Ухвала
02 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 554/3346/20
провадження № 61-970ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 4 000,00 грн щомісяця, починаючи з дня подання заяви - 15 квітня 2020 року і до повноліття дитини.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в твердій грошовій сумі у розмірі 4 000,00 грн щомісячно, починаючи стягнення з 16 квітня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що є обґрунтованим та достатнім заявлений розмір аліментів, який, на думку суду, є необхідним для забезпечення гармонійного розвитку дитини та є не меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2020 року змінено в частині визначення розміру аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зменшивши з 4 000,00 грн до 2 000,00 грн щомісячно, починаючи стягнення з 16 квітня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
В іншій частині рішення залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, керуючись майновим станом платника аліментів, та врахувавши розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру аліментів, що підлягають стягненню.
У січні 2021 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року у вищевказаній справі, в якій просить, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами визнаються справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із оспорюванням батьківства (материнства).
Предметом спору у цій справі є вимоги про стягнення аліментів на дитину, а тому у розумінні ЦПК України справа є малозначною.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки викладені в оскаржуваних судових рішеннях висновки не узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду, як на підставу касаційного оскарження судових рішень в цій справі, є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики.
Касаційна скарга не містить інших посилань на наявність обставин, які передбачені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
Випадків, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, у цій справі не встановлено Верховним Судом.
Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у даній справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на визнання справи малозначною, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у загальних положеннях цього Кодексу, то вона поширюються й на касаційне провадження.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підтвердились, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик