ЄУНС № 753/14259/20 Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1
Справа № 11-кп/824/560/2021
Категорія: ст. 331 КПК України
27 січня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які приймають участь у судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку з ДУ "Київський слідчий ізолятор", розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 09 листопада 2020 року у кримінальному провадженні №12020100020003785 обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Слов?янськ Донецької області, проживає за адресою: АДРЕСА_2
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 09 листопада 2020 року продовжено обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 07 січня 2021 року включно та визначено заставу у розмірі 50 675 грн.
В обґрунтування такого рішення суд зазначив, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні тяжкого умисного злочину проти власності, не працюють та не мають постійного джерела доходу. ОСОБА_7 раніше судимий та обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення в період іспитового строку, встановленого попереднім вироком. ОСОБА_8 має шість судимостей, починаючи із 1999 року за вчинення злочинів проти власності. Отже під тяжкістю покарання, яке може їм загрожувати, з огляду на дані про особу кожного обвинуваченого, існують ризики переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення.
Також суд першої інстанції вважав, що продовжує існувати і ризик незаконного впливу на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, які ще не допитані в суді.
З огляду на існування таких ризиків, ступінь яких не зменшився, суд дійшов висновку, що менш суворий запобіжний захід ніж позбавлення волі, не зможе їм запобігти.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 09 листопада 2020 року та постановити нову ухвалу, якою замінити йому запобіжний захід на домашній арешт з покладенням відповідних процесуальних обов'язків.
ОСОБА_7 вважає обраний стосовно нього запобіжний захід необґрунтованим з огляду на те, що він свою вину в суді визнав, сприяв розслідуванню, мав намір повернути викрадене, а кошти для сплати застави у нього відсутні.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 09 листопада 2020 року та постановити нову ухвалу, якою змінити йому запобіжний захід на домашній арешт з покладенням відповідних процесуальних обов'язків.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що до інкримінованого йому злочину не має жодного відношення, що підтверджується показаннями в суді ОСОБА_7 .
Крім того, звертає увагу на погіршення стану здоров'я у зв'язку із захворюванням на туберкульоз та зазначає, що кошти для сплати застави у його сім'ї відсутні.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинувачених, які просили задовольнити апеляційні скарги, заперечення прокурора щодо апеляційних прохань обвинувачених, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України суд першої інстанції незалежно від наявності клопотань зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Згідно з абзацом другим цієї ж частини ст. 331 КПК України на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
За змістом ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення судом питання щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Таким чином, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Як убачається з матеріалів провадження, Дарницьким районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Суд першої інстанції, досліджуючи питання доцільності продовження тримання кожного обвинуваченого під вартою, визнавши наявність ризиків переховування від суду, незаконного впливу на потерпілого та свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення, дійшов висновку, що лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може завадити спробам обвинувачених вчиняти дії щодо перешкоджання здійсненню правосуддя та постановив ухвалу про продовження як ОСОБА_7 , так і ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, а також визначив розмір альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
З таким висновком суду погоджується і колегія суддів, оскільки вважає, що судом першої інстанції були дотримані вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинувачених, повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
З огляду на те, що в суді першої інстанції триває судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, встановлення на даному етапі доведеності обвинувачення у вчинені кримінального правопорушення відноситься до виключної компетенції суду першої інстанції. Тому обґрунтованість обвинувачення, зокрема ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, на даній стадії, при розгляді провадження в порядку апеляційної процедури на ухвалу суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегією суддів не перевіряється і всі доводи обвинуваченого щодо непричетності до вчинення цього злочину не можуть бути предметом окремої апеляційної перевірки та підлягають з'ясуванню судом під час розгляду справи по суті.
Враховуючи характер висунутого ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачення та конкретні обставини інкримінованого їм кримінального правопорушення, яке законом віднесено до тяжкого; тяжкість покарання, яка їм загрожує у разі визнання винуватими у вчиненні кримінального правопорушення та всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинувачених; зокрема те, що вони не працюють і не мають постійного джерела доходу, ОСОБА_7 раніше судимий та обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення в період іспитового строку, встановленого попереднім вироком, а ОСОБА_8 неодноразово судимий починаючи із 1999 року за вчинення злочинів проти власності, колегія суддів вважає, що як ОСОБА_7 , так і ОСОБА_8 можуть переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення, такий ризик не зменшився і виправдовує подальше їх тримання під вартою.
З огляду на те, що на даний час судом ще не допитані потерпілий та свідки у кримінальному провадженні, з великою ймовірністю існує і ризик незаконного впливу на них.
За вказаних обставин застосування більш м'якого запобіжного заходу, на переконання колегії суддів, не забезпечить виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов'язків та не запобігатиме спробам вчинити вказані дії, отже твердження обвинувачених про протилежне є непереконливими.
При цьому колегія суддів зважує і на те, що кожному обвинуваченому ще при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою була визначена, з урахуванням вимог ч. 5 ст. 182 КПК України, застава як альтернативний запобіжний захід.
Посилання обвинуваченого ОСОБА_8 на незадовільний стан здоров'я, за відсутності даних про те, що в умовах слідчого ізолятора йому, у разі необхідності, не надається медична допомога або стан його здоров'я потребує постійного нагляду лікарів, також не є безумовною підставою для обрання ОСОБА_8 менш суворого ніж тримання під вартою запобіжного заходу.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при прийнятті судом рішення про продовження тримання обвинувачених під вартою, як і підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який, принаймні на цій стадії судового розгляду, колегія суддів не встановила.
За вказаних обставин колегія суддів вважає, що ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 09 листопада 2020 року є законною, обґрунтованою і вмотивованою, тому апеляційні скарги обвинувачених задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 404, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 09 листопада 2020 року, якою продовжено обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 07 січня 2021 року включно і визначено заставу у розмірі 50 675 грн - без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня оголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
_________________ __________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4