Справа № 120/3184/20-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Поліщук І.М.
Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.
02 лютого 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Боровицького О. А. Шидловського В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
у липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (в/ч НОМЕР_1 ) в якому просив:
-визнати протиправними дії відповідача щодо утримання податку з доходів фізичних осіб (18%) з суми виплаченої позивачу компенсації середнього заробітку за час затримки при звільненні за період з 21.06.2019 року по 19.11.2019 року;
- стягнути з відповідача на користь позивача суму утриманого податку з доходів фізичних осіб у розмірі 19567,68 грн.;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.11.2019 року по 25.06.2020 року.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних скарг апелянти послалися на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на їх думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_2 , яка перебуває на всіх видах забезпечення у в/ч НОМЕР_1 .
Згідно наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України №237 від 28.05.2019 (по особовому складу) підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас.
Наказом командира в/ч НОМЕР_3 №114 від 18.06.2019 позивача з 21.06.2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату Вінницької області.
У подальшому, вважаючи, що з ним не проведено повний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом в якому просив, зокрема зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період з 21.06.2019 року по день виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 07.10.2018 року.
Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19.11.2020 року по справі №120/3033/19-а, окрім іншого, зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 07 жовтня 2018 року включно, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 червня по 19 листопада 2019 року включно.
На виконання вказаного рішення, 29.04.2020 відповідачем здійснено виплату індексації грошового забезпечення в сумі 3293,16 грн. Доплата другої частини суми індексації в розмірі 1159,00 грн. відбулась 25.06.2020.
Також, на виконання рішення суду по справі №120/3033/19-а, відповідачем нарахований та виплачений позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 22.06.2019 по 19.11.2019 в сумі 80779,37 грн. Всього нараховано середній заробіток в сумі 100347,05 грн., утримано податок на доходи фізичних осіб та військовий збір в загальній сумі 19567,68 грн.
Так, позивач вважаючи, що остаточний розрахунок при звільненні з ним було проведено лише 25.06.2020, звернувся до відповідача із заявою в якій, окрім іншого, просив виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Проте, листом №350/118/1726/пс від 05.06.2020 відповідач відмовив в нарахуванні та виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо необґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.11.2019 по 25.06.2020, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, в обґрунтування заявлених вимоги позивач зазначив, що індексація належних йому доходів в повному обсязі була виплачена відповідачем лише 25.06.2020 року, а тому позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки у проведенні розрахунку з 20.11.2019 (наступного дня після прийняття рішення у справі №120/3033/19) по 25.06.2020 (день фактичної виплати).
Однак, предметом розгляду в межах справи №120/3033/19-а, позивач просив суд зобов'язати нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 червня 2019 року по день фактичної виплати індексації, проте суд дійшов висновку про наявність підстав для виплати позивачу середнього заробітку лише за період з 22 червня по 19 листопада 2019 року (дату ухвалення судового рішення).
До таких висновків суд дійшов з огляду на висновки викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 16 січня 2019 року у справі №802/1052/17-а.
Вказане рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19.11.2019 по справі №120/3033/19-а набрало законної сили згідно постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2020 та ухвали Верховного Суду від 31.03.2020.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, питання, які стосуються періоду (терміну) виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема несвоєчасну невиплату індексації грошового забезпечення, уже вирішенні Вінницьким окружним адміністративним судом в рішенні від 19.11.2019 по справі №120/3033/19-а, в якому чітко визначено період за який відповідачу необхідно виплатити такий середній заробіток (за невиплату індексації), а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заявлені позивачем вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог про утримання суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору під час виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.06.2019 по 19.11.2019, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (надалі по тесту також - грошова компенсація) визначається положеннями Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 (Порядок №44).
Пунктом 2 Порядку №44 визначено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Держспецзвя'зку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро (в редакції чинній до 03.06.2017 року).
При цьому, починаючи з 03.06.2017 року і на даний час вказаний п. 2 Порядку №44 викладено в наступній редакції, зокрема: грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктами 3-6 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
При цьому, вказані правовідносини починаючи з 01.01.2011 врегульовані також нормами Податкового кодексу України (ПК України).
Так, у період до 01.01.2017 року, п. 168.5 ст. 168 ПК України передбачав, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Наведена редакція правової норми ПК України свідчить, що до 01.01.2017 року військовослужбовці були віднесені до відповідної категорії громадян, яким суми податку на доходи фізичних осіб, що утримувалися з їх грошового забезпечення, спрямовувалися на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів.
Вказана редакція п. 168.5 ст. 168 ПК України (до 01.01.2017 року) відповідала Порядку №44.
Проте, починаючи з 01.01.2017 року, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21.12.2016 №1797-VIII (Закон №1797), п. 168.5 ст. 168 ПК України викладено в новій редакції, а саме: суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Тобто, починаючи з 01.01.2017 військовослужбовці виключені із переліку відповідної категорії громадян, яким суми податку на доходи фізичних осіб, що утримувалися з їх грошового забезпечення, спрямовуються на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Пунктом 5.2 ст. 5 ПК України визначено, що у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.
Згідно з п. 7.3 ст. 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Згідно із ієрархією джерел права, Закон це нормативно-правовий акт, що має вищу юридичну силу щодо інших актів, які повинні видаватись на основі Закону, для вирішення даної справи слід застосовувати саме п. 168.5 ст. 168 ПК України, як правовий акт, положення якого мають вищу юридичну силу по відношенню до п. 2 Порядку №44.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем правомірно застосовано положення п. 168.5 ст. 168 ПК України та обгрунтовано утримано суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору під час виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.06.2019 по 19.11.2019.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Боровицький О. А. Шидловський В.Б.