Ухвала
03 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 219/2786/19
провадження № 61-763ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
розглянув касаційну скаргу представника Богданова Романа Костянтиновича, який діє в інтересах Кабінету Міністрів України на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 червня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про стягнення майнової та моральної шкоди,
У березні 2019 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди спричиненої пошкодженням будинку по АДРЕСА_1 та автомобілю Mercedes-Benz Sprinter 318 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 в загальному розмірі 441 054,23 грн; та про відшкодування моральної шкоди в розмірі 80 000,00 грн.
В обґрунтування позову заявник посилався на те, що його власність пошкоджена під час терористичного акту та саме Держава, яка зобов'язана вживати всіх відповідних, можливих і доступних засобів для забезпечення прав і свобод своїх громадян на всій території України повинна нести відповідальність. Існування шкоди у визначеному позивачем розмірі останній обґрунтовував висновками експертних досліджень.
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 червня 2020 року позов задоволено.
Стягнуто з Державного бюджетну України шляхом списання Державною Казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, заподіяну терористичним актом за пошкоджені житловий будинок та автомобіль у розмірі 441 054,32 та моральну шкоду в розмірі 80 000,00 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач має право на компенсацію від Держави через її нездатність захистити власність і невиконання позитивного матеріального і процесуального обов'язку відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Додатковим рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 10 серпня 2020 року стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 307,70 грн та витрати пов'язані з проведенням експертних досліджень в загальному розмір 4 911,60 грн.
Постановою Донецького апеляційного суду від 09 грудня 2020 року апеляційну скаргу Держави України в особі Кабінету Міністрів України задоволено частково.
Скасовано рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 червня 2020 року.
Позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про стягнення майнової та моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 100 000,00 грн.
В решті позовних вимог відмовлено. Додаткове рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 10 серпня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що в Україні відсутні спеціальні підзаконні нормативно-правові акти щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його майну, яке було пошкоджене або знищене під час проведення антитерористичної операції на окремих територіях Донецької та Луганської областей, а також порядку визначення її розміру, на підставі чого дійшов висновку, що позивачем доведено, що певний позитивний обов'язок з боку держави не був виконаний щодо права власності позивача на таке майно, а тому порушення його права, встановленого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції підлягає захисту шляхом виплати компенсації від держави. Визначаючи розмір такої компенсації за принципом розумності та справедливості, апеляційний суд врахував фактичні обставини справи, використав дискреційні повноваження та врахував практику Європейського суду з прав людини.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про стягнення майнової та моральної шкоди відмовлено.
У січні 2021 року представник Богданов Р. К., який діє в інтересах Кабінету Міністрів України засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 червня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у вищевказаній справі, в якій посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог.
Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено те, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, визначається загальною сумою всіх вимог (пункт 10 частини першої статті 176 ЦПК України).
Ціна позову у цій справі складає 521 054,23 грн (441 054,23 грн + 80 000,00 грн), яка не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00 грн х 250 = 567 500,00 грн), а тому судові рішення, відповідно до вимог ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягають касаційному оскарженню.
Верховним Судом перевірено, чи мають місце підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких касаційне провадження у малозначній справі підлягає відкриттю, зокрема, з урахуванням обставин, на які посилався заявник в касаційній скарзі, та зазначених підстав не встановлено.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Європейський суд з прав людини у Рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), № 40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia).
Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у даній справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на визнання справи малозначною, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у загальних положеннях цього Кодексу, то вона поширюються й на касаційне провадження.
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підтвердились, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.
На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, статтею 260, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Богданова Романа Костянтиновича, який діє в інтересах Кабінету Міністрів України на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 червня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про стягнення майнової та моральної шкоди, відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк