61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
19 січня 2010 р. Справа № 2-а-36021/09/2070
Колегія суддів у складі:
Головуючий суддя Філатов Ю.М.,
Суддя Водолажська Н.С., Суддя Гуцал М.І.
при секретарі Чміленко Н.С.
за участю:
з викликаних та повідомлених осіб в судове засідання ніхто не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2009 року по справі № 2-а-36021/09/2070
за позовом ТОВ «Молнія-Харків»
до ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова
за участю Прокуратури Фрунзенського району м. Харкова
про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,-
Позивач, ТОВ «Молнія-Харків», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова від 30.12.08 р. № 0000041800/0 та № 0000031800/0, від 06.03.09 р. № 00000031800/1 та № 0000041800/1.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.09 р. по справі № 2-а-36021/09/2070 позов був задоволений в повному обсязі.
Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.09 р. по справі № 2-а-36021/09/2070 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом не були враховані фактичні обставини, пов'язані з укладанням та виконанням угод з ТОВ «ПБК «Вертикаль».
Позивач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав, його представник в судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце розгляду справи позивач був належним чином повідомлений.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та пояснення представників в судовому засідання, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 3724/18-007/32133987 від 17.12.08 р. позапланової виїзної перевірки підприємства позивача з питань з питань взаємовідносин з ТОВ „ПБК „Вертикаль" (код за ЄДРПОУ 32948799) за період з 01.04.06 р. по 30.10.08 р.
При проведенні перевірки були виявлені порушення позивачем вимог п. 5.1, п. 5.2.1, п. 5.3.9, ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 796708,0 грн., та п. 7.4.1, п. 7.4.4 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», що призвело до заниження податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 691119,0 грн.
За даними перевіряючих виявлені порушення пов'язані з тим, що між ТОВ "Молнія-Харків" та ТОВ „ПБК „Вертикаль" були укладені угоди, згідно яких ТОВ „ПБК „Вертикаль" взяло на себе обов'язки по проектним роботам, монтажу, технічному обслуговуванню та ремонтним роботам об'єктів зв'язку.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на те, що відповідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. У відповідності до ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визначаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Згідно ст. 58 ГК України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному Законом.
Згідно приписів ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Відповідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог , які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
В обґрунтування судового рішення суд вказав на те, що в силу висновків Верховного Суду України, вміщених в у п. 6 Постанови № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" до угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, тощо. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав та з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожному конкретному випадку при визнанні угоди недійсною суди повинні встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Враховуючи, що оскільки правочин, з якого виникло господарське зобов'язання, укладені юридичними особами, проявом вини юридичної особи у договірних відносинах є виключно винні дії уповноважених органів та посадових осіб. Органи юридичних осіб формуються з фізичних осіб, а вина визначається як психічне ставлення особи до скоєного протиправного діяння та його наслідків. Отже, за змістом ст. 92 ЦК України доведення умислу у діях юридичної особи можливе через доведення умислу у діях фізичних осіб, які діяли від імені юридичної особи.
Крім того, суд першої інстанції вказує на те, що зміст спірного договору не суперечить актам цивільного законодавства. Судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору, також вказаних доказів у відповідності до вимог ст. 71 КАС України не надано на вимогу суду і відповідачем. Також за висновком суду доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та ТОВ „ПБК „Вертикаль" на укладання такого договору в момент його укладання відповідачем не надано, оскільки підприємство вважається створеним з дня його державної реєстрації (ст. 6 Закону України «Про підприємства в Україні»). Ліквідація підприємства вважається завершеною з моменту виключення його з державного реєстру України. Відповідно ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Згідно ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Оскільки на час укладення угоди між позивачем та ТОВ „ПБК „Вертикаль" останній знаходиться в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також є платником ПДВ, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідачем не наведено та не надано доказів наявності підстав, з якими закон пов'язує настання наслідків никчемності угоди, передбачених ст. 215 ЦК України, а тому суд не може погодиться з висновком відповідача, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ „ПБК „Вертикаль", є нікчемними та суперечить інтересам держави та суспільства, а тому не було і порушення вимог податкового законодавства.
Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що в акті перевірки записано, що в період, що перевірявся, підприємство позивача здійснювало оптову торгівлю електророзподільною та контрольною апаратурою, що позивачем ні в позові, ні в доповненні до нього не заперечувалося.
До матеріалів справи позивачем надані копії первинних бухгалтерських та податкових облікових документів, які підприємством були використані при обрахуванні валових витрат та податкового кредиту по ПДВ. Як вбачається з цих документів, жодна з операцій не проводилася з укладанням договору у письмовій формі.
