Справа № 638/18048/20
Провадження № 3/638/407/21
29.01.2021 року м. Харків
Суддя Дзержинського районного суду міста Харкова Хайкін В. М., розглянувши адміністративний матеріал, що надійшов із Шевченківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області у відношенні: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1
про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-
24.12.2020 року до Дзержинського районного суду м. Харкова надійшов адміністративний матеріал із Шевченківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за частиною 1 статті 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ №299883 від 05.12.2020 року, ОСОБА_1 05.12.2020 року о 01:30 год. перебуваючи на посаді адміністратора клубу «Анджус Холл» за адресою: м. Харків, пр-т. Перемоги, 52, допустила порушення карантину, а саме клуб працював у звичному режимі та приймав клієнтів.
Представник особи, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 - адвокат Кривенко Е.Ю. надав до суду письмові пояснення, в яких посилається на те, що ОСОБА_1 є найманим працівником, яка виконує покладені на неї обов'язки відповідно до посадової інструкції, наказів та розпоряджень директора «Анджус Холл», вона не мала повноваження на прийняття рішення про відкриття чи закриття клубу. Вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 44-3 Кодексу України про адміністативні правопорушення, а провадження по справі підлягає закриттю, оскільки протокол складено з порушенням вимог чинного законодавства.
Суддя, повно та всебічно дослідивши адміністративний матеріал, дійшов висновку про те, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а провадження по справі підлягає закриттю, виходячи з наступного.
Диспозицією частини 1 статті 44-3 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 року №641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 1 серпня до 31 грудня 2020 року на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) установлено карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061) та від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) (далі - Постанова № 641).
Відповідно до пп. 11 п. 10 Постанови № 641, на території України на період дії карантину забороняється: робота після 22-ї та до 7-ї години суб'єктів господарювання з надання послуг громадського харчування (ресторанів, кафе, барів, закусочних, їдалень, кафетеріїв, буфетів тощо), крім діяльності з надання послуг громадського харчування із здійсненням адресної доставки замовлень та замовлень на винос.
Статтею 62 Конституції України імперативно визначено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У відповідності із статтею 9 КУпАП адміністративним проступком визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, тощо, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України №833 від 15.06.2006 року «Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів», режим роботи закладу ресторанного господарства встановлюється суб'єктом господарювання самостійно.
Згідно ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості того, яку посаду займає ОСОБА_1 , на яку складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАБ №299883 від 05.12.2020 року, які обов'язки вона виконує у даному закладі, та якщо виконує, то чи відноситься встановлення режиму роботи закладу до її повноважень, та чи остання являється суб'єктом господарювання.
Фотокартка, додана до протоколу та яка нібито підтверджує факт перебування відвідувачів у закладі, не може слугувати доказом того, що заклад працював понад час, встановлений законом, адже незрозуміло, у який час її зроблено, ким, вона не засвідчена належним чином, а тому до уваги її суд взяти не може. Більш того, суду незрозуміло, що ж мала підтвердити фотокартка зачинених дверей з вивіскою «Закрито. Працюємо на винос», а також розмитий знімок без ідентифікуючих ознак закладу, який перевірявся на дотримання карантинних норм. Інших доказів на підтвердження вказаного правопорушення матеріали справи не містять.
Оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними статтею 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини і змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також статтею 62 Конституції України та загальними принципами права, згідно яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
У рішенні ЄСПЛ від 21.07.2011 по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.
У справах «Малофєєва проти Росії»(«Malofeyevav.Russia», рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії»(«Karelinv.Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Європейський суд з прав людини зазначає, що рівень певності, якого має досягти суддя за системою «внутрішнього переконання» чи системою «поза межами розумного сумніву», який є важливим для постановлення справедливого рішення, не повинен досягатися шляхом примусу до зізнання. Таким чином буде дотримано цілковитої поваги до презумпції невинуватості та статусу осіб, що притягується до відповідальності є ключовими поняттями для демократичної концепції судового розгляду.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом.
Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції України є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Зазначене узгоджується і з прецедентною практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), п. 43 (з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).
Згідно правової позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
За змістом вимог статті 256, частини 1 статті 257 КУпАП питання наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення суд вирішує лише в межах протоколу, складеного відносно конкретної особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, адже відповідно до статті 254 КУпАП, яка знаходиться в главі 19 розділу IV «Провадження в справах про адміністративні правопорушення», для суду протокол про адміністративне правопорушення є документом, який порушує адміністративне провадження, і єдиною процесуальною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що провадження по справі відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю через відсутність в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 44-3 КУпАП.
Пунктом 1 статті 247 КУпАП визначено, що провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 44-3, 247, 283, 284 КУпАП, суддя, -
Провадження по справі відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні нею адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м Харкова. Постанова набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови.
Суддя: В. М. Хайкін