Справа № 346/1615/17
Провадження № 22-ц/4808/14/21
Головуючий у 1 інстанції П'ятковський В. І.
Суддя-доповідач Томин
25 січня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.
суддів: Пнівчук О.В., Мелінишин Г.П.
за участю секретаря Єлісевич О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Коломийського міськрайонного суду, ухвалене суддею П'ятковським В.І. 31 серпня 2017 року в м. Коломия у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,
У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.
Позовні вимоги мотивовано тим, що у жовтні 2007 року ОСОБА_2 , дізнавшись про те, що у будівлі приватного вищого навчального закладу «Коломийський коледж права і бізнесу», що в м. Коломия по вул. Сагайдачного, 5, засновниками якого є ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , виставлені на продаж нежитлові приміщення за ціною 2500 доларів США за 1 квадратний метр площі, з метою придбання в майбутньому нежитлового приміщення на 2-му поверсі будівлі коледжу - 05.12.2007 року здійснила перший внесок авансового платежу в якості сплати вартості обраного нежитлового приміщення у сумі 20000 доларів США.
У подальшому ОСОБА_2 вносила готівкові кошти частками, факт передачі яких фіксувався у договорі позики, та загалом сплатила грошові кошти за нежитлове приміщення під магазин на суму 63335 доларів США.
При цьому відповідачі погодилися з тим фактом, що ці кошти вони отримують за придбання та оформлення в майбутньому договору-купівлі-продажу зазначеного нежитлового приміщення на 2-му поверсі будівлі ПВНЗ «Коломийський коледж права і бізнесу».
У вересні 2016 року ОСОБА_2 стало відомо, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПВНЗ «Коломийський коледж права і бізнесу» 27.09.2007 року був укладений Кредитний договір №LOS-KC-017, за умовами якого Банк надав «Коломийському коледжу права і бізнесу» кредитні кошти в розмірі 700000 доларів США для придбання комерційної нерухомості та 39614,46 доларів США для сплати страхових платежів. На забезпечення виконання кредитних зобов'язань будівля «Коломийського коледжу права і бізнесу», загальною площею 2191,34 кв.м., перебувала в іпотеці. В результаті звернення стягнення на предмет іпотеки власником зазначеного приміщення стало ТОВ «Естейт Селлінг».
На звернення позивача до ОСОБА_3 останній запевнив її, що поверне борг ПАТ КБ «ПриватБанк» та владнає питання купівлі-продажу нежитлового приміщення, за яке вона сплачувала авансові платежі. Однак, такі зобов'язання останній не виконав та всіляко намагається уникнути відповідальності по поверненню їй сплачених коштів.
Посилаючись на те, що в рахунок укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нежитлового приміщення на 2-му поверсі будівлі ПВНЗ «Коломийський коледж права і бізнесу» вона передала відповідачам грошові кошти на загальну суму 63335 доларів США, однак договір купівлі-продажу укладений не був, позивач вважає, що передана нею сума коштів у розумінні положень ч. 2 ст. 570 ЦК України є авансом та підлягає поверненню.
Просила стягнути солідарно з відповідачів грошові кошти в сумі 1711311 грн. 70 коп. за курсом НБУ станом на 03.04.2017 року.
Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду від 31.08.2017 року позов було задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1711311,70 грн. та понесені судові витрати в розмірі 8000,00 грн. сплаченого судового збору. Ухвалюючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач протягом двох років з грудня 2007 року по грудень 2009 року з метою укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нежитлового приміщення на 2 поверсі будівлі ПВНЗ «Коломийський коледж права і бізнесу» передала відповідачам грошові кошти на загальну суму 63335 доларів США, однак вказаного договору між ними укладено не було, тому передана грошова сума в розумінні положень ч. 2 ст. 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 29.11.2017 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
На її думку, позивач не надав суду жодних доказів того, що кошти були передані позичальникам з метою укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, а рішення суду ґрунтується тільки на усних доводах ОСОБА_2 . При цьому в матеріалах справи наявна копія Договору позики від 05.12.2007 року, а не договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, як зазначає позивач.
