справа № 173/235/19
№ провадження 1-кп/208/308/21
02 лютого 2021 р. м. Кам'янське
Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі суду присяжних - головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12018040430001094 від 15.11.2018 року відносно ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, -
встановив:
В провадженні Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України. У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 заявив клопотання про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, оскільки ризики, визначені ст. 177 КПК України не зменшилися, підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу немає.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_5 заперечили проти задоволення клопотання, просили обрати менш обтяжливий запобіжний захід, зазначили про тривалість та необгрунтованість тримання під вартою.
При вирішенні вказаного питання судом приймалось до уваги те, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя, тяжкість можливих наслідків уникнення від слідства і серйозність пред'явленого обвинувачення, необхідність попередити тиск на свідків. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний та соціальний стан особи.
Відповідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно вимог ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ніхто не може бути позбавлений волі інакше, як згідно з процедурою, встановленою законом, а також якщо є розумні підстави вважати необхідним запобігти вчинення особою правопорушення або втечу після його вчинення.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання неможливості виконання завдань кримінального провадження, передбачені ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Так у рішенні ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (пункті 175) зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (також див. рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, SeriesA, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).
При розгляді вказаного питання, суд виходить з того, що в наявності обґрунтована підозра про вчинення ОСОБА_4 особливо тяжкого злочину, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, та на даній стадії судового розгляду суд присяжних не має повноважень давати оцінку доказам щодо їх достатності та допустимості.
Згідно ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При цьому суд має керуватися практикою ЄСПЛ, а саме тим, що оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Panchenko v. Russia (Панченко проти Росії), § 106). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova (Бекчиєв проти Молдови) § 58).
Також суд враховує, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Як відображено у рішеннях ЄСПЛ, аргументи на користь і проти звільнення не можуть бути «загальними та абстрактними» (Boicenco v. Moldova (Бойченко проти Молдови) § 142; Khudoyorov v. Russia (Худойоров проти Росії), § 173), але повинні стосуватись специфічних фактів і особистих обставин заявника, які виправдовують його тримання під вартою Aleksanyan v. Russia (Алексанян проти Россії), § 179).
Суд вважає, оскільки обвинувачений не має постійного місця проживання на території вчинення судочинства, не має постійного офіційного місця роботи, не одружений, не має на утриманні неповнолітніх дітей, тобто не має міцних соціальних зв'язків, то може ухилитися від суду, а при наявності обвинувачення та тяжкості покарання, яке загрожує ОСОБА_4 у разі визнання його винним, обвинувачений може переховуватися від суду, таким чином, суд приходить до висновку, що існує ризик втечі обвинуваченого та ухилення від правосуддя.
Крім того, суд бере до уваги чисельність фактів притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності, те що обвинуваченому інкримінується вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, тобто останній не дотримується норм суспільної моралі та загальноприйнятих правил поведінки у соціумі, а отже може вчинити новий злочин.
Також судом прийнято до уваги ту обставину, що по справі не допитано свідків з боку обвинувачення, а отже існує ризик того що обвинувачений, перебуваючи на свободі, зможе вчинити спроби незаконно впливати на свідка у кримінальному провадженні з метою викривлення його показань для уникнення покарання за вчинене ним кримінального правопорушення.
Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що раніше обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується, позбавляє можливості перешкодити інтересам правосуддя, оскільки ризики, передбачені ст. 177 КПК України, що були підставою для застосування такого запобіжного заходу як взяття під варту, не зменшилися та не перестали існувати, обставини, що враховувалися суддею при обранні заходу у вигляді тримання під вартою не змінилися, підстав для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не має, тому строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 має бути продовжений, а суспільний інтерес, у даному випадку, превалює над правом обвинуваченого на свободу. Від цього підстав для зміни запобіжного заходу на даний час немає.
Крім того, на підставі ч. 4 ст. 183 КПК України, у суду немає підстав для визначення розміру застави, щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.06.2019 р. по справі № 3-208/ 2018, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті. На підставі викладеного та керуючись ст. 139, 140, 143 177, 178, 183, 331 КПК України, суд -
постановив:
У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника про зміну запобіжного заходу - відмовити.
Клопотання прокурора - задовольнити.
Продовжити відносно обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 01 квітня 2021 року включно.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Суддя ОСОБА_1