Слід зауважити, що згідно акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № м-00000009 від 29.10.07 р. та податкової накладної № 1029/1 від цієї ж дати позивач отримав від виконавця - ТОВ „ПБК „Вертикаль", роботи (надані послуги) по монтажу та наладки на загальну суму 19720,0 грн. (в т.ч. ПДВ -3286,66 грн.), акту № м-000002/1 від 29.01.08 р. та податкової накладної № 29/1 від цієї ж дати -роботи (надані послуги) по монтажу та наладки на загальну суму48731,28 грн. (в т.ч. ПДВ -8121,66 грн.), акту № 00000010 від 03.12.07 р. та податкової накладної № 1203 від цієї ж дати -роботи по ремонту пересувної електролабораторії на загальну суму 35700,0 грн. (в т.ч. ПДВ -5950,0 грн.). Оформлені сторонами вказані документи свідчать про те, що між сторонами були укладені договори в усній формі про надання послуг або виконання робіт.
Відповідно приписам ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Також відповідно ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. В свою чергу в ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. А згідно вимог ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
В ст. 837 ЦК України записано, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Тобто предметом даного договору є певний вид та відповідний перелік робіт. Крім того, істотними умовами договору підряду є ціна роботи, порядок оплати, якість роботи та визначення того, з якого матеріалу і якими засобами мають виконуватися роботи, визначені в договорі (ст. 839, ст. 843, ст. 854, ст. 857 ЦК України).
Як вбачається з вище перелічених документів, сторони не вказали монтаж та наладка чого має відбуватися, які саме роботи по ремонту пересувної електролабораторії (її реквізити, номери, дефектний акт) повинен виконати виконавець, яка якість та її параметри передбачаються, з якого матеріалу (запасних частин) мають виконуватися роботи. Таким чином, зміст вказаних правочинів суперечить вимогам спеціальних норм цього Кодексу, що в свою чергу є порушенням п. 1 ст. 203 ЦК України.
Крім цього, в перелічених документах відсутні прізвища осіб, визначених представниками замовника та виконавця, які складали акти виконаних робіт.
Встановлені колегією суддів вищенаведені обставини спростовують висновки суду першої інстанції про те, що зміст спірного договору (якого саме суд не вказав) не суперечить актам цивільного законодавства. З урахуванням положень п. 1 ст. 215 ЦК України досліджені колегією суддів правочини є недійсними з моменту їх вчинення, а відповідно приписам п. 1 ст. 216 не створюють юридичних наслідків.
До матеріалів справи позивачем був наданий договір № 14/1-07 від 24.07.07 р., предметом якого є передача ТОВ „ПБК „Вертикаль" (продавець) товару та його оплата, найменування якого вказано в додатку до договору (т. 1 арк. справи 189). В додатку до договору також мали вказуватися строки поставки, ціна товару та строки оплати. Проте ні до позову, ні в подальшому позивачем не був наданий додаток з переліком товарів, його кількості, ціни та строків поставки, що свідчить про те, що при укладанні даного договору сторони ці істотні умови не узгодили, що суперечить приписам Глави 54 ЦК України і не відповідає вимогам п. 1 ст. 203 цього Кодексу.
Оскільки жодний документ, що наданий позивачем до матеріалів справи у підтвердження факту придбання у ТОВ „ПБК „Вертикаль" товарів не містить посилань на вищевказаний договір, то слід вважати, що за цим договором позивач товарів не придбавав.
Як вбачається з наданих позивачем видаткових та податкових накладних, позивач придбавав у ТОВ „ПБК „Вертикаль" електротехнічне устаткування та обладнання. При цьому умовою продажу вказувався рахунок-фактура. Проте жодного рахунку-фактури позивачем до матеріалів справи не надано. Оскільки за загальними правилами видача рахунку-фактури передує оплаті товарів, то слід зробити висновок про те, що позивач повинен був здійснити передоплату, а після цього отримати товар. В матеріалах справи відсутні документи, які б підтвердили проведення оплати товарів за рахунками-фактурами.
В позові та подальших документах позивач наполягає на тому, що висновки відповідача про порушення підприємством податкового законодавства при оподаткуванні операцій купівлі-продажу товарів у ТОВ „ПБК „Вертикаль" ґрунтуються на домислах ревізора-інспектора. Проте колегія суддів вважає доцільним відмітити, що відповідно приписам ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу і одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Враховуючи те, що предметом купівлі-продажу є товари спеціального призначення та електротехнічне обладнання, то вони повинні супроводжуватися технічними паспортами, сертифікатами якості тощо, але позивачем ні до перевірки, ні до суду не були надані такі документи.