Вважає, що до спірних правовідносин мали б застосовуватися норми, які регулюють відносини з приводу укладення договору позики.
Також вважає, що суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин строк позовної давності, оскільки в п. 1.3 Договору позики від 05.12.2007 року зазначено, що позичальники зобов'язуються повернути суму позики до 02.02.2009 року, а тому право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання у позивача виникло 03.02.2009 року.
На підставі наведеного просить заочне рішення Коломийського міськрайонного суду від 31.08.2017 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Ковріжних В.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що приймаючи грошові кошти від ОСОБА_2 в період з 05.12.2007 року по 02.12.2009 року, відповідачі достеменно знали і розуміли, що кошти не позичаються і не вносяться з метою досягнення правового результату за договором позики чи укладення договору дарування, а виключно з метою придбання і оформлення між сторонами договору купівлі-продажу нежитлового приміщення. Зазначає, що після оплати повної суми вартості приміщення відповідачі не виконували свої зобов'язання, пояснюючи це виникненням технічних нюансів, однак переконували, що причин для хвилювання немає. На той час ОСОБА_2 користувалася вказаним комерційним приміщенням, здійснюючи підприємницьку діяльність, і тільки 21.09.2019 року, коли невідомі особи з приватної охоронної фірми заблокували доступ підприємців до магазинів, їй стало відомо про те, що будівлю коледжу, де був розташований магазин, як предмет іпотеки на забезпечення кредитних зобов'язань після звернення стягнення в судовому порядку придбано ТОВ «Естейт Селлінг». Зазначає, що до ухвалення судом заочного рішення по справі апелянт неодноразово повідомлялась про судові засідання, однак не скористалась правом подати заперечення на позов з посиланням на докази на обґрунтування своїх прав. Вважає, що суду незалежно від найменування документу слід виявляти справжню природу укладеного договору. Зазначає, що згідно наданого договору позики позичальники зобов'язались повернути суму позики до 02.02.2009 року, в той час як кінцевою датою внесення сум позики кредитором згідно графіку визначено 02.12.2009 року, що вказує на досягнення сторонами інших правових результатів, ніж ті, що випливають з правовідносин позики. Також підписаний і названий як договір позики документ від 05.12.2007 року не містить обов'язкових елементів, притаманних реальному договору позики. Крім того, в протоколах допиту свідків від 24.09.2016 року в рамках досудового розслідування в кримінальному провадженні за №12066090180001445 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зазначили, що укладали договори позики з особами, які мали намір в подальшому придбати частину приміщення другого поверху будівлі АДРЕСА_1 ; останні сплачували певну частину вартості частки приміщення, про що видавалась розписка про отримання коштів, а решту суми згідно договору позики було розподілено на кілька місяців. Також у спірній розписці вказано, що кошти отримано в якості завдатку за магазин. Зазначає, що про продаж вказаних приміщень свідчать і оголошення в долученому ним тижневику друкованої інформації. Вважає, що апеляційний суд не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13.03.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Коломийського міськрайонного суду від 31.08.2017 року - без змін. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевий суд правильно визначив характер правовідносин і норми права, якими вони мають бути врегульовані, а суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності, яка не була подана до винесення рішення судом першої інстанції.
Постановою Верховного Суду від 29.04.2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13.03.2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Дана постанова мотивована тим, що ОСОБА_1 не була належно повідомлена судом першої інстанції про час та місце розгляду справи, не брала участі в такому розгляді, а тому апеляційний суд мав би вирішити її заяву про застосування позовної давності, навіть якщо така не подавалася в суді першої інстанції. Отже висновок суду апеляційної інстанції про те, що у даній справі відсутні підстави для застосування положення законодавства про позовну давність під час апеляційного перегляду справи, не відповідає як принципу верховенства права, Конституції України, так і нормам процесуального права.
В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта ОСОБА_1 - ОСОБА_7 доводи апеляційної скарги підтримала.
Позивач та її представник подали до суду клопотання про розгляд справи у їх відсутності.
Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, повідомлялися про час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку.
Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 05.12.2007 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 кошти в сумі 20000 доларів США в якості завдатку за магазин, що підтверджується копією розписки ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 7).
