29 січня 2021 року
м. Київ
справа №630/832/16-а
адміністративне провадження №К/9901/45710/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом Державного підприємства «Слобожанське» до Люботинської міської ради Харківської області, треті особи: Виробниче управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, Товариство риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка, про визнання рішення протиправним та його скасування, за касаційною скаргою Державного підприємства «Слобожанське» на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Чалого І.С., П'янової Я.В., Зеленського В.В. від 10.10.2017,
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2016 року Державне підприємство «Слобожанське» (далі по тексту також ДП «Слобожанське», Підприємство, позивач) звернулося з позовом до Люботинської міської ради Харківської області (далі по тексту також Міська рада, відповідач), треті особи: Виробниче управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, Товариство риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка, у якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог від 03 лютого 2017 року, просило визнати протиправним та скасувати рішення ХІІ сесії ХХІ скликання Люботинської міської ради Харківської області від 25.12.1992 «Про вилучення земель із користування господарств радгоспів» в частині пункту 1.4 та пункту 2, які стосуються Державного підприємства «Слобожанське» (далі - спірне рішення).
2. У позові наводились аргументи про те, що на підставі постанови Ради міністрів УСРР № 732 від 23.06.1969 було створено Дослідне господарство «Комунар» як експериментальна база «Комунар», а на підставі наказу по Українській академії аграрних наук України №292 від 03.12.1991 перейменовано на дослідне господарство «Комунар» та являється експериментально-виробничою базою Українського науково-дослідного інституту ґрунтознавства і агрохімії ім. О.Н. Соколовського. Постановою Кабінету Міністрів України №815 від 13.06.2002 «Про передачу дослідного господарства «Комунар» до сфери управління Харківської обласної державної адміністрації» зазначене підприємство передано до сфери управління Харківської обласної державної адміністрації. Державне підприємство «Слобожанське» (колишнє найменування ДСП «Комунар») є користувачем суміжною до м. Люботин Харківської області земельної ділянки відповідно до Державного акту на постійне користування земельною ділянкою серії ХР-25-07-000343, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 60 від 10.10.1994. Під час проведення інвентаризації земель, що знаходяться в постійному користуванні підприємства, позивач дізнався з листа Люботинської міської ради Харківської області від 28.10.2016 про те, що частину земель було вилучено на підставі рішення міської ради ХІІ сесії ХХІ скликання Люботинської міської ради Харківської області від 25.12.1992 «Про вилучення земель із користування господарств радгоспів». З таким рішенням позивач не погоджувався з тих підстав, що діючі на момент прийняття міською радою рішення норми Земельного кодексу України не допускали вилучення земель сільськогосподарських науково-дослідних установ для несільськогосподарських потреб.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Постановою Люботинського міського суду Харківської області від 13.06.2017 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ХІІ сесії ХХІ скликання Люботинської міської ради Харківської області від 25.12.1992 «Про вилучення земель із користування господарств радгоспів» в частині пункту 2 щодо вилучення з Дослідного господарства «Комунар» землі під водою (ставок) площею 20,1 га. В іншій частині позовних вимог в задоволенні відмовлено.
4. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Люботинською міською радою народних депутатів Харківської області, при прийнятті оскаржуваного рішення, не були дотримані вимоги Земельного кодексу України 1990 року щодо наявності згоди землекористувача, а також не були враховані обставини виникнення у позивача прав землекористувача та їх існування станом на 25.12.1992.
5. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 прийняту судом першої інстанції постанову скасовано, а позовну заяву залишено без розгляду.
6. Постановляючи таку ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з цією позовною заявою з пропуском строку, встановленого процесуальним законом, і не навів поважних підстав для його поновлення.
7. В обґрунтуванні таких висновків апеляційний суд зазначав, що Державне підприємство «Слобожанське» є правонаступником Державного сільськогосподарського підприємства «Комунар», утвореного в результаті реорганізації Дослідного господарства «Комунар».
8. Згідно постанови Кабінету міністрів України №815 від 13.06.2002 дослідне господарство «Комунар» передано зі сфери управління Української академії аграрних до сфери управління Харківської обласної державної адміністрації.
9. Апеляційний суд звертав увагу на пункт З наказу Міністерства фінансів України «Про Інструкцію по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних остей, грошових коштів і документів та розрахунків» №69 від 11.08.1994 (далі - Інструкція по інвентаризації), діючої час передачі ДСП «Комунар» до сфери управління іншого державного органу, проведення інвентаризації є обов'язковим, зокрема, при передачі підприємств та їх структурних підрозділів (на дату передачі). Інвентаризація може не проводитися у разі передачі підприємств та їх структурних підрозділів в межах одного органу, до сфери управління якого входять ці підприємства; ліквідації (реорганізації) підприємства. У випадках, коли проведення інвентаризації є обов'язковим, інвентаризації підлягають також майно і матеріальні цінності, що не належать підприємству.
10. На підставі вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ДСП «Комунар» повинно було дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів під час передачі останнього до сфери управління іншого органу та реорганізації в червні 2002 року.
11. На підставі вищезазначеного, колегія судів апеляційного суду дійшла висновку про безпідставний характер доводів позивача про виявлення оскарженого рішення Люботинської міської ради від 25.12.1992 в жовтні 2016 року, оскільки Підприємство є правонаступником ДСП «Комунар», яке, в свою чергу, зобов'язано було проводити інвентаризацію всіх своїх прав та зобов'язань в 2002 році та було обізнано про вилучення у нього земель оскаржуваним рішенням.
12. З урахуванням наведеного, а також зважаючи на ненадання доказів відсутності зобов'язання по проведенню інвентаризації ДСП «Комунар» під час його реорганізації та переведення до сфери управління іншого державного органу, апеляційний суд дійшов висновку щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з цим позовом без поважних причин і наявності, у зв'язку з цим, підстав для залишення позову без розгляду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13. Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою апеляційного суду, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування цим судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Як вбачається з встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи, відповідно до наявної у матеріалах справи копії статуту Дослідного господарства «Комунар», затвердженого рішенням виконавчого комітету Харківської районної ради народних депутатів №469 від 27.03.1992, Дослідне господарство «Комунар» було створено на підставі постанови Ради міністрів УСРР №732 від 23.06.1969 як експериментальна база «Комунар», а на підставі наказу по Українській академії аграрних наук України № 292 від 03.12.1991 перейменовано на дослідне господарство «Комунар». В пункті 1.2. цього Статуту зазначено, що дослідне господарство «Комунар» являється сільськогосподарським підприємством, що є експериментально-виробничою базою Української науково-дослідного інституту ґрунтознавства і агрохімії ім. О.Н. Соколовського.
15. 25 грудня 1992 року Люботинською міською радою народних депутатів було прийнято рішення про вилучення земель із користування господарств радгоспів. Зокрема, у пункті 1.4. цього рішення вказано про вилучення з дослідного господарства «Комунар» орної землі площею 96,8 га, а в пункті 2 цього ж рішення про вилучення інших сільськогосподарських угідь з дослідного господарства «Комунар» площею 92,9 га, в тому числі: сіножати - 35,7 га, пасовища - 14,7 га, ліси - 18,2 га, під водою (ставок) - 20,1 га, болота - 4,2 га.
16. Згідно з Державним актом на право постійного користування землею №ХР-25-07-000343 від 10.10.1994, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №60, Дослідному господарству «Комунар» було надано в постійне користування 1820,90 га землі в межах згідно з планом землекористування. Те, що вказаний державний акт обліковується та являється дійсним, підтвердило Головне управління Держгеокадастру у Харківській області в своєму листі від 10.03.2017.
17. Також суди встановили, що за повідомленням Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 10.03.2017, в Управлінні Держгеокадастру у Харківському районі Харківській області обліковується проект землеустрою експериментальної бази «Комунар» (ДГ «Комунар»), розроблений в 1986 році республіканським проектним інститутом по землеустрою «Укрземпроект», Харківська філія.
18. З метою отримання державного акту на право постійного користування землею Дослідним господарством «Комунар» було отримано від Харківської філії інституту по землеустрою технічний звіт про корегування картографічних матеріалів минулих років по землекористуванню, розроблених в 1986 році.
19. На підставі постанови Кабінету Міністрів України №815 від 13.06.2002 цілісний майновий комплекс дослідного господарства «Комунар» був переданий з сфери управління Української академії аграрних наук України до сфери управління Харківської обласної державної адміністрації.
20. Згідно зі Статутом, затвердженим розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації №144 від 22.04.2016, позивач являється правонаступником Державного сільськогосподарського підприємства «Комунар», утвореного в результаті реорганізації Дослідного господарства «Комунар» Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства і агрохімії ім. О.Н. Соколовського» на підставі розпорядження голови Харківської обласної державної адміністрації №692 від 30.12.2005.
21. За наявною в розпорядженні Головного управління Держгеокадастру у Харківській області статистичної звітності форми 6-зем станом на 01.01.2016 за позивачем на території Люботинської міської ради Харківської області обліковується землекористування в складі 472,95 га, до яких входять в тому числі водні об'єкти площею 19,2344 га.
22. В обґрунтуванні вимог касаційної скарги наводяться аргументи про те, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без розгляду позовну заяву Підприємства за письмовим і заздалегідь підготовленим клопотанням відповідача, вислухав лише усну думку представника позивача, не надавши йому можливості належним чином ознайомитись із аргументами, наведеними Міською радою в поданому нею клопотанні, та подати обґрунтований відзив на нього.
23. На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції, вирішуючи вищезгадане клопотання, фактично прийняв до уваги лише доводи Міської ради і поставив його, як учасника справи, у нерівне становище.
24. Окрім цього, скаржник вважає помилковим посилання суду апеляційної інстанції на пункт 3 Інструкції по інвентаризації, оскільки, на думку скаржника, відповідно до пунктів 1, 7 цієї ж інструкції, а також частин першої, другої статті 10 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», здійснюючи інвентаризацію активів і зобов'язань, посадові особи підприємства фізично не можуть займатись пошуком, прийнятих невідомими особами, щодо такого майна (вилучення, передача у розпорядження іншим особам) зважаючи, що коло таких осіб взагалі невідомо і за умови, що такі активи і зобов'язання фактично є у наявності та підтверджуються даними бухгалтерського обліку підприємства.
25. У касаційній скарзі Підприємство, ураховуючи вищенаведене, наполягає на тому, що про порушення своїх прав дізналось саме у жовтні 2016 року з моменту отримання від Міської ради відповідного листа з копією спірного рішення, а тому до цього часу не мало жодної можливості дізнатися про такі дії та рішення відповідача.
26. Скаржником зазначаються й мотиви стосовно правильності, на його думку, висновків суду першої інстанції, викладених у прийнятій цим судом постанові по суті спору, а тому ДП «Слобожанське» вважає, що постановлена апеляційним судом ухвала не відповідає закону і підлягає скасуванню, тоді як судове рішення, ухвалене Люботинським міським судом Харківської області, про часткове задоволення позову, необхідно залишити в силі.
27. Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній станом на момент звернення Підприємства до суду з цим позовом, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
28. Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи (стаття 100 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 12.12.2017).
29. Колегія суддів враховує, що станом на час касаційного розгляду цієї справи у Верховному Суді питання, пов'язані з строком звернення до адміністративного суду і наслідки пропущення таких строків, урегульовані статтями 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України, викладеного у новій редакції з 15.12.2017, однак правове регулювання вищевказаних питань внаслідок таких законодавчих змін, суттєво не змінилося.
30. Так, за приписами частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України у чинній редакції для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
31. Згідно ж з положеннями частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у вищевказаній редакції, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
32. Отже, питання, пов'язані з обчисленням строку звернення до адміністративного суду і наслідки пропуску такого строку чітко врегульовано відповідними положеннями процесуального закону.
33. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
34. При цьому, колегія суддів зауважує, що порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.
35. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
36. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
37. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
38. Тобто, строк звернення до адміністративного суду може бути поновлений лише за наявності поважних підстав, наявність яких підтверджена відповідними доказами.
39. Такі докази повинні бути ретельно досліджені судом при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, а доводам і обставинам, наведеним в обґрунтуванні поважності підстав для поновлення вказаного строку повинна бути надана належна правова оцінка.
40. Лише дотримання вищевказаних умов може свідчити про відповідність судового рішення, ухваленого судом, в тому числі за наслідком вирішеного ним питання про наявність підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду, критеріям законності та обґрунтованості.
41. У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Дослідне господарство «Комунар» було створено на підставі постанови Ради міністрів УСРР №732 від 23.06.1969 як експериментальна база «Комунар», а на підставі наказу по Українській академії аграрних наук України № 292 від 03.12.1991 перейменовано на дослідне господарство «Комунар».
42. На підставі постанови Кабінету Міністрів України №815 від 13.06.2002 цілісний майновий комплекс Дослідного господарства «Комунар» був переданий з сфери управління Української академії аграрних наук України до сфери управління Харківської обласної державної адміністрації.
43. Згідно зі Статутом ДП «Слобожанське», затвердженим розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації №144 від 22.04.2016, позивач являється правонаступником Державного сільськогосподарського підприємства «Комунар», утвореного в результаті реорганізації Дослідного господарства «Комунар» Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства і агрохімії ім. О.Н. Соколовського» на підставі розпорядження голови Харківської обласної державної адміністрації №692 від 30.12.2005.
44. Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, залишаючи без розгляду позовну заяву ДП «Слобожанське», суд виходив з того, що передача цього підприємства з сфери управління Української академії аграрних наук України до сфери управління Харківської обласної державної адміністрації повинна супроводжуватись обов'язковим проведенням інвентаризації майна, коштів і фінансових зобов'язань, в тому числі земельних ділянок.
45. Такий висновок апеляційного суду ґрунтується на аналізі приписів статті 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 3 Інструкції по інвентаризації, якими встановлено, що для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка. Об'єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов'язковим згідно з законодавством. Проведення інвентаризації є обов'язковим при передачі підприємств та їх структурних підрозділів (на дату передачі).
46. З урахуванням того, що передача підприємства до сфери управління Харківської обласної державної адміністрації відбулась на підставі постанови Кабінету Міністрів України №815 від 13.06.2002. апеляційний суд дійшов висновку про обов'язковість проведення Підприємством інвентаризації саме у 2002 році, під час якою позивач і повинен був дізнатись про наявність оскаржуваного ним рішення Міської ради, а отже і про порушення своїх прав.
47. Разом з тим, такий висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на припущеннях, оскільки не підтверджений посиланням на докази про фактичне проведення такої інвентаризації.
48. Колегія суддів зауважує, що вищевказана постанова Уряду України є лише підставою для реалізації передбачених законодавством заходів, пов'язаних із передачею підприємства до сфери управління відповідного органу державної влади і не встановлює конкретних строків завершення процедури такої передачі.
49. При цьому, за змістом підпунктів 11.1 - 11.3, 11.7 Інструкції по інвентаризації, для проведення інвентаризаційної роботи на підприємствах створюються постійно діючі і можуть створюватися робочі інвентаризаційні комісії, які оформлюють протокол із зазначенням у ньому, окрім іншого, результатів інвентаризації і висновків щодо них. При інвентаризації перевіряється наявність документів на земельні ділянки, водоймища та інші об'єкти природних ресурсів, що підтверджують право власності підприємства на них.
50. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд апеляційної інстанції, для правильного обчислення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом, мав би встановити конкретний день, коли Підприємство повинно було дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів) з посиланням на докази, які це підтверджують.
51. Таким днем, за даних конкретних обставин, може бути день оформлення протоколу відповідної інвентаризаційної комісії, у якому відображені результати інвентаризації, зокрема, за наслідками перевірки наявності правовстановлюючих документів на земельні ділянки, водоймища.
52. Однак, у даному конкретному випадку, апеляційний суд не з'ясував у повному обсязі обставин, які стосуються причин пропуску строку і не перевірив того, чи була фактично проведена інвентаризація майна, коштів і фінансових зобов'язань Підприємства при його передачі до сфери управління Харківської обласної державної адміністрації, якщо така інвентаризація проводилась, то коли вона була завершена (з вказівкою на конкретний день), і які факти за її наслідками, пов'язані з предметом цього спору, були встановлені, чи давали вони об'єктивну можливість ДП «Слобожанське» дізнатись про наявність спірного рішенні і про порушення своїх прав.
53. За таких обставин, висновок апеляційного суду про неповажність причин пропуску Підприємством строку звернення до адміністративного суду і наявність, у зв'язку з цим підстав для залишення позовної заяви без розгляду колегія суддів вважає необґрунтованим і передчасним.
54. Що ж до інших порушень норм процесуального права, на які звертається увага у касаційній скарзі, зокрема, стосовно недотримання апеляційним судом принципу рівності учасників справи, колегія суддів зазначає таке.
55. Принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах, окрім іншого, є рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом (пункт 3 частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній станом на час розгляду і вирішення цієї справи у судах попередніх інстанцій).
