27 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/14996/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Уркевича В. Ю.,
секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнське об'єднання правників" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 (колегія суддів: Кравчук Г. А., Коробенко Г. П., Козир Т. П.) і рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 (суддя Щербаков С. О.) у справі
за позовом Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнське об'єднання правників" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1. Державне підприємство Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості "Укррибпроект", 2. Державне агентство рибного господарства України, про визнання укладеним договору,
за участю представників:
позивача - Огарков Є. В.,
відповідача - не з'явилися,
третьої особи-1 - не з'явилися,
третьої особи-2 - не з'явилися,
У жовтні 2019 року Всеукраїнське громадське об'єднання "Всеукраїнське об'єднання правників" (далі - ВОГ "Всеукраїнське об'єднання правників") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - РВ ФДМУ по місту Києву) про визнання укладеним договору оренди нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Тургенєвська, 82-а між Всеукраїнським громадським об'єднанням "Всеукраїнське об'єднання правників" та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву в запропонованій позивачем редакції.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у встановленому законом порядку звертався до відповідача з проханням укласти договір оренди нежитлових приміщень загальною площею 165,9 м2, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Тургенєвська, 82-а, що також було предметом судового розгляду та рішенням Господарського суду міста Києва від 14.02.2019 у справі № 910/12655/18 зобов'язано відповідача продовжити процедуру укладення договору оренди нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Тургенєвська, 82-а, проте, як зазначає позивач, на даний час процедура укладення договору не завершена, чим, на думку позивача, порушено права та законні інтереси ВГО "Всеукраїнське об'єднання правників".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 в позові відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
ВОГ "Всеукраїнське об'єднання правників" у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, а також неврахуванням правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.03.2019 у справі № 910/9251/18.
РВ ФДМУ по місту Києву у відзиві просить рішення попередніх судових інстанцій залишити без змін, наголошуючи на їх законності і обґрунтованості.
Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, у розрізі виключності випадку касаційного оскарження судового рішення Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/14996/19 з огляду на таке.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що на адресу відповідача надійшло дві заяви на оренду нерухомого майна, отже в силу статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у відповідача наразі відсутні підстави для укладення договору безпосередньо з позивачем, оскільки у даному випадку договір укладається за результатами проведення конкурсу на право оренди об'єкта з переможцем, який запропонував найбільший розмір орендної плати, серед учасників в конкурсних пропозиціях.
Водночас судом апеляційної інстанції відхилено твердження позивача про те, що від Громадської організації "Київська бізнес асоціація Україна - Європа" на адресу відповідача надійшла заява від 03.09.2019 за № 30/19 про відкликання своєї заяви про намір орендувати спірне приміщення на підтвердження чого відповідачем надано суду опис вкладення у цінний лист.
Апеляційний господарський суд зазначив, що опис вкладення у цінний лист № 0100183851273 з відбитком календарного штемпеля "Київ 59, 03 09 19 14, Укрпошта" в даному випадку за відсутності розрахункового документа не є належним доказом, що підтверджує надання відповідної послуги поштового зв'язку, оскільки при дослідженні опису вкладення у цінний лист в частині відповідності зазначеного в ньому працівником поштового зв'язку номеру поштового відправлення вимогам, визначеним п. 1.14 Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 12.05.2006 № 211, апеляційним господарським судом встановлено суперечливі відомості. Зокрема, із 13 символів штрихового коду, що використовується для кодування внутрішньої пошти в автоматизованій системі реєстрації та контролю, перші п'ять цифр (1….5) визначають поштовий індекс об'єкта поштового зв'язку місця приймання поштового відправлення, тобто 01001 - є поштовим індексом відділення зв'язку, в якому здійснювалося приймання цінного листа, та який не відповідає номеру поштового відділення - 59, зазначеному на календарному штемпелі, відбиток якого проставлено на описі вкладення у зазначений цінний лист від 03.09.2019.
Отже на думку апеляційного суду відсутність розрахункового документа на підтвердження надання послуги поштового зв'язку Громадській організації "Київська бізнес асоціація Україна - Європа" про надіслання на адресу відповідача цінного листа із заявою від 03.09.2019 № 30/19 про відкликання своєї попередньої заяви про намір орендувати спірне нерухоме майно унеможливлює усунення виявлених суперечливих відомостей у поданих позивачем додаткових доказах, що свідчить про недоведення позивачем вищезазначеної обставини належними та допустимими доказами.
Апеляційний господарський суд, надаючи оцінку доказам у справі, дійшов висновку, який касаційна інстанція не може переоцінювати з огляду на межі касаційного перегляду, встановлені статтею 300 ГПК України, а інших доказів під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції надано не було.
Відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У справі № 910/9251/18 на постанову Верховного Суду від 20.03.2019 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, предметом касаційного оскарження була ухвала суду першої інстанції про залишення позову без розгляду та постанова, винесена за результатами перегляду цієї ухвали в апеляційному порядку, що зумовило відповідні висновки суду касаційної інстанції про порядок надіслання іншим учасникам справи копії позовної заяви та доданих до неї документів.
Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2018 у справі № 910/9251/18 залишено без розгляду позовну заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор ПАТ "Брокбізнесбанк", оскільки позивачем суду не доведено, що визначені адреси для відправлення додатків до позовної заяви є належними та дійсними адресами відповідачів, тому надані описи вкладення у цінний лист щодо відправлення відповідачам додатків до позовної заяви не є належними доказами (окрім відправлення за адресою відповідача-8), в розумінні частини 1 пункту 1 статті 164, частини 1 статті 172 ГПК України.
Апеляційна інстанція, з якою погодився Верховний Суд, постановою від 10.01.2019 ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.10.2018 скасувала, матеріали справи передала до Господарського суду міста Києва для подальшого розгляду справи. При цьому зазначила, що з огляду на приписи частин 6-8, 10 статті 176 ГПК України, саме на суд покладається обов'язок звернутися до відповідного органу, для встановлення адрес місця реєстрації фізичних осіб або адрес місця постійного чи тимчасового проживання фізичних осіб. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідно до положень статті 172 ГПК України належним доказом надсилання копії скарги іншій стороні у справі є направлення листом з описом вкладення. Позивачем подано до суду докази надіслання додатків до позовної заяви відповідачам та третій особі, а саме описи вкладення (35 шт.). У зв'язку з вищенаведеним суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач виконав вимоги ГПК України щодо подання позовної заяви та усунення недоліків, встановлених ухвалою місцевого господарського суду від 02.10.2018.
Як зазначалося вище, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.
Отже, правовідносини у справі на яку посилається скаржник, не є подібними правовідносинам у справі, що розглядається.
Таким чином наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Відповідно до частини 2 статті 296 ГПК України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v. Ukraine), заява № 24402/02, § 27, 20.05.2010).
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод має на меті гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справах "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland), заява № 6289/73, § 24, 09.10.1979; "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), заява № 38695/97, § 43, 15.02.2000).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", заява № 9562/81, § 56, 02.03.1987).
Таким чином, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище норм ГПК України.
За вказаних обставин, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнське об'єднання правників".
Згідно з пунктом 5 частини 1статті 7 Закону України "Про судовий збір" у разі закриття касаційного провадження сплачена скаржниками сума судового збору за подання касаційних скарг поверненню не підлягає.
Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнське об'єднання правників" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі № 910/14996/19 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя В. Ю. Уркевич