Цього ж дня між ОСОБА_2 як кредитором з однієї сторони та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як позичальниками з іншої сторони було укладено Договір позики, відповідно до умов якого сторонами узгоджено передачу грошової суми 218835,69 грн., що становить еквівалент 43333,80 доларів США за курсом НБУ на день укладення даного договору, із внесенням сум платежів відповідно до графіка щомісячно, починаючи з 02.01.2008 року по 02.12.2009 року.
За змістом п. 1.3 Договору позики позичальники зобов'язалися повернути суму позики до 02.02.2009 року, а у випадку неможливості повернути суму позики до вищевказаної дати - подарувати кредиторам частину нежитлового приміщення площею 24,00 кв.м. (т. 1, а.с. 8).
Розмір коштів, наданих у позику згідно даного Договору становить 43335 доларів США.
Встановлено, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення між сторонами не укладався, зазначені кошти відповідачами не повернуто.
Згідно наданої копії детальної інформації про юридичну особу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 є засновниками (учасниками) Приватного вищого навчального закладу «Коломийський коледж права і бізнесу», який розташований за адресою: вул. П. Сагайдачного, 5, м. Коломия Івано-Франківської області (т. 1, а.с. 12-15).
Зазначені обставини сторонами не оспорюються.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що передані ОСОБА_2 відповідачам з грудня 2007 року по грудень 2009 року грошові кошти на загальну суму 63335 доларів США в розумінні ч. 2 ст. 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню. Відповідачі безпідставно не виконують взяті на себе зобов'язання, а тому з них на користь позивача підлягає стягненню в солідарному порядку сума боргу в еквіваленті національної валюти станом на день подачі позову в розмірі 1711311,70 грн.
Однак апеляційний суд не може погодитися із такими висновками з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У правових висновках у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, від 2 липня 2014 року у справі №6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі №6-996цс17 зазначено, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Матеріалами справи підтверджено, що згідно розписки від 05.12.2007 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 кошти в сумі 20000 доларів США (т. 1, а.с. 7).
Також 05.12.2007 року між ОСОБА_2 як кредитором з однієї сторони та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як позичальниками з іншої сторони було укладено Договір позики, відповідно до якого кредитор передала відповідачам 43335 доларів США. Позичальники зобов'язалися повернути суму позики до 02.02.2009 року. У випадку неможливості повернути суму позики до вищевказаної дати позичальники зобов'язалися подарувати кредиторам частину нежитлового приміщення площею 24,00 кв.м.
Вказана сума позики відповідачами не повернута.
Разом з тим, такі правочини не містять посилань на домовленість продажу конкретного нежитлового приміщення у будівлі приватного вищого навчального закладу «Коломийський коледж права і бізнесу» по вул. Сагайдачного, 5 в м. Коломиї.
Таким чином в суду відсутні підстави вважати, що отримані відповідачами від ОСОБА_2 за договорами позики від 05.12.2007 року кошти в загальному розмірі 63335 доларів США є авансом у рахунок укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нежитлового приміщення.
Статтею 13 Конвенції передбачено право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.
В постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі №346/1618/17 (провадження №61-768св19) зазначено, що підставою позову є фактичні обставини, що наведені у позовній заяві, тому посилання позивача на те, що спірні правовідносини регулюються нормами закону щодо стягнення авансу не є визначальним при вирішенні судом питання яким законом слід керуватися при розгляді спору.
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 4 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19) саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15 (провадження №12-15гс19).
Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що між сторонами склалися правовідносини з приводу договору позики.
У справі, яка переглядається, письмова форма договорів позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальникам. Наявність між сторонами позикових відносин підтверджується розпискою та договором позики, які свідчать як про факт отримання боржниками коштів за договорами позики, так і про зобов'язання повернути ці кошти.
Жодна із сторін договорів не зверталася з вимогами про визнання договорів позики недійсними, їх розірвання чи визнання удаваними.
А оскільки грошові кошти позивачу повернуті не були, у ОСОБА_2 були підстави для звернення до суду з позовом.
Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно пункту другого частини першої статті 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
В постанові Верховного Суду від 18.12.2018 року зроблено правовий висновок про те, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Відсутність у розписці запису про зобов'язання позичальника повернути отримане ним у борг не є підставою для відмови в позові, оскільки, складаючи вказану розписку і підписуючи її, відповідач тим самим взяв на себе зобов'язання повернути кошти. Такий висновок випливає з реальності укладеного між сторонами договору та положень ст. 1049 ЦК України щодо обов'язку позичальника повернути позикодавцеві передану йому позику.
Як вбачається з копії розписки від 05.12.2007 року, ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 кошти в сумі 20000 доларів США (т. 1, а.с. 7).
Строк повернення цих коштів в розписці не зазначено, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що борг має бути повернутий у порядку та строки, що встановлено частиною першою статті 1049 ЦК України.
При цьому зобов'язання по поверненню вказаної суми коштів виникло саме у ОСОБА_1 та не стосується інших відповідачів по справі, а тому такий борг не є їх солідарною відповідальністю.
Крім того, апеляційний суд зазначає, що статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому, з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справах №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18) та №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18).
Оскільки у вищевказаній борговій розписці зобов'язання виражене у валюті - доларах США, а грошовий еквівалент, тобто сума коштів у національній валюті України, не визначався, вказаною розпискою не встановлено іншого порядку повернення боргу та не передбачено його визначення в грошовому еквіваленті до національної валюти України - гривні, тому правових підстав для перерахунку у гривні зазначеного боргу за офіційним курсом НБУ не вбачається.
Таким чином з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути на користь позивача ОСОБА_2 20000 доларів США 00 центів згідно розписки від 05.12.2007 року.
Що стосується зобов'язань ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за Договором позики від 05.12.2007 року та посилання апелянта на застосування строків позовної давності до даних правовідносин, то слід зазначити наступне.
Так, з тексту даного договору вбачається, що позичальники зобов'язалися повернути суму позики до 02.02.2009 року (п. 1.3 Договору).
Разом з тим сторони узгодили графік внесення платежів по Договору щомісячно до 02.12.2009 року включно, і останній платіж ОСОБА_2 було внесено саме 02.12.2009 року (т. 1, а.с. 8).
Таким чином строк повернення всієї суми позичених коштів в Договорі позики від 05.12.2007 року не визначено, а тому такий визначається моментом пред'явлення вимоги. Отже позовна давність за цією вимогою не є такою, що сплила.
Схожі висновки містяться і в постанові Верховного Суду від 1 серпня 2019 року у справі №581/63/17 (провадження №61-25284св18).
З огляду на викладене з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 підлягає стягненню в солідарному порядку на користь позивача 43335 доларів США 00 центів, внесених нею на виконання умов Договору позики від 05.12.2007 року.
Суд першої інстанції зазначеного не врахував, а тому рішення місцевого суду на підставі статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Коломийського міськрайонного суду від 31 серпня 2017 року скасувати, ухвалити нове.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 30.08.2005 р. Коломийським МВ УМВС, РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) 20000 (двадцять тисяч) доларів США 00 центів.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 30.08.2005 року Коломийським МВ УМВС, РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_4 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий 11.10.2000 року Коломийським МВ УМВС, РНОКПП НОМЕР_5 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проживає за адресою: АДРЕСА_5 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий 11.10.2000 року Коломийським МВ УМВС, РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) в солідарному порядку 43335 (сорок три тисячі триста тридцять п'ять) доларів США 00 центів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 30.08.2005 р. Коломийським МВ УМВС, РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) 4351 (чотири тисячі триста п'ятдесят одну) грн. 20 коп. судового збору.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_4 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий 11.10.2000 року Коломийським МВ УМВС, РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) 1824 (одну тисячу вісімсот двадцять чотири) грн. 40 коп. судового збору.
Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проживає за адресою: АДРЕСА_5 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий 11.10.2000 року Коломийським МВ УМВС, РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) 1824 (одну тисячу вісімсот двадцять чотири) грн. 40 коп. судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: О.В. Пнівчук
Г.П. Мелінишин
Повний текст постанови складено 2 лютого 2021 року.