56. Сутність цього принципу розкривається у статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у вищенаведеній редакції, відповідно до якої усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
57. Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі до 15.12.2017 були визначені статтею 49 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом якої особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема: заявляти клопотання і відводи; давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення; подавати докази, брати участь у дослідженні доказів; висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам (частини перша, друга, пункти 3-7 частини третьої цієї статті).
58. При цьому, передбачені у статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України права осіб, які беруть участь у справі, реалізуються ними суб'єктивно і на власний розсуд, однак суд, розглядаючи справу, зобов'язаний забезпечити такі умови, за яких такі особи мали б рівні та однакові можливості стосовно розпорядження наданих їм процесуальним законом прав і процедурних гарантій.
59. У касаційній скарзі позивач посилався на те, що суд апеляційної інстанції, усупереч вищенаведених норм процесуального права, врахував, при вирішенні питання про залишення позовної заяви без розгляду на підставі поданого відповідачем клопотання, лише письмові пояснення представника Міської ради, наведені у такому клопотанні, не надавши, при цьому, можливості надати більш обґрунтовані і змістовні пояснення та заперечення представнику Підприємства, обмежившись заслуховуванням його усної думки у судовому засіданні.
60. Однак, колегія суддів такі аргументи відхиляє, оскільки подання клопотання у письмовій формі є правом сторони, яким і скористався відповідач. При цьому, з наведених у касаційній скарзі доводів не вбачається, що судом було надано переваги чи певні привілеї одній за сторін або створено перешкоди у реалізації позивачем права на подання заперечень у письмовій формі та їх підготовці упродовж більш тривалого проміжку часу. Також, колегія суддів відзначає, що з клопотанням про надання додаткового часу для підготовки заперечень у письмовій формі й оголошення у зв'язку з цим перерви у розгляді справи позивач не звертався.
61. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, викладеним Підприємством щодо суті спору, колегія суддів вважає за необхідне навести такі мотиви.
62. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
63. Разом з тим, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
64. Отже, для забезпечення права на справедливий суд, закріпленого у статті 6 Конвенції, яка визнається і ратифікована Україною, суттєвого значення набуває питання дотримання національними судами правил предметної юрисдикції.
65. Вирішуючи цей спір, суди виходили з того, що такий є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
66. Так, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній на час подання позову, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
67. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України у вищезазначеній редакції).
68. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України у відповідній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
69. У пункті 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України у тій же редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
70. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній після 15.12.2017, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
71. Водночас, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
72. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
73. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
74. Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №815/7008/15 (провадження №11-1149апп18), до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
75. За приписами частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України, чинного станом на день звернення до суду з даним позовом, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
76. Господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
77. Станом на день звернення до суду з цим позовом, справи, підвідомчі господарським судам, визначала стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, за змістом пункту 6 частини першої якої, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
78. З встановлених у справі, яка розглядається, обставин вбачається, що ДП «Слобожанське» є державним комерційним підприємством, яке засновано на державній власності, і утворене з метою, зокрема, отримання прибутку.
79. Зі змісту позовних вимог та доводів, якими вони обґрунтовуються, вбачається, що звернення до суду з цим позовом обумовлене необхідністю захисту майнового права Підприємства, а саме - права постійного користування нерухомим майном (земельною ділянкою), яка, не переконання ДП «Слобожанське», була незаконно вилучена органом місцевого самоврядування з постійного користування позивача і так само незаконно передана у розпорядження міської ради і перебуває на балансі комунального підприємства.
80. Разом з тим, суд першої інстанції не взяв до уваги вищевикладене під час вирішення цього спору, тоді як апеляційний суд, дійшовши передчасного висновку про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, не надав жодної оцінки висновкам, викладеним у рішенні суду першої інстанції по суті спору, зокрема, не перевірив дотримання судом правил предметної юрисдикції, визначених процесуальним законом.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
81. З урахуванням вищезазначеного Верховний Суд, провівши, в межах повноважень, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційний розгляд справи, дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, і це призвело до постановлення незаконного судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.
82. За правилами частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
83. У зв'язку з наведеним касаційна скарга Державного підприємства «Слобожанське» підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно, окрім іншого, врахувати мотиви, наведені у цій постанові Верховного Суду, і перевірити, зокрема, дотримання судом першої інстанції правил предметної юрисдикції при розгляді цієї справи.
84. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-IX,
Касаційну скаргу Державного підприємства «Слобожанське» задовольнити частково.
Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Судді: Я.О. Берназюк
І.В. Желєзний