ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.02.2021Справа № 910/15332/20
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
За позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"
м. Вараш, Рівненська область, 34400
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оберіг.Ком"
вул. Межигірська, буд. 25, оф.117, м. Київ 71, 04071
про стягнення 11 126,40 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оберіг.Ком" (далі-відповідач) про стягнення 11 126,40 грн. штрафних санкцій за несвоєчасну поставку товару.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 06.11.2020 позовну заяву прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
04.11.2020 до суду представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує частково, наводить власний контррозрахунок.
23.12.2020 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в котрій спростовано твердження відповідача.
При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Положеннями ст. 248 ГПК України унормовано, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Між державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від імені якого діє відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» (далі - ВП «Рівненська АЕС», Замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «ОБЕРІГ.КОМ» (далі - ТОВ «ОБЕРІГ.КОМ», Постачальник) за результатами закупівлі UA-2019-06-27-000403-с, згідно Закону України «Про публічні закупівлі» (процедура закупівлі - спрощена/допорогова закупівля) був укладений договір поставки № 53-122-11-19-08373 від 30.07.2019 року (далі - договір), на загальну суму 91 200,00 гривень, згідно умов якого ТОВ «ОБЕРІГ.КОМ» було взяте на себе зобов'язання поставити на ВП «Рівненська АЕС» товар згідно специфікації № 1 (додаток 1 до договору).
Сторонами погоджено, що продукція поставляється Постачальником на умовах DDP Інкотермс-2010, в строк 60 календарних днів з моменту укладення договору. Місце поставки та вантажоодержувач 34400, м. Вараш, Рівненська обл., склад PB ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом» (п. 3.1. договору). Таким чином, за твердженням позивача перебіг строку поставки, з урахуванням частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, закінчився 30.09.2019 року.
Строк дії договору - по 30.06.2020 року (п. 11.1 договору).
У відповідності до пункту 8.4 договору датою поставки продукції вважається дата підписання видаткової накладної або накладної Вантажоодержувачем продукції.
Видатковою накладною № 12 від 22.11.2019 підтверджується, що поставку продукції на загальну суму 91 200,00 гривень здійснено 22.11.2019, з простроченням на 52 дні.
Пунктом 9.1. договору поставки передбачено обов'язок Постачальника сплатити Замовнику пеню у розмірі 0,1% від суми непоставленої (недопоставленої) продукції за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 % від вказаної суми. У випадку порушення Постачальником взятих на себе зобов'язань по поставці продукції відносно якості та/або комплектності Постачальник сплачує Замовнику штраф у розмірі 20% вартості неякісної (некомплектної) продукції.
За твердженням Позивача, котрі не спростовані Відповідачем, штрафні санкції Постачальником, на момент звернення до суду, не сплачені.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до положення частини 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Судом встановлено, що відповідачем відповідно до видаткової накладної №12 від 22.11.2019 здійснено поставку продукції на загальну суму 91 200,00 гривень з простроченням на 52 дні. На підтвердження зворотного відповідачем доказів суду не надано.
У своєму відзиві Відповідач заперечує щодо нарахованої Позивачем суми пені та зазначає, що Позивачем не враховані певні обставини які впливають на ціну позову, проте, су погоджується із твердженнями Позивача, що наведені у відзиві обставини не впливають на заявлену Позивачем ціну позову, виходячи з наступного.
Згідно з видатковою накладною № 11 від 07.10.2019 ТОВ «Оберіг.Ком» здійснено поставку продукції на загальну суму 91 200,00 гривень, проте після підписання видаткової накладної вантажоодержувачем встановлено, що продукція не відповідає технічним вимогам які передбачені додатком №2 до договору поставки, тобто ТОВ «Оберіг.Ком» поставлена продукція, яку ВП «Рівненська АЕС» не замовляв (вся поставлена продукція, згідно видаткової накладної №11, мала маркування торгової марки виробника «GlobalProm», що не відповідало умовам договору поставки, оскільки згідно з технічними вимогами, додаток №2 до договору поставки, продукція повинна бути промаркована торговими марками виробників: Noblelift Intelligent, Hanse lifter, Skiper), про що складено довідку про виявлені невідповідності на етапі ВК-1 № Д1-8-534 від 22.10.2019 та направлено на адресу ТОВ «Оберіг.Ком» для вжиття заходів у відповідності до п. 5.3 договору поставки: «якщо на протязі гарантійного строку, будуть виявлені недоліки продукції, постачальник на протязі 20 днів з моменту отримання повідомлення від «Замовника» за свій рахунок замінює її на якісну. У випадку недотримання «Постачальником» строку встановленого для заміни продукції, він сплачує «Замовнику» штрафні санкції передбачені п. 9.1 договору.»
В свою чергу ТОВ «Оберіг.Ком» листами №247 від 25.10.2019 та 11/27 від 12.11.2019, визнав факт поставки продукції яка не відповідає технічними вимогами, додаток №2 до договору поставки, та просив її повернути з метою проведення заміни.
Після чого, продукцію яка поставлена згідно з видатковою накладною № 11 від 07.10.2019, повернуто Відповідачу 15.11.2019 згідно накладної вимоги №2528, а поставку продукції яка відповідає умовам договору поставки здійснено ТОВ «Оберіг.Ком» 22.11.2020 згідно з видатковою накладною № 12 від 22.11.2019, тобто Відповідач виконав своє зобов'язання в частині поставки продукції лише 22.11.2019.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Пунктом 9.1 Договору сторони передбачили, що у випадку порушення строків поставки. «Постачальник» зобов'язується сплатити «Замовнику» пеню в розмірі 0.1% від суми непоставленої (недопоставленої) продукції за кожен день прострочення, при цьому, у випадку прострочення поставки (недопоставки) продукції понад тридцять діб, «Постачальник» додатково сплачує «Замовнику» штраф у розмірі 7% від суми непоставленої (недопоставленої) продукції. У випадку порушення «Постачальником» взятих на себе зобов'язань по поставці продукції відносно якості та/або комплектності, «Постачальник» сплачує «Замовнику» штраф у розмірі 20% вартості неякісної (некомплектної) продукції. Сплата вказаних штрафних санкцій не звільняє «Постачальника» від виконання зобов'язань по договору.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов'язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов'язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.
Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду України, викладені у постановах від 27.09.2005 у справі № 35/475-04 та від 08.02.2017 у справі № 3-1217гс/16.
Крім того, суд відзначає, що у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі №20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.
Суд перевірив надані позивачем розрахунки та встановив, що заявлені до стягнення суми пені та штрафу є арифметично правильними та відповідно обґрунтованими.
Заперечення відповідача проти позовних вимог суд розглянув та відхилив як такі, що не спростовують заявлені вимоги, зважаючи на обставини, викладені вище.
Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 ГПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оберіг.Ком" (вул. Межигірська, буд. 25, оф.117, м. Київ 71, 04071; ідентифікаційний код 36047567) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Назарівська, 3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код 24584661) від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (м. Вараш, Рівненська область, 34400; ідентифікаційний код 05425046) пені в сумі 4742,40 грн., штрафу в сумі 6384,00 грн. та 2 102 грн. 00 коп. - судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" та пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України.
Суддя М.О. Лиськов