Справа № 240/12506/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Д. М.
Суддя-доповідач - Залімський І. Г.
01 лютого 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Сушка О.О. Мацького Є.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року (ухвалене у м. Житомирі 13.10.2020) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив суду:
- визнати протиправним дії Військової частини НОМЕР_1 щодо проведення виплати індексації після дня звільнення;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток в сумі 316433,52 грн за 764 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 25 червня 2018 року до 27 липня 2020 року включно, обчислений шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість днів затримки виплати індексації.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо проведення ОСОБА_1 виплати індексації після дня звільнення. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток в сумі 20441,60 грн за 764 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 25 червня 2018 року до 27 липня 2020 року включно. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині задоволення позову, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач має статус військовослужбовця з огляду на, що на нього не розповсюджується Кодекс законів про працю України. Крім того, на день виключення зі списків позивач претензій до відповідача не пред'являв щодо не виплати йому будь яких коштів та проти виключення зі списків військової частини не заперечував.
Позивач не погодився із рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 у частині відмови у задоволенні позову та подав апеляційну скаргу, в якій просив вказане рішення скасувати у частині відмови у задоволенні позову, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що зменшення судом розміру середнього заробітку є несправедливим по відношенню до позивача, оскільки він з грудня 2019 звертався до відповідача із вимогою виплатити належні кошти, проте саме відповідач навмисно відстрочив цю виплату до липня 2020 року, чим значно збільшив строк затримки виплати та, відповідно, розмір, належного позивачу середнього заробітку.
Позивач та відповідач не подали відзиву або письмових пояснень на апеляційну скаргу іншої сторони.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2020, з урахуванням п.7 ч.1 ст.306, ст.307, 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника технічно-експлуатаційної частини інженерно-авіаційної служби 2 авіаційної ескадрильї.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 25 червня 2018 року №120 ОСОБА_1 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини з 24 червня 2018 року.
Позивачем на день виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та усіх видів грошового забезпечення не отримано у повному обсязі кошти, на які він мав право, за час проходження військової служби у такій військовій частині, зокрема йому не була виплачена індексація грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 1 березня 2018 року. Зазначив, що звернувшись до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення, отримав відмову у її нарахуванні.
Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 .
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року у справі №240/2710/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії та виплатити моральну шкоду, адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії та виплату моральної шкоди - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 1 березня 2018 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 1 березня 2018 року. У решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року - без змін.
28 липня 2020 року позивач отримав на свій рахунок невиплачену при звільненні індексацію грошового забезпечення у сумі 20443,31 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку в АТ "Ощадбанк".
Вважаючи дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ним остаточного та повного розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся до суду.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зобов'язаний був виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у повному обсязі у день звільнення 24 червня 2018 року, проте виконав свій обов'язок лише 28 липня 2020 року. У зв'язку із цим, позивач має право на стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, однак у розмірі який відповідає вимогам справедливості та співмірності та з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника складає 20441,60 грн.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.
Згідно ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, Постанова Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Нерозповсюдження на військовослужбовців норм Кодексу законів про працю України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення Кодексу законів про працю України, а саме статей 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18.
З урахуванням наведеного є безпідставними доводи відповідача про те, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм КЗпП України на них не поширюється.
При цьому, непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Та підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Виходячи з викладеного, відповідач зобов'язаний був виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у повному обсязі у день звільнення 24 червня 2018 року, проте виконав свій обов'язок лише 28 липня 2020 року. З огляду на невиплату належної позивачу індексації грошового забезпечення у день звільнення, позивач має право на стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку.
У пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" вказано, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Оскільки позивача звільнено з військової служби з 24 червня 2018 року, а виплата індексації грошового забезпечення відповідачем здійснена лише 28 липня 2020 року, строк затримки розрахунку складає, як вірно зазначає позивач - 764 дні.
Згідно довідки В/ч НОМЕР_1 про розмір грошового забезпечення позивача від 2 липня 2018 року №264 (а.с.15) у квітні 2018 року розмір грошового забезпечення позивача складав 12250,15 грн, а в травні 2018 року - 13014,90 грн.
Так, середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 становить 12250,15 грн + 13014,90 грн : 61 день = 414,18 грн.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано застосовано висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 27 квітня 2016 року (справа №6-113цс16) згідно яких розмір стягуваного з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, ставиться в залежність від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Так, недоплачена сума індексації грошового забезпечення становить 20443,31 грн, що є меншою ніж середній заробіток за час затримки розрахунку.
Істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 20443,31 грн (сума індексації грошового забезпечення) : 316433,52 грн (сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичної виплати) = 0,0646 (6,46%) частина невиплаченої суми в сумі середнього заробітку.
0,0646 (6,46%) х 414,18 грн (середній заробіток позивача) х 764 (кількість днів затримки) = 20441,60 грн (сума середнього заробітку, що підлягає до стягнення).
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 20441,60 грн, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Сушко О.О. Мацький Є.М.