Також слід відмітити, що у залучених до матеріалів справи видаткових накладних вказано, що товари по ним отримувалися ОСОБА_1. по довіреності, але ні серія, ні номер довіреностей не вказаний. Відповідно Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.96 р., яка є чинною на час проведення операцій і її дія поширюється на підприємства, установи та організації, їхні відділення, філії, інші відособлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємство), сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. При цьому довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей. Проте позивачем не надавалися докази того, що ТОВ «Молнія-Харків»видавало довіреність на отримання ТМЦ ОСОБА_1. А той факт, що ця особа вказана як засновник підприємства та його директор не звільняє його від обов'язку отримати належним чином зареєстровану довіреність на отримання ТМЦ.
Оскільки, як вказано вище, отримання товарів не можливо без надання довіреності, то слід зробити висновок про те, що товар не міг бути отриманий і твердження позивача про реальність здійснених операцій спростовується вищенаведеними доводами і відсутністю належних документів. За таких підстав слід зробити висновок про те, що на час укладання кожної з угод (договорів) купівлі-продажу шляхом оформлення видаткових та податкових накладних без отримання товарів та їх оплати сторони усвідомлювали, що дані правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, що є порушенням приписів п. 5 ст. 203 ЦК України, що є свідченням недійсності цих правочинів в розумінні п. 1 ст. 215 ЦК України.
Також слід відмітити, що відповідачем до матеріалів справи наданий акт перевірки ТОВ „ПБК „Вертикаль", проведеної ДПІ Московського району м. Харкова, в якому вказано, що це підприємство здійснює роздрібну торгівлю залізними виробами, фарбами та склом, оптову торгівлю будівельними матеріалами, монтаж металевих конструкцій та будівництво мостів, шляхових естакад, тунелів та метрополітену. Про оптову торгівлю електроустаткуванням, кабельною продукцією та аналогічними товарами, вказаними у видаткових та податкових накладних, дане підприємство орган ДПС не інформувало, що також підтверджує формальний характер укладених правочинів купівлі-продажу без наміру їх реального виконання.
Таким чином, встановлені колегією суддів обставини, спростовують висновок суду першої інстанції про те, що факт товарності угоди (якої саме суд не вказав) та фактичний розрахунок за неї підтверджується матеріалами справи.
Надані документи свідчать про те, що відповідачем були виявлені порушення з боку позивача вимог податкового законодавства з питань оподаткування. Слід відмітити, що відповідно положенням п. 5.1 та п. 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. При цьому в п. 11.2.1 ст. 11 цього Закону передбачено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Оскільки позивач жодної з передбачених умов наведених норм не виконував, то у нього не існувало законних підстав для формування валових витрат за наданими ним документами, що свідчить про правомірність висновків відповідача.
Також колегія суддів вказує на те, що в ст. 7 Закону України «Про ПДВ»передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця (п. 7.2.3). Залежно від того, яка з подій сталася раніше, таким моментом вважається- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку (п. 7.3.1).
Колегією суддів встановлено, що жодна з подій для виникнення у виконавця робіт та продавця не відбулася на дату видачі накладних, а наявність акта приймання-передачі та видаткових (податкових) накладних не є беззаперечним доказом того, що відбулася реальна передача товарів або послуг (постанова ВС України від 28.09.04 р.).
Постанова суду першої інстанції обумовлена тим, що у позивача були належним чином оформлені податкові накладні, а тому ним виконані вимоги п. 7.4.5, п. 7.2.4 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», але наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України "Про ПДВ" необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту по ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій (постанова ВС України від 04.09.07 р.).
Оскільки податкові накладні були виписані без дотримання приписів п. 7.2.3 ст. 7 Закону України «Про ПДВ» по операціям, які не могли бути використані у власній господарській діяльності підприємства позивача, то висновки відповідача про порушення податкового законодавства при визначенні податкових зобов'язань по ПДВ є правомірними, що спростовує висновки суду першої інстанції з цього питання.
Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів дійшла до висновку про те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.09 р. по справі № 2-а-36021/09/2070 була прийнята з порушенням норм чинного матеріального права та без дотримання вимог процесуального права, що є підставою для її скасування з прийняттям нової постанову про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2009 року по справі № 2-а-36021/09/2070 -задовольнити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2009 року по справі № 2-а-36021/09/2070 за позовом ТОВ «Молнія-Харків»до ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова, за участю Прокуратури Фрунзенського району м. Харкова, про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним -скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову ТОВ «Молнія-Харків».
Постанова набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом місяця з моменту виготовлення повного тексту.
Головуючий Ю.М. Філатов
Судді Н.С. Водолажська
М.І. Гуцал
Повний текст постанови виготовлений 25.01.2010 р.