Справа № 727/10236/20
Провадження № 2/727/110/21
(заочне)
29 січня 2021 року м.Чернівці
Шевченківський районний суд м.Чернівці
в складі : головуючого судді Літвінова О.Г.
секретар судових засідань Заверуха Б.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань приміщення Шевченківського районного суду м.Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення особи права користування житловим приміщенням, -
Позивачі звернулися до Шевченківського районного суду м.Чернівці з позовом до відповідачаОСОБА_3 про позбавлення особи права користування житловим приміщенням.
В обґрунтування позову позивач в позовній заяві посилаються на те, що ОСОБА_1 є членом сім'ї квартиронаймача квартири АДРЕСА_1 на підставі ордеру на житлове приміщення виданого згідно рішення Ленінського районного виконавчого комітету м. Чернівці № 151/8 від 15.06.1988 року. Основним квартиронаймачем згідно зазначеного рішення та ордеру, є її покійний чоловік - ОСОБА_4 . Разом з ним, зазначену квартиру отримували і члени його сім'ї, на той час, позивач - ОСОБА_1 , та сини - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і донька - ОСОБА_5 .
Згідно довідки № 2039 від 21.09.2020 року виданої КЖРЕПом № 14 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано місце проживання - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Фактично, в 2002 році - ОСОБА_3 зібрав усі свої речі і подався в невідомому мені напрямку.
Таким чином, останній у вказаній квартирі не проживає з кінця 2002 року, що підтверджується і актом № 139 від 23.09.2020 року складеним комісією КЖРЕПу № 14 за участі сусідів та засвідченим начальником КЖРЕПу № 14 і теперішнє місце його проживання мені невідоме.
Таким чином, починаючи з 2002 року по теперішній час Відповідач за зазначеною адресою не проживає хоча ніхто не позбавляв його доступу до квартири і вона була залишена ним за його вибором. Останньою відомою адресою місця проживання ОСОБА_3 , є квартира АДРЕСА_1 .
Реєстрація Відповідача в квартирі, чинить перешкоду у її користуванні.
Відповідач не проживає в даній квартирі, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, його особистих речей в квартирі немає.
На підставі норм цивільного права, позивач вважає що відповідач втратив право на користування житловим приміщенням, керуючись ст.ст.317, 319, 321, 355, 391, 405 ЦК України; ст.150 ЖК України, просить визнати відповідача ОСОБА_6 , таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст.19 ч.4 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до ст.274 ч. 1 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 грудня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене провадження у даній справі та призначено справу до розгляду по суті з повідомленням (викликом) сторін, відповідачу наданий п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву
Позивач в судове засідання не з'явилися, спрямували до початку розгляду справи заяву з проханням розглядати справу у їх відсутність, позовні вимоги підтримують повністю з підстав викладених в позові. Не заперечують щодо винесення заочного рішення. Просили позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився повторно, відзиву на позовну заяву не надала, про день та час розгляду справи була повідомлена завчасно, належним чином на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: https://court.gov/ua/sud2414, а тому суд вважає за можливе розглянути справу у її відсутність.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України - у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв'язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
Згідно ст.223 ч.3 п.1 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. А тому, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України - у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв'язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд, у відповідності з ч. 2 ст. 247, ст. 280 ЦПК України, постановив здійснювати розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу та за письмовою згодою позивача у порядку заочного розгляду на підставі наявних у справі доказів.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17.07.97 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2,4,7 та 11 Конвенції" і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Суд, виходячи з даних вимог закону, зокрема, що відповідач не подав відзив на позовну заяву, вивчивши матеріали справи, розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно дослідивши і оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що по справі слід ухвалити заочне рішення та позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є членом сім'ї квартиронаймача квартири АДРЕСА_1 на підставі ордеру на житлове приміщення виданого згідно рішення Ленінського районного виконавчого комітету м. Чернівці № 151/8 від 15.06.1988 року. Основним квартиронаймачем згідно зазначеного рішення та ордеру, є її покійний чоловік - ОСОБА_4 . Разом з ним, зазначену квартиру отримували і члени його сім'ї, на той час, позивач - ОСОБА_1 , та сини - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і донька - ОСОБА_5 .
Згідно довідки № 2039 від 21.09.2020 року виданої КЖРЕПом № 14 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано місце проживання - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Фактично, в 2002 році - ОСОБА_3 зібрав усі свої речі і подався в невідомому мені напрямку.
Таким чином, останній у вказаній квартирі не проживає з кінця 2002 року, що підтверджується і актом № 139 від 23.09.2020 року складеним комісією КЖРЕПу № 14 за участі сусідів та засвідченим начальником КЖРЕПу № 14 і теперішнє місце його проживання мені невідоме.
Таким чином, починаючи з 2002 року по теперішній час Відповідач за зазначеною адресою не проживає хоча ніхто не позбавляв його доступу до квартири і вона була залишена ним за його вибором. Останньою відомою адресою місця проживання ОСОБА_3 , є квартира АДРЕСА_1 .
Встановлені судом обставини повністю підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами.
Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
У відповідності до ст.319 ЦК України, «Власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону».
За нормами ч.1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Право третіх осіб на користування майном, що належить на праві власності інший особі, повинно бути доведено та підтверджено належними правовими підставами та доказами, що відповідають вимогам, визначеним ст.ст. 77,78,79,80 ЦПК України.
Статтею 405 ЦК України визначено право членів сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до ч.2 ст. 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Статтею 163 ЖК України визначено, що у разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої і частиною четвертою статті 71 цього Кодексу. Тимчасова відсутність наймача та членів його сім'ї не звільняє їх від виконання обов'язків за договором найму жилого приміщення.
Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, що мають у приватній власності будинок, користуються ним для особистого проживання й вправі розпоряджатися цією власністю за своїм розсудом. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, а також інших документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням.
Відповідно до ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами їх обмеження.
Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996р. «Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя» (зі змінами та доповненнями) передбачено, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст.33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України , свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому».
Відповідно до ст.ст.386, 391 ЦК України, власник має право звертатися з до суду за захистом свого права власності перед іншою особою та вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно роз'яснень, які надав Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.п.33, 34 постанови №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.
Відповідно до правових висновків Верховного суду України (постанова ВСУ від 16.11.2016р. справа № 6ц-709ці-16) власник житла усуває перешкоди, що чиняться зареєстрованою особою, в користуванні належним йому житлом, шляхом подання позову про визнання цієї особи такою, що втратила право на користування житлом.
Враховуючи викладене, заявлений позивачами позов є належним способом захисту порушеного права, таким чином слід усунути перешкоди позивачу в користуванні його власністю та визнати ОСОБА_3 , таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
На підставі викладеного, керуючись постановою ВСУ від 16.11.2016р. справа №6ц-709ці-16, ст.ст.2, 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст.29, 317, 319, 355, 369, 386, 391, 405 ЦК України, ст.ст.64 ч.2, 150, 156 ЖК України, ст.ст.3, 4, 11, 12, 13, 19, 76, 80, 81, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 274, 280-284, 352, 354 ЦПК України, ч.1 п.15 п.п.15.5 розділу ХІІ. Перехідних положень ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення особи права користування житловим приміщенням, задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу (в порядку вимог ст. 352, 354 ЦПК України) до Чернівецького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Чернівців або безпосередньо до апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення (в порядку ст. 284 ЦПК України) може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 - ти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
СУДДЯ : Літвінова О.Г.