудня 2019 року у справі № 910/12245/19, від 17 червня 2020 у справі № 910/8423/19 та від 29 липня 2020 року у справі № 629/740/19.
Разом з тим, цей відзив суд залишає без розгляду, оскільки він надійшов на електронну пошту Верховного Суду без використання електронного цифрового підпису, тобто без ідентифікації особи, що подала цей відзив та відповідно відсутності можливості перевірки повноважень такої особи на представництво у суді.
Керуючись частиною другою статті 351, статтею 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Автоскладальний завод № 2» Акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Богдан Моторс» залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційної суду від 31 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. І. Усик