01 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 910/5437/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 (суддя Усатенко І. В.)
і постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 (головуючий суддя Агриковоа О. В., судді Мальченко А. О., Чорногуза М. Г.)
у справі № 910/5437/20
за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Добропільська ЦЗФ"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 191 227,12 грн
03.09.2020 рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020, позовні вимоги задоволено повністю.
11.01.2021 скаржник подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 у справі № 910/5437/20.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 11.01.2021 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.
За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 у справі № 910/5437/20 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Положеннями частини п'ятої статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 7 цієї ж статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2 102 грн.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення в розмірі 191 227,12 грн, що менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час подання касаційної скарги у 2020 році (2 102 грн х 100 = 210 200 грн), а тому у розумінні Господарського процесуального кодексу України справа № 910/5437/20 є малозначною.
Аналіз наведених норм закону дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені підпунктами "а" і "б" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики і він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями у цій справі, при розгляді справ № 910/118/20, № 910/129/20, № 910/15502/20.
У контексті зазначеного скаржник посилається на те, що суди першої і апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги на підставі поданих сторонами доказів, зокрема довідок позивача про вартість вантажу, дійшли до висновків, які не відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 14.01.2020 у справі № 910/5280/19, щодо доказів, якими повинен підтверджуватися розмір збитків, а також у постанові від 03.09.2020 у справі № 910/15076/19, які містять висновки щодо застосування норми природних втрат вантажу в розмірі 2%.
Крім того, з метою приведення судової практики у відповідність до висновків Верховного Суду у справі № 910/5280/19, на думку скаржника, необхідним є відступ від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 910/3868/19, в частині висновків щодо подання доказів, якими повинен підтверджуватися розмір збитків.
Однак, наведені доводи суд касаційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки щодо доказів, якими повинен підтверджуватися розмір збитків, завданих недостачею вантажу, Верховний Суд вже неодноразово висловлював свою правову позицію, зокрема у постанові від 16.10.2019 у справі № 910/16904/18 та постанові від 03.09.2020 у справі № 910/15076/19 (на яку посилається сам скаржник у касаційній скарзі).
При цьому посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові у справі №910/5280/19, є безпідставним, оскільки вказана постанова прийнята за інших встановлених судами обставин, зокрема щодо підтвердження позивачем розміру збитків доказами (договорами на транспортно-експедиційне обслуговування, претензіями його контрагентів у договірних відносинах, та платіжними дорученнями про сплату коштів за вказаними претензіями), які визнані судом неналежними. Крім того, постановою Верховного Суду у справі № 910/5280/19 постанову апеляційного господарського суду було скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.
З урахуванням наведеного Верховний Суд також вважає безпідставними доводи скаржника про необхідність відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 910/3868/19, в частині висновків щодо подання доказів, якими повинен підтверджуватися розмір збитків, оскільки зазначена постанова прийнята за інших фактичних обставин справи та доказової бази, а також судові рішення у даній справі у суді касаційної інстанції по суті не переглядались (аналогічний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 910/15076/19).
Разом з цим, посилання скаржника на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій правової позиції Верховного Суду щодо застосування норми природних втрат вантажу (кам'яного вугілля) в розмірі 2%, викладеної у постанові від 03.09.2020 у справі № 910/15076/19, також є необґрунтованим, оскільки вказані висновки щодо застосування норм матеріального права були зроблені з огляду на різні істотні обставини справи, зокрема різні характеристики вантажу, який перевозився, з урахуванням встановленої Правилами видачі вантажів різної норми природних втрат вантажу.
Так, у пункті 8.18 наведеної постанови Верховний Суд, зокрема, зазначив:
"Так, колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості розрахунку збитків, спричинених внаслідок недостачі товару (кам'яного вугілля), наданого позивачем, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо того, що в даному випадку має застосовуватись коефіцієнт норми природної втрати товару (кам'яного вугілля) у розмірі 1% від маси вантажу.
Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою характеристики (властивості) вантажу - кам'яного вугілля, яке відповідно до зазначеної інформації у накладних (графа 20 «Найменування вантажу»), що містяться в матеріалах справи, перевозилося у вологому стані (від 12% до 16%).
За таких обставин та з урахуванням пункту 27 Правил видачі вантажів норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2% маси, зазначеної в перевізних документах, що відноситься, зокрема, до перевезення вантажів у сирому (свіжому) або у вологому стані".
При цьому Верховний Суд зазначає, що зі змісту оскаржуваних судових рішень у цій справі чітко видно, що судами попередніх інстанцій було досліджено наявні в матеріалах справи залізничні накладні та встановлено, що останні не містять вказівки на те, що вантаж, який перевозився, був у вологому стані.
Крім того, заявником не наведено будь-якого обґрунтування відсутності у нього можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням у цій справі, при розгляді справ № 910/118/20, № 910/129/20, № 910/15502/20.
Таким чином, заявник у скарзі не наводить обґрунтувань, які б свідчили про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, передбачених підпунктами "а" і "б" пункту 2 частини третьої статті 287 зазначеного Кодексу.
Доводи заявника, які викладені у касаційній скарзі, зводяться до необхідності перегляду та переоцінки доказів, досліджених судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції та має індивідуальний характер.
Разом з тим, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Обґрунтування наявності інших підстав, передбачених підпунктом "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо права касаційного оскарження в малозначних справах, скаржником також не наведено.
У контексті викладеного Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з Рекомендацією №R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 держави-члени мають вжити заходів щодо визначення кола питань, виключених із права на апеляцію та касацію, для недопущення будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Як вбачається із прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).
Враховуючи викладене, Суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі тому відмовляє у такому відкритті, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 у справі № 910/5437/20.
2. Матеріали касаційної скарги повернути скаржникові разом доданими до неї додатками.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил