Постанова
Іменем України
03 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 212/2057/20
провадження № 61-15230св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат»,
Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 червня 2020 року у складі судді Ваврушак Н. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - ПАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка на виробництві.
Позов обґрунтовано тим, що з чоловіком позивачки - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, під час виконання трудових обов'язків машиніста електровозу шахти Гвардійська ВО «Кривбасруда» Криворізького державного залізорудного комбінату, правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком», стався нещасний випадок, а саме вплив на потерпілого рухомих машин, внаслідок якого ОСОБА_2 отримав закриту травму грудей, яка супроводжувалась множинними переламами ребер зліва, ускладнені двосторонньою застійною пневмонією, що призвело до легенево-сердечної недостатності, що і було причиною смерті ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер у спеціалізованому торакальному відділенні 2-ї міської лікарні міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
За фактом нещасного випадку був складений акт від 19 серпня 1998 року № 22 форми Н-1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, відповідно до висновків якого причинами нещасного випадку, внаслідок якого загинув ОСОБА_2 та який стався ІНФОРМАЦІЯ_1 о 13 годині 20 хвилин, зазначено: незадовільна організація робіт, виражена в неналежному проведенні інструктажу щодо електровозної скатки та управління електровозом при находженні тулубу машиніста поза межами кабіни.
Звістка про смерть чоловіка призвела до того, що позивачка зазнала сильного нервового потрясіння, вона постійно перебуває у напруженому психічному стані, адже думки про смерть чоловіка не залишають її до теперішнього часу. Смерть чоловіка змусила її повністю змінити своє життя, вона до теперішнього часу відчуває почуття туги та самотності. ОСОБА_1 посилалась на те, що втрата рідної їй людини, з якою вона мала намір прожити до глибокої старості, радіти життю, завдано значної моральної шкоди, яку вона оцінила у 200 000,00 грн та просить стягнути з відповідача на свою користь без утримання податків та зборів.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи на виробництві, без утримання податку з доходів фізичних осіб, у розмірі 180 000,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь держави судовий збір в розмірі 1 800,00 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що оскільки ОСОБА_2 працював на шахті «Гвардійська» ВО «Кривбасруда» Криворізького державного залізорудного комбінату, правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком», і смерть його настала ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок нещасного випадку на виробництві, під час виконання трудових обов'язків, який стався ІНФОРМАЦІЯ_1, тому його дружині має бути відшкодовано моральну шкоду на підставі статті 440-1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в редакції 1963 року.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиція інших учасників справи
У жовтні 2020 року ПАТ «Кривбасзалізрудком» засобами поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
Крім того, заявник просив зупинити виконання оскаржуваних судових рішень та передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- ухвалили рішення всупереч постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року по аналогічній цивільній справі № 210/57/19;
- не вірно визначили норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а саме: пункт 8 Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 та статтю 456 Цивільного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі - ЦК УРСР);
- залишили поза увагою клопотання про витребування доказів, яке заявлялося як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції;
- не врахували, що позивач не надала жодних доказів, які б свідчили про визнання ПАТ «Кривбасзалізрудком» винним в рамках кримінального провадження, яке мало порушуватися у зв'язку з нещасним випадком на виробництві;
- проігнорували, те що позивач не надала доказів, які б свідчили про факт перебування її в шлюбі (відсутність факту розірвання шлюбу), спільного проживання з померлим ОСОБА_2 однією сім'єю на час його смерті, доказів спільної реєстрації місця проживання позивача та померлого, доказів прийняття позивачем спадщини після загиблого ОСОБА_2
- не звернули увагу на те, що вимоги позивача в частині стягнення моральної шкоди в розмірі без відрахування з суми моральної шкоди всіх податків з доходів і інших обов'язкових платежів не ґрунтуються на нормах податкового законодавства.
Відзиву від позивача на касаційну скаргу ПАТ «Кривбасзалізрудком» до Верховного Суду не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року касаційну скаргу ПАТ «Кривбасзалізрудком» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною ПАТ «Кривбасзалізрудком» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у цій справі на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано матеріали справи № 212/2057/20 із Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області; відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення дії оскаржуваних рішень; надано учасникам справи строк на подання відзиву на касаційну скаргу.
У листопаді 2020 року матеріали справи № 212/2057/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року касаційне провадження у справі № 212/2057/20 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду цивільної справи № 210/2271/19.
Позиція Верховного Суду
Постановою об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 грудня 2020 року розгляд справи № 210/2271/19 (провадження № 61-19033сво19) завершено.
Відповідно до статті 254 ЦПК України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення.
Оскільки перестали існувати обставини, які були підставою для зупинення провадження у справі, а саме справу № 210/2271/19 розглянуто, Верховний Суд вважає за необхідне поновити касаційне провадження у цій справі.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, дійшов висновку, що касаційна скарга ПАТ «Кривбасзалізрудком» не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який зареєстрований 05 серпня 1995 року Остапівською сільською радою Полтавської області.
ІНФОРМАЦІЯ_1 о 13 годині 20 хвилин в шахті «Гвардійська» ВО «Кривбасруда» Криворізького державного залізорудного комбінату, правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком», під час виконання трудових обов'язків машиніста електровоза, внаслідок впливу на потерпілого рухомих машин, загинув чоловік позивачки ОСОБА_2 .
Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Тернівської районної ради м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 серпня 1998 року, актовий запис № 952, ОСОБА_2 помер у віці 26 років, причина смерті - закрита травма грудей з пошкодженням ребер.
За фактом нещасного випадку складений Акт про нещасний випадок від 19 серпня 1998 року № 22 форми Н-1, відповідно до якого нещасний випадок стався ІНФОРМАЦІЯ_1, внаслідок якого ОСОБА_2 отримав закриту травму грудей, яка супроводжувалась множинними переламами ребер зліва, ускладнені двосторонньою застійною пневмонією, що призвело до легенево-сердечної недостатності, що і було причиною смерті ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер у спеціалізованому торакальному відділенні 2-ї міської лікарні міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Відповідно до пункту 7 вказаного Акту, причиною нещасного випадку було визнано: незадовільна організація робіт, виражена в неналежному проведенні інструктажу щодо електровозної скатки та управління електровозом при находженні тулубу машиніста поза межами кабіни.
В додатку № 2 Акту від 19 серпня 1998 року № 22 форми Н-1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, визначено осіб, які допустили порушення законодавства про охорону праці: ОСОБА_4 - гірничого майстра, ОСОБА_5 - начальника дільниці, ОСОБА_2 - машиніста електровозу, ОСОБА_6 - головного механіка та ОСОБА_7 - головного інженера, що призвело до смерті ОСОБА_2 .
Нормативно-правове обґрунтування
Частинами першою та другою статті 153 Кодексу законів про працю України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Події, внаслідок яких у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди та які стали підставою для звернення до суду з указаним позовом, мали місце
до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, тому з огляду на вищезазначені вимоги у цій справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.
Згідно зі статтею 440-1 ЦК Української РСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтовано висновку про наявність правових підстав для покладення на ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» обов'язку з відшкодування позивачу, як дружині загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві працівника відповідача, завданої моральної шкоди з підстав, визначених статтею 440-1 ЦК Української РСР. При визначені розміру моральної шкоди, судом першої інстанції враховано характер та обсяг моральних страждань позивача, пов'язаних зі смертю її чоловіка, що сталася внаслідок нещасного випадку на виробництві, виходячи із засад розумності, пропорційності та справедливості.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не вірно визначили норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а саме: пункт 8 Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 та статтю 456 ЦК УРСР таким чином ухвалили рішення всупереч постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року по аналогічній цивільній справі № 210/57/19 колегія суддів відхиляє, з наступних підстав.
Необхідною умовою виникнення зобов'язання з відшкодування моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК Української РСР не визначала її поняття. Визначення цього поняття міститься в правових нормах спеціальних законів, що регулюють певні види суспільних відносин і передбачають право громадян та організацій на відшкодування моральної (немайнової) шкоди (наприклад, статті 1, 33, 34 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», стаття 24 Закону України «Про захист прав споживачів», стаття 12 Закону України «Про охорону праці» (у редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин). Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Стаття 440-1 ЦК Української РСР не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді цієї категорії справ зобов'язаний з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні.
Стаття 440-1 ЦК Української РСР є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Отже, моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, пропорційності та справедливості.
Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК Української РСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Зазначеного правового висновку дійшла об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 210/2271/19 (провадження № 19033сво19).
Крім того, у вказаній постанові об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 210/57/19, на яку посилався заявник, як на підставу касаційного оскарження, тому відсутні підстави вважати, що суди першої та апеляційної інстанції застосували норму права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Посилання у касаційній скарзі на те, що вимоги позивача в частині стягнення моральної шкоди в розмірі без відрахування з суми моральної шкоди всіх податків з доходів і інших обов'язкових платежів не ґрунтуються на нормах податкового законодавства не впливають на правильність висновків попередніх інстанцій про необхідність стягнення з відповідача моральної шкоди, розмір якої визначено з урахуванням вимог розумності та справедливості.
Інші доводи касаційної скарги зводяться незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, що їх обґрунтовано спростували, та не можуть бути підставами для скасування вказаних судових рішень.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Щодо клопотання заявника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
ПАТ «Кривбасзалізрудком» у поданій до Верховного Суду касаційній скарзі заявило клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до частин третьої-п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд дійшов висновку, що заявлене клопотання не підлягає задоволенню, з огляду на те, що заявником таке клопотання не обґрунтоване, не наведено жодної з вище наведених підстав для передачі справи, що переглядається, на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 254, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Поновити провадження у справі № 212/2057/20 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди спричиненої смертю чоловіка, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року.
Відмовити в задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак
Г. І